uk %D0%96%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0 %D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0 %D1%84%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0

Жорстка наукова фантастика (англ. hard science fiction, hard SF) — категорія наукової фантастики, яка характеризується акцентом на наукових або технічних подробицях, на точній відповідності академічній науці на час написання твору. Основні теми «жорсткої» НФ пов'язані, як правило, з природничими науками (астрономія, фізика, геологія), також до неї відносяться реалістичні космічні історії та твори про фантастичні технології. Термін був вперше використаний у пресі в 1957 році Пітером Шайлер Міллером в огляді Джона В. Кемпбелла-молодшого «Острови космосу» в журналі «Astounding Science Fiction».

Термін утворений за аналогією з популярними відмінностями між «жорсткими» (природничими) і «м'якими» (соціальними) науками. Додатковий термін «м'яка наукова фантастика» (утворений за аналогією з «жорсткою науковою фантастикою») вперше з'явився в кінці 1970-х. Жорстка наукова фантастика переважала від кінця XIX століття (Жуль Верн, Герберт Уеллс) та в «золотий вік наукової фантастики» 1960-х років (Айзек Азімов, Артур Кларк, Станіслав Лем, Роберт Хайнлайн, Карл Саган, Гол Клемент, Пол Андерсон тощо). В 1970-і почалася «нова хвиля», яка характеризувалася використанням науково-фантастичного антуражу на противагу науковості зображуваного. Особливо поширився жанр космоопери. Найбільш яскраво жорстка НФ того часу була представлена у творах Фредерика Пола, Джеррі Пурнелла, Джо Голдемана, Ларрі Нівена. Від 1980-х жорстку наукову фантастику писали Ден Сіммонс, Пітер Гамільтон, Джон Райт, Елістер Рейнольдс, Ніл Ешер, Річард Морган, японський автор Косю Тані, Пітер Воттс, Грег Іген та інші.

Різновидом жорсткої НФ є «фантастика ближнього прицілу», для якої характерні поглиблена увага до науково-технічних деталей винаходів та відкриттів, а дія поміщена у недалеке майбутнє (5-10 років). Така фантастика була особливо притаманна радянській НФ 1940-50-х років і мала помітне ідеологічне забарвлення: «прогресивні» головні герої, сприяння побудові комунізму, ворожі шпигуни і диверсанти^[1]. Яскравими представниками є «Зірка КЕЦ» Олександра Бєляєва (1936), «Таємниця двох океанів» Григорія Адамова (1939).

Примітки

↑ Твердая научная фантастика - Борис Невский - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ (рос.). www.mirf.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.

Посилання

On Hard Science Fiction: A Bibliography, originally published in Science Fiction Studies #60 (July 1993) [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.]

[1] Твердая научная фантастика - Борис Невский - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ (рос.). www.mirf.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.

[1]