|
Генеральна губернія
  Генеральна губернія, або Генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, утворена 12 жовтня 1939 року гітлерівським урядом під час Другої світової війни у центрально-східній частині Польської держави. Адміністративний центр був у Кракові. Повна офіційна назва — Генерал-губернаторство для окупованих польських земель (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete, пол. Generalne Gubernatorstwo dla okupowanych ziem polskich). До складу Генеральної губернії входили і українські етнографічні землі — Лемківщина, Підляшшя, Холмщина й частина Надсяння (загальна площа 16 тисяч км²)[1]. 1 серпня 1941 року Генеральна губернія була об'єднана з дистриктом Галичина. На чолі губернії стояв генерал-губернатор Ганс Франк, якому належала вся повнота адміністративної і військової влади. Генеральна губернія поділялась на окружні староства («крайзгауптманшафти»[en]) та виділені в окремі одиниці «вільні міста» («крайзфрайштадти») на чолі з штадтгауптманами. У Галичині відновлено поділ на повіти і гміни. Сільське населення отримало право територіального самоуправління. Окупаційний режим на галицьких землях був дещо ліберальніший, ніж на решті українських територій, що було пов'язано з тривалим перебуванням у складі Австро-Угорщини. Адміністративний поділДля адміністративних цілей Генеральну губернію було поділено на чотири дистрикти: дистрикт Варшава, дистрикт Люблін, дистрикт Радом та дистрикт Краків. Після того, як Третій Рейх напав на Радянський Союз і окупував територію України, було утворено п'ятий — дистрикт Галичина (1 серпня 1941 року на основі територій Східної Галичини).  Згодом ці п'ять дистриктів були поділені на міські округи (Stadtkreise, тобто міста, які самі утворюють окремий округ) та округи (Kreishauptmannschaften). Згідно з декретом від 15 вересня 1941 року назви більшості основних міст було змінено на історичні німецькі назви, або германізовані версії польських чи українських назв. Проте також залишалися і попередні назви. Дистрикти були поділені таким чином:
Зміна адміністративної структури була розроблена міністром фінансів Луцом фон Крозігом, котрий через фінансові причини хотів зменшити кількість дистриктів до трьох[2]. У березні 1943 року було оголошено про об'єднання дистриктів Краків та Галичина та поділ території дистрикту Варшава між дистриктами Люблін і Радом. Краків та Варшава повинні були залишатися окремими міськими округами, проте Варшава — під прямим керівництвом Генеральної губернії. Цей декрет повинен був стати чинним 1 квітня 1943 року та був прийнятий Генріхом Гімлером, однак Мартін Борман виступив проти, оскільки хотів перетворити регіон на звичайну область імперії. Вільгельм Фрік та Фрідріх-Вільгельм Крюгер теж скептично ставилися до користі цієї реорганізації. В результаті після переговорів між Гіммлером і Гансом Франком від задуму відмовились[2]. НаселенняЗгідно з офіційними німецькими даними Генеральне губернаторство станом на червень 1941 року займало площу 94,1 тис. км², на якій мешкали 12,1 млн людей, в тому числі такі національні групи (дані за грудень 1940)[3]:
За Євгеном Пастернаком, який посилався на офіційні німецькі дані, чисельність населення Генеральної губернії до приєднання Галичини становила 10 млн осіб, з яких українців — 600 тис. осіб, сполонізованих українців («калакутів») — 188 тис. осіб[1]. Після утворення дистрикту Галичина площа Генеральної губернії зросла до 145,2 тис. км², а кількість населення до 17 млн, в тому числі:
За німецьким переписом Генеральної губернії в 1943 році на теренах Холмщини та Підляшшя проживало 290 тис. українців[6]. 1943 року на терени Генеральної губернії було переселено додатково 330 тисяч[7] німецьких колоністів. Також було 1,5 млн євреїв, звезених в Генеральну губернії з інших країн Європи. До цього під час операції Райнгард було вже вбито близько 2 млн[7] євреїв та циган. Під час німецької окупації 1 млн 800 тис. осіб з теренів міжвоєнної Польщі визнали себе фольксдойчами. Німецька влада надавала українцям Генерал-губернаторства більше прав і можливостей, ніж полякам та євреям. Так, після 1941 року вони створили в Дистрикті Галичина 12 нових українських середніх шкіл (1939 р. тут було чотири українські гімназії) і дали можливість українським учням продовжити навчання в університетах Третього рейху. З українських добровольців (91 000 осіб) дистрикту Галичина, що входив до складу Генерал-губернаторства, в 1943 р були сформовані 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина», чотири добровольчих полки СС і один окремий батальйон СС. Проте будь-які українські самостійницькі ініціативи в культурному та освітньому житті потребували схвалення німецької окупаційної адміністрації, а випадки непокори суворо каралися. Останнє особливо чітко можна простежити на ставленні німців до членів ОУН. Влада Генеральної губернії Основну владу мав в своїх руках генерал-губернