|
Бортків
Бо́ртків (пол. Bortków) — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 700 осіб[2]. ЕтимологіяТут колись мешкало первісне поселення Бориславів двір і в процесі історичного розвитку виник простіший варіант для назви поселення Бортків двір, а згодом іще простіший – Бортків. Основна версія назви села говорить про рід занять поселенців – бортництво (бджільництво).[3] ГеографіяРозташоване в північно-західній частині району на березі річки Гологірка. Сусідні села: Навколо Борткова лежать орні поля, лісів вже в цій околиці немає. Але колись давно, що поля на заході були зайняті великим лісом, який біля самого села переростав у сад. Але майже усі дерева лісу були зрізані і постачалися до Львова, як сировина. Через це населенню стало складно жити, адже ліси у ті часи мали дуже велике значення для сільського господарства. Також приблизно на 100 метрів від Дубин у сторону Глинян розташоване невеличке цікаве місце Гарбузове. А цікаве воно тим що колись там колись жив Пан Гарбуз до якого ходили селяни працювати на землі. А ще ближче до села знаходилися окопи, у які жителі села закопували мертву худобу. Після цього це місце почали називати «окописка». ІсторіяСело Бортків, ймовірно, було засноване ще у VII–VIII столітті, що підтверджується згадкою великого каменя з язичницькими символами, який пізніше був закопаний селянами[3]. Це свідчить про можливу присутність на цих землях дулібів. В часи Київської Русі території села були на межі кордонів Галицького князівства та Волинського князівств. В 1349 році в результаті Довгої війни землі Борткова увійшли до складу Польщі. Вперше село згадане в писемних джерелах за 1442 рік. Село під назвою «Bordtkow» зображене на карті України Гійома де Боплана 1650 року[4], а також на пізніших картах фон Міґа (1779-1883)[5]. В часи Речі Посполитої село входило до складу Львівського повіту, Львівської землі, Руського воєводства. На протилежному боці села був великий фільварок, який орієнтувався на виробництві збіжжя. Цей фільварок з’явився приблизно в 1680 році. Вести господарство у ті часи було складно саме через те, що були часті татарські навали. На початку XVIII століття Галичина була ареною бойових дій. Не минуло це і Борткова, нагадуванням про ці події є вулиці Ріжна (де нібито відбулася велика різанина) і Королева (проїжджаючи через село зупинився Ян Казимир).[3] В результаті поділу Речі Посполитої 1772 року Бортків увійшов до складу Австрійської імперії. Село було в складі Золочівського повіту, Львівського округу Королівства Галичини та Володимирії. У Географічному словнику Королівства Польського (1880) міститься така інформація про Бортків:[6]
В 1902 році в поміщицькому маєтку відбувся страйк сільськогосподарських робітників, організаторів якого — місцевих жителів Г. Папроцького і М. Балучинського — ув’язнили. В роки Першої світової війни село було знищене. В 1919—1920 рр. його селяни розподілили поміщицькі землі між собою. В результаті Польської-української війни увійшло до складу Польщі. Адміністративно входив до складу Ґміну Красне, Золочівського повіту, Тернопільського воєводства. В 1934 році було відомо, що в Борткові було аж три читальні – українська, москвофільська, польська. А також дві кооперативні крамниці – «Просвіта» і «Суспільство ім. М.Качковського». Була ще й єврейська крамниця. Ще в 1873 році в Галичині виникло москвофільство, і на основі цього будували москвофільські читальні. Одна з таких читалень була в Борткові. Такі читальні створювали, тому що відбувалися народні рухи проти Російської Імперії. Народ своїми силами намагався підсилити ідею відродження незалежної української держави і українського народу. Люди почали популяризувати козацтво - носили високі шапки і співали коцьких пісень. І тому москвофіли намагалися придушити в українців їхню силу волі. Через це Російська Імперія таємно підтримувала москвофілів. Після Першої Світової війни інформацію про читальню не знайшли. Але було відомо, що селяни читали газети: «Русское Слово», «Русская Рада», «Посланник».[3] Делегатами до Народних Зборів Західної України у 1939 році були В. Папроцький та І. Регета. В цьому ж році виникла комсомольська організація.[7] За радянської влади в селі знаходилась центральна садиба колгоспу «Україна», за яким було закріплено 1,7 тис. грн. Основним виробничим напрямком було тваринництво з розвинутим буряківництвом. У 1941 році село було захоплено Німеччиною, де неподалік у Ляцьке діяв Трудовий табір для цивільного населення, де були репресовані юдеї з Борткова[8]. Село було в складі Крайсгауптманшафт Злочов, Дистрикту Галичина, Генеральної губернії. 17 липня 1944 року радянські війська взяли Бортків. У зв'язку з децентралізацією в Україні з 2020 року село перебуває у складі Красненської селищної громади Золочівського району. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 956 осіб, з яких 430 чоловіків та 526 жінок.[9] За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 808 осіб.[10] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]
ЕкономікаДіють підприємства:
Соціальна сфераОсвітні заклади:
До закладів культури відноситься народний дім. До охорони здоров'я — амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Є місцева пожежна команда, яка була відкрита 29 жовтня 2018 року.[12] Історичні пам'яткиЦерква Вознесіння Господнього (1767) (ПЦУ)Знаходиться в центрі села, при дорозі. Тризрубна триверха будівля збудована з різаного вільхового дерева на дубових підвалинах, за кошти громади. Рік освячення — 1767, посвячував її єпископ Антін Ангелович. Ще на початку XX ст. в церкві був антимінс, виданий ним 1768 року. Біля церкви стояла дерев`яна дзвіниця з чотирма дзвонами. У 1876 році церкву всередині розмалювали. У 1901 році біля неї вже стояла мурована дзвіниця з п`ятьма дзвонами. У цьому ж році до бабинця церкви прибудували присінок, адже вона не вміщала усіх парафіян.[3] На південь від церкви розташована мурована стінна двоярусна дзвіниця на п'ять аркових прорізів. До 1901 року це була дерев'яна дзвіниця з чотирма дзвонами. З мурованої дзвіниці у 1915 році московське військо забрало усі п'ять дзвонів. На прицерковній території збереглися старі кам'яні хрести і надгробні пам'ятники. Дім молитви (УЦХВЄ)Церква була заснована у 1928 році[13] місіонером Михайлом Якітом. У 1920-х та 1930-х служив проповідник Григорій Федишин. У 90-річчі церкви в 2018 році побував старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко. Пам'ятник Святого ЯнаЗ міста Глиняни через Бортків йшла воєнна дорога, з боку цієї дороги росли чотири липи. Там була криниця. І за часів польського правління вона була засипана австрійською зброєю, а на цьому місці було встановлено пам’ятник «Святому Яну Непомуку». На сьогоднішній день в селі залишився пам’ятник святому Яну і лише одна липа, які є живими свідками цієї історії.[3] Горб КозацькийТрохи ближче на відстані від села 3 кілометри знаходиться горб, який називають Козацьким. Про це існує легенда, про те що коли була війна, неподалік села ближче до Дубин, у битві помер полководець і його тіло закидали козацькими шапками і з часом його тіло поросло травою і утворився горб. Який вважали символом вірності українців. Цей горб здіймається до 257 метрів над рівнем моря.[3] А ще недалеко від цього місця стояв великий камінь на, якому були зображені язичницькі символи. Але селяни вирішили його закопати цю пам’ятку давньої слов’янської релігії. Відомі люди
Посилання
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.png){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
