|
Свято-Успенський собор (Харків)
Свято-Успенський собор — будівля найдавнішого православного храму Харкова[1], пам'ятка архітектури національного значення[2]. Розташовується в центрі міста, перебуває під контролем РПЦвУ. Собор заснований у середині XVII століття, а сучасна будівля зведена в 1771—1777 роках за кошти духівництва і харків'ян. Дзвіниця собору — Олександрівська — побудована в XIX ст. на честь перемоги у війні з Наполеоном, має висоту 89,5 м. На час зведення була однією із найвищих у Російській імперії, тепер — одна із найвищих в Україні.[3][4] Тільки 2006 року в Харкові були побудовані більш високі споруди — два житлових будинки висотою 91 і 95 метрів.[5][6] Як кафедральний собор Харківської єпархії РПЦ він діяв до 1930 року. За радянської влади собор закрили, після цього в приміщенні храму діяли різноманітні державні установи, складські приміщення. У 1984 у соборі був встановлений орган, по теперішній час тут діє Будинок органної і камерної музики з двома залами Харківської філармонії. З 1990 року були поновлені богослужіння. Наразі вирішується питання про повну передачу будівлі собору Харківській єпархії УПЦ (МП). ІсторіяЗаснуванняПерша згадка про Успенський собор в писемних джерелах зустрічається в донесенні 1658 року воєводи Офросімова до Москви:[1][7]
Згідно з документом, дерев'яний храм був побудований у 1657 році, а деревину до церкви возили козаки при першому харківському воєводі Селіфонтові. Дерев'яний храм був невеликою площею (приблизно 70 м²). Спершу тут не було навіть дерев'яних ікон, використовували паперові, була відсутня частина необхідних для повного богослужіння книжок. Ще під час будівництва харківські священики відвідали Москву і звернулись до царя Олексія Михайловича із проханням надати гроші на церковні предмети для майбутнього храму. В наступні роки також направлялися прохання до царя про допомогу храму. Декілька разів Цар давав вказівки відмовити в допомозі. Текст одного з указів:[1][7]
Навколо церковного двору була зведена дерев'яна огорожа, в межах якої знаходилось кладовище. Ймовірно, уже в 1780-х роках цвинтар був усунений, і в подальший час його територію забудовували: північну частину зайняв гостинний двір, південну — будівля Харківського університету.[4] До 1680-х років будівля храму прийшла в занепад. В 1685—1687 роках в межах фортеці поблизу старого дерев'яної церкви будується новий кам'яний собор, хрестоподібний з п'ятьма куполами. Освячення храму провів бєлгородський митрополит Аврамій у 1688 році.[8] На місці розташування старої дерев'яної церкви до початку XVIII століття стояла дерев'яна каплиця. Також окремо була побудована дзвіниця, але дата її будівництва не відома.[1][4][7] Побудова нового кам'яного соборуУ 1733 році собор постраждав від великої міської пожежі. Від храму залишились тільки кам'яні стіни, але за рік храм був відбудований. Коли в стінах храму виявили тріщини, стало зрозуміло, що навіть капітальний ремонт будівлю не врятує. Було прийнято рішення побудувати на цьому місці новий собор.[4][3][7] Будівництво нового собору тривало з 1771 по 1777 рік.[8] Він був закладений за планом найбільшої в Замоскворіччі церкви Климента папи Римського, побудованої в 1762—1770 роках на П'ятницькій вулиці (квадратної форми з п'ятьма куполами і п'ятьма престолами).[4][8] Зведення храму велось на добровільні пожертви харків'ян і парафії Бєлгородської єпархії.[1][7] По закінченню будівництва північний престол був посвячений на честь Казанської ікони Божої Матері. Оздоблювальні роботи були завершені в 1783 році, в цьому ж році південний престол посвятили на честь апостолів Петра і Павла.[4] У 1791 році була зведена кам'яна огорожа і 8 крамниць, які давали храму великі прибутки.[4] Головний іконостас собору, позолочений з липи, імовірно був виконаний в стилі рококо по ескізу Бартоломео Растреллі — триярусний з колонами іонічного стилю і витонченим обрамленням ікон. Зверху пілястр на другому і третьому ярусі були розміщені урни.[1][7] Зведення Олександрівської дзвіниціНа міських зібраннях у 1818 і 1819 роках було ухвалене рішення про зведення нової дуже високої дзвіниці на честь Олександра І і перемоги над Наполеоном у війні 1812 року. Дзвіницю вирішено було назвати Олександрівською, а роботи по проектуванню очолив професор архітектури Харківського університету Євген Васильєв.[4][8] Будівництво тривало з 1821 по 1844 рік. Було зібрано багато пожертв, але роботи велись без поспіху і з перервами. З 1837 року роботи очолював архітектор Андрій Тон.[3] Дзвіницю намагались зробити наскільки можливо міцною, тому фундамент дзвіниці заглиблений в твердий ґрунт на 10 м, стіни завтовшки понад 6 м.[4] При будівництві було використано 3,5 млн цеглин і 65,5 тон зв'язного заліза. На дзвіниці було встановлено 12 дзвонів, найменший дзвін важив 8 кг, а найбільший — понад 3 тонни.[3][9] 4 листопада 1846 отримав статус кафедрального, а Покровський собор, який до цього був кафедральним, став просто монастирським храмом.[9] Оскільки дзвіниця собору зводилась «въ память избавления отечества отъ нашествія иноплеменныхъ въ 1812 году», на дзвіниці було зроблено надпис:[4]
У 1855 Харківське міське зібрання ухвалило рішення за міські кошти встановити на дзвіниці баштовий годинник і утримувати за рахунок міста годинникаря. Влітку 1862 року годинник французького виробництва, зроблений паризькою фірмою «Борель», встановили.[4][3] У вересні 1863 року колишній найбільший 200 пудовий дзвін був замінений коштом промисловців братів Рижових, набагато більшим дзвоном вагою понад 16,1 тони. Його підняття і встановлення на першому ярусі дзвіниці зібрало велику кількість глядачів.[4] Невдовзі до дзвіниці прибудували каплицю, яку посвятили на честь Святого Миколая. У 1889 році в ній був встановлений відлитий із срібла так званий Царський дзвін вагою 300 кг. На дзвоні серед орнаментів зображена монограма з ініціалами імператора, оточена гірляндою з рельєфним зображенням імен імператорських дітей.[4]
Радянські часиУ 1924 на дзвіниці була встановлена антена першої української радіостанції. День першого виходу радіостанції в ефір — 16 листопада — став професійним святом працівників радіо та зв'язку. Студія розміщувалась поблизу і, для того щоб дзвін не заважав трансляціям, собор в цьому ж році закрили. Пізніше передавальний пристрій встановили всередині собору, знищивши при цьому цінні фрески. Радіостанція працювала до 1941 року.[10] Протягом другої половини 1920-х років із собору були винесені всі цінності, в тому числі дерев'яний іконостас XVIII століття, зібраний ескізами Бартоломео Растреллі, який вивезли на склад Харківського художнього музею, де він згорів під час Другої світової війни. У 1929 році були знесені всі п'ять куполів Успенського собору, зняті дзвони з дзвіниці.[11] Всередині будівлю собору розділили на два поверхи побудувавши перекриття, в цей час також руйнувалися фасади.[12] Під час Другої світової війни собор уникнув знищення, хоча навкого нього було зруйновано багато споруд: всі будівлі узвозу Халтурина, дім присутственних місць, від бомбардирувань постраждав один із корпусів Харківського університету.[12] В післявоєнний час у приміщенні собору працювали швацький і фарбувальний цехи.[11] Реставрація та встановлення органуНаприкінці 1950-х років в соборі провели ремонтні роботи за проектом архітектора В. Коржа і мистецтвознавця Р. Кутепової. Була перекрита стеля, відштукатурений і пофарбований фасад.[12] У 1959 році була частково відреставрована Олександрівська дзвіниця:[13] перекритий і позолочений купол. Також були замінені сходи,[12] на дзвіниці встановлений новий годинник з діаметром циферблату 3,7 м і довжиною хвилинної стрілки понад 1,5 м.[13] Роботи по відновленню автентичного вигляду собору і дзвіниці почались у 1970-х роках і тривали 12 років.