Нільс Ерік Нільсен народився в сім'ї теслі Оґе Крістіана Нільсена і Карен Нільсен[1].
Нільсен писав романи. На відміну від своєї дружини — письменниці Даґмар Нільсен, він не звертався до тематики щоденного життя людей і стосунків між ними й писав не про сучасність. Спільна риса його творів — фантастичне зображення різноманітних варіантів майбутнього.
Нільс Ерік Нільсен дебютував у 1950 році книжкою «Червоний туман», а 1965 року одержав стипендію від Державного мистецького Фонду.
Упродовж 1950-х років частину його ранніх оповідань опубліковано в недільному додатку газети «Дагенс нюгедер» («Dagens Nyheder»). Ілюстрував їх Теє Андерсен, відомий науково-фантастичними коміксами «Пригоди Віллі» («Willy på eventyr»).
До самого кінця життя Нільсен майже щороку видавав книжку й мав широку читацьку аудиторію.
Він був один із нечисельних данських письменників-фантастів, а також найвідомішим та найплодовитішим серед них.
Нільсенові твори забарвлені сатиричним ставленням до подій і їх розвитку. Оповідач, що все знає, подає панорамну картину суспільства й поступово відкриває перед читачами щораз нові подробиці. З самого початку він віддалений у часі від катастроф, та коли ті настають, сам стає їх свідком і вже тоді не знає майбутнього.
Письменник розвиває тему поведінки людини в несприятливих умовах. Один із провідних мотивів його творчості — це суперечність між особою і суспільством, між привілейованими людьми й позбавленими привілеїв, між природою і цивілізацією.
Часто головні дійові особи — це антигерої, яким доводиться долати свою малодушність і гуртом із незнаними істотами рятувати світ. Часто це жінки з надприродними властивостями. Незрідка серед персонажів трапляються люди з вибуховим темпераментом і хрестоматійні недоумки.
У багатьох романів Нільсена подібні складові елементи та структура. Здебільшого йдеться про чоловіка, який під час колапсу цивілізації або іншого лиха пускається в подорож, протягом якої перероджується завдяки різним випадкам і пережиттям. Як правило, його супроводжує другопланова героїня, допомагає головному героєві дійти до мети та пильнує, щоб він не збився на варварство й не зійшов з правильної дороги до мети. Ця мета іноді незрозуміла, а іноді головний персонаж вважає її недосяжним ідеалом. Майже завжди в романах Нільсена кульмінація настає у фінальній драмі, в якій помирає одна або й більше другорядних постатей. Наприклад, у романі «Зійшли два сонця» гине пес, що супроводжує головного героя. У «Переможцях» відбувається вирішальна битва, і в ній гине жінка, в яку закохався герой. У «Мечі чаклуна» майор Томмельтот убитий рукою головного героя. Герой «Спадку Каїна» втрачає своїх бойових товаришів один за одним. Прикінцева драма рідко умиротворює головного персонажа. Навпаки, він пускається в іншу подорож — цього разу в невідомому напрямку, на чому й закінчується роман.
Зрештою, варто зазначити, що Нільсен робить велику честь живим другорядним персонажам, яких згодом змушує вмирати. Ця смерть завжди невмотивована, зате вона справляє добру службу — спонукує головного героя до думок і висновків під час його пізнавальної подорожі.
