Майдан Оборонний Вал

майдан Оборонний Вал Харків
Майдан Оборонний Вал. Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню Майдан Оборонний Вал. Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Район	Салтівський
Колишні назви
Вознесенська (до 1922 року)[1], Фейєрбаха (до 2024)
Загальні відомості
Протяжність	360 х 160 м
Координати	49°59′28″ пн. ш. 36°14′53″ сх. д.
поштові індекси	61001
Транспорт
Автобуси	10, 279е, 292т
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	від № 1 до № 19
Архітектурні пам'ятки	№ 5, 7, 9, 10, 12, 15
Навчальні заклади	УкрДУЗТ
Медичні заклади	1-а дорожня клінічна лікарня
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Майдан Оборонний Вал у Вікісховищі

Майдан Оборонний Вал — майдан в Салтівському районі Харкова. Дотикається до проспекту Героїв Харкова з його північного боку, між будинками № 43 і 47. Майдан має форму не зовсім правильного прямокутника, з розмірами приблизно 360 х 160 м. Майдан відокремлений від проспекту Героїв Харкова будівлею ХНТУСГ (колишнє реальне училище).

Історія площі

Лікарня Червоного Хреста

Вознесенська площа виникла на місці оборонних валів. На генеральному плані Харкова, складеному в 1785 році, територія сьогоднішнього майдану розташовується на околиці міста, далі починається підгородня Немишлянська слобода. Місце виявилося зручним для торговлі сіном, дровами й харчовими продуктами. Московська дорога поступово перетворилась на міську вулицю з назвою Старомосковська (нині проспект Героїв Харкова).

Для розбудови площі, домінантою якої з 1675 року була Вознесенська церква, значущими віхами були державні установи й громадські будівлі. На початку XIX століття побудована казначейська палата, поштова контора, в 1876 році — на місці дерев'яної Вознесенської церкви споруджено кам'яну, приблизно тоді ж з'явився житловий будинок для священика. 1877 року поблизу на Старомосковській вулиці побудоване 1-е реальне училище за проєктом К. А. Толкунова (сучасна адреса — пр. Героїв Харкова, 45). 1885 року майдан прикрасила велична споруда жіночої Олександрівської гімназії (не збереглася).

Наступна хвиля забудови належить до поч. XX століття — лікарня Червоного Хреста, будинок ліги боротьби з туберкульозом, будинок рабинату, модернова будівля Управління Північно-Донецької залізниці.

У 1950-х роках побудовані нові будівлі для Харківського інституту інженерів залізничного транспорту й Інституту сільського господарства.

29 квітня 2024 року майдан перейменувано на Оборонний Вал, бо до заснування площі він проходив тут[2][3].

Вознесенська церква

Вперше на цьому місці була побудована Вознесенська церква у 1675 році. Це був дерев'яний храм. 1733 року його замінили новим, теж дерев'яним. Але ця церква згоріла в 1787 році. Сім років потому губернський архітектор П. А. Ярославський розробив проєкт нового дерев'яного храму з окремою дзвіницею. Тільки в 1869—1876 роках була побудована нова мурована Вознесенська церква за зразковим проєктом А. А. Тона, переробленим губернським архітектором Б. С. Покровським.

Після жовтневого перевороту 1917 року церкву закрили, а в 1931 році перебудували під спортбазу. В 1950-х роках залишки церкви передали під лабораторний корпус Університету сільського господарства.

Будинки

Буд. № 7. Колишня будівля Управління Північно-Донецької залізниці, 1913 рік. Наразі 2-ий корпус УкрДУЗТ.

Буд. № 8. Новий корпус Інституту інженерів залізничного транспорту (ХііТ), 1955 рік. Зараз — головний корпус УкрДУЗТу

.