[12]. Керувала роботами Корнеєва Валентина Іванівна. Після укріплення фундаменту і стін, були зведені п'ять куполів, їх покрили міддю, позолотили і встановили хрести. Було реставровано фасад: розібрані пізніші прибудови, відтворені карнизи, наличники вікон і втрачені архітектурні елементи. Також були реставровані інтер'єри.[12] У 1985 році ураган пошкодив оточену лісами дзвіницю.[14] В 1984 році майстри відомої чехословацької фірми «Rieger-Kloss» виготовили і встановили у відреставрованому Успенському соборі орган. Конструктори з Крнова, які мали серійне замовлення на інструменти для СРСР, розробили своєрідну «вівтарну» модель концертного органу, де глибина шафи значно перевищує його ширину. Цей орган має 3574 труби, 3 мануали, 48 регістрів (47 і один трансмісійний), з них 8 язичкових регістрів та 7 мікстур. Специфічна акустика Успенського собору збагачує звучання органа і створює прекрасну атмосферу для виконання класичної музики. 1 червня 1986 році в соборі відкрився Будинок органної та камерної музики.[15] СучасністьУ 1990 році в Успенському соборі були поновлені богослужіння і через деякий час був ухвалений устав Свято-Успенського собору. Богослужіння проводились нерегулярно нf основі договору Харківської єпархії (УПЦ (МП) з Харківською філармонією.[11] У 2004 році згідно з Указом Президента України «Про заходи по поверненню релігійним організаціям культового майна» (1992) і розпорядженням Кабінету міністрів «Про перспективний план невідкладних заходів по кінцевому припиненню негативних наслідків політики колишнього СРСР відносно релігії і відновленню порушених прав церков» (2004) голова Харківської мерії Е. П. Кушнарьов підписав розпорядження про передачу Харківській єпархії залу у дзвіниці Успенського собору до 16.11.2004 і всього комплексу собору до 01.01.2006. Розпорядження було оскаржено в суді за ініціативою депутату обласної ради Дениса Шевчука, який обґрунтовував свою позицію тим, що орган Харківської філармонії знаходиться в комунальній власності і має значну вартість і тому тільки харків'яни мають вирішувати що робити з органом.[16][17][18][19][20][21][22][23] Розпорядження мерії було призупинено рішенням суду. У 2009 році голова Харківської обласної держадміністрації А. Б. Аваков підписав нове рішення про передачу Успенського собору Харківській єпархії. До 2010 року в соборі паралельно по узгодженому графіку проводитимуться концерти органної музики і церковні богослужіння.[24] На початку 2009 року було підписано контракт на будівництво нового органу «Alexander Schuke» (4 мануала, 72 регістра)[25][26] в новому філармонічному комплексі,[27] де з 2010 року має розміститися Органний зал Харківської філармонії[28][29]. 18 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття нового органу в новоззведеному залі Філармонії[30]. Після відкриття нового філармонічного комплексу Успенський собор має повністю перейти у власність єпархії.[24] Окрім Успенського собору в центрі міста є ще два собори: Благовіщенський та Покровський, що за легендою складають золотий соборний трикутник[31]. У 2022 під час Російського вторгнення в Україну собор постраждав від обстрілу російських військ[32]. ПарафіяПочаткові кордони парафії Успенського собору невідомі. Перепис 1724 року (найдавніший з тих, що збереглися) перераховує вулиці, які відносились до собору, однак в ті часи в Харкові назви вулиць не були офіційно закріплені, тому їх важко однозначно ідентифікувати. Перші відомості про кількість прихожан собору датуються 1728 роком. У XVIII—XIX ст. відбувалось зменшення чисельності прихожан через передачу частини дворів іншим церквам[33] і через промисловий розвиток центру Харкова, переїздом його жителів в інші райони міста. Також парафія скорочувалась через епідемії чуми (1738,1772), черевного тифу (1787, 1821, 1833, 1848), холери (1830, 1847, 1848, 1853, 1866, 1871), високу дитячу смертність від віспи, скарлатини, кору і дифтерії.[11]
Успенський собор в мистецтві
Галерея
Див. також
Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свято-Успенський собор (Харків) |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