Буд. № 12. Будинок ліги боротьби з туберкульозом

Буд. № 15. Колишня поштово-телеграфна контора

• Буд. № 4, 5 — Пам'ятка архітектури Харкова, Лікарня Червоного Хреста. Побудована за проєктом архітектора Олександра Ржепішевського у 1914 році. В цих будівлях і зараз розташована дорожня клінічна лікарня.
• Буд. № 7 — Пам'ятник архітектури Управління Північно-Донецької Залізниці, архітектори Сергій Тимошенко, П. І. Ширшов, П. В. Соколов, при консультації академіка архітектури Олексій Бекетова, 1913 рік. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію й центральне водяне опалення. Нині це Український державний університет залізничного транспорту[4].
• Буд. № 8 — Пам'ятник архітектури Корпус Інституту інженерів залізничного транспорту, побудований у 1950—1955 роках за проєктом архітекторів Н. М. Подгорного і Е. Я. Гальперіна. Будівля зведена на фундаментах зруйнованого в роки війни будинку колишньої жіночої гімназії, автором якої був Болеслав Михаловський.
• Буд. № 9 — Дитячий садок № 84. Колишній губернаторський дім. Пізніше був перебудований під жіночу гімназію В. А. Шекун, потім — під дитячий садок.
• Буд. № 9а — Житловий будинок поч. XIX століття ймовірно був побудований для вчителів місцевої гімназії.
• Буд. № 9б — Житловий будинок поч. XIX століття, вирізняється серед інших тутешніх будинків цікавою архітектурою (ніби до основної будівлі притулилась башта з гострокутними вікнами). Часто студенти художніх шкіл пишуть з нього картини. Автор невідомий[5].
• Буд. № 10 — Пам'ятник архітектури початку XIX століття. Казначейство, архітектор Петро Ярославський.
• Буд. № 11 — Колишній житловий будинок священика П. П. Четверікова, 1875 рік, проєкт інженера Н. З. Колодяжного.
• Буд. № 12 — Пам'ятник архітектури початку XX століття. Будинок ліги боротьби з туберкульозом. Можливе співавторство архітекторів Сергія Загоскіна і Василя Кричевського[6].
• Буд. № 15 — Пам'ятник архітектури Міська поштова контора, 1834 рік, архітектор С. Шевцов. Це одна з найстаріших будівель у Харкові. Після розповсюдження телеграфного зв'язку використовувалась як телеграфна контора. Приблизно до 2010 року тут містилося відділення зв'язку № 49. Потім розпочався ремонт будинку, але його досі не завершено, і будинок не використовується[7].
• Буд. № 19 — один з перших прибуткових будинків Харкова, 1887 рік. Власник будинку і автор проєкту архітектор Борис Покровський[8].

Пам'ятники

Пам'ятник на братській могилі

При Університеті залізничного транспорту існує братська могила, де поховані 12 радянських воїнів. У березні 1943 року вони загинули в боях за Харків.[9] Могила є пам'яткою історії Харкова місцевого значення, охоронний № 143.

Раніше на площі стояв пам'ятник Сергію Кірову, оскільки його ім'я носив Інститут інженерів залізничного транспорту. У зв'язку з процесом декомунізації в Україні 18 травня 2015 року пам'ятник було повалено невідомими особами.[10]

15 вересня 2021 р. на майдані відкрили пам'ятник класику азербайджансько-перської поезії, мислителю Нізамі Ґенджеві. Пам'ятник встановили на честь 880-тої річниці від дня народження поета за ініціативою Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. Автор пам'ятника — скульптор Катіб Сафар-огли Мамедов.[11]

«Харківський Пасквіль»

Вбивство російського царя Павла I, березень 1801 року. Гравюра Утвайта за рис. Филиппото

Екскурсоводи Харкова розповідають екскурсантам історію про так званий «Харківський Пасквіль»[12].

1 липня 1800 року на стіні Вознесенської церкви з'явився пасквіль на російського імператора Павла I. Про цей випадок було донесено імператорові; всі, хто бачив пасквіль, були заарештовані й доправлені до Петербурга, де їх допитав особисто государ. Втім, знайти пасквілянта не спромоглись. Імператор наказав встановити на Вознесенській площі шибеницю для автора «твору». Якщо ж у призначений термін його не знайдуть, то кожного десятого харків'янина битимуть батогами, всіх мешканців Харкова вишлють до Сибіру, а місто зруйнують. На другий день після спорудження шибениці на ній з'явилось опудало імператора. Подальшому розвиткові подій завадило вбивство Павла I 24 березня 1801 року.

Реальна історія дещо відрізнялася від поширеної версії. Справжній перебіг подій встановив український історик Микола Горбань[13].

За спогадами сучасника, уродженця Слобідсько-української губернії Цебрикова, «пасквіль» фактично був спрямований проти вищих харківських урядовців, які 1 травня перепилися і вчинили бійку. На аркуші паперу, прибитого до стіни церкви, намальовано було, як сваряться поміж собою п'яниці, а під цим віршований підпис, що закінчувався словами: «Нечего дивиться: каков поп таков и приход».

	Тодішній слобідсько-український губернатор Петро Сабуров вирішив, що слова про попа стосуються до особи самого царя, і негайно надіслав «пасквіль» цареві. Почалося слідство.
— Микола Горбань

За іншими свідченнями, на великому аркуші паперу також була накреслена шибениця, на котрій висів вензель Павла І. Під шибеницею був перелік осіб, які на шибеницю заслуговують — наближені до імператора особи, а за ними харківські урядовці. Для пошуку авторів не було достатніх відомостей, тому підозрюваними було оголошено людей, яких міська влада лише вважала підозрілими, деякі з них і раніше складали скарги. Цар Павло вимагав обов'язково розшукати винуватців, було звільнено з посад харківського губернатора Сабурова, віце-губернатора Шидловського та губернського прокурора Чайковського. Таким чином, історія з «пасквілем» мала для Харкова серйозні наслідки.

Харківське слідство було визнане недбалим, і цар наказав новоросійському губернаторові Ніколаєву вирушити до Харкова і вести справу «О пасквиле, найденном в Харькове, и о прикосновенных к оному». Допитували всіх, хто щось чув про «пасквіль», але ніхто не признався, що писав його. В результаті кількох підозрюваних, чия вина так і не була доведена, відправили до Сибіру, в Іркутську губернію. По смерті Павла I їх повернули до Харкова.

Не підтверджується історія про опудало Павла І, яке, нібито, повісили на шибениці. Так само не мав місця намір імператора зруйнувати весь Харків.

Джерела

• Єдиний адресний реєстр міста Харкова [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Е. А. Плотичер. История улиц и площадей Харькова. Район Московского проспекта. Архів оригіналу за 23 грудня 2020. Процитовано 23 грудня 2020.
• Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.]
• А. Лейбфрейд, В. Реусов, А. Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• А. Лейбфрейд. Площадь Фейербаха
• Харьков, который мы потеряли: старейший дом — почтово-телеграфическая контора на площади Фейербаха (фото) [Архівовано 6 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Площадь Фейербаха. Страницы краеведческого альбома
• О народном образовании в дореволюционном Харькове. Часть II. Среднее образование
• Харьков в фотографиях. Задворки площади Фейєрбаха (фото) [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Домофото. Список зданий, Харьков, площадь Фейербаха. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.

Примітки

1. Харьков транспортный. Площадь Фейербаха. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.
2. Вознесенская площадь. Откуда Родом (рос.). 3 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2024.
3. Про перейменування об’єктів топонімії міста Харкова. Офіційний сайт Харківської міської ради. 29 квітня 2024. Архів оригіналу за 24 червня 2024. Процитовано 29 квітня 2024.
4. Иван Пономаренко (03 серпня 2018). Управление Северо-Донецкой железной дороги. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2021.
5. Иван Пономаренко (14 серпня 2016). Харьков в фотографиях. Задворки пл. Фейербаха. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 25 травня 2021.
6. Иван Пономаренко (14 грудня2015). Удивительное преображение здания амбулатории лиги борьбы с туберкулезом. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
7. Андрей Парамонов (31 травня 2020). Прогулки с Андреем Парамоновым. Телеграфная станция в Харькове. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
8. Андрей Парамонов (17 липня 2020). Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Доходный дом архитектора Бориса Покровского. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
9. Московский район. г. Харьков. История и современность. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 23 лютого 2016.
10. В Харькове снесли памятник Кирову [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
11. У Харкові відкрили перший в Україні пам'ятник поетові Нізамі Генджеві. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.
12. Андрей Парамонов (18 травня 2018). Прогулки по Харькову. Сказ о Вознесенской церкви Захарьковской слободы. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
13. Харківський “Пасквіль” 1800 року (М. Горбань). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 26 травня 2021.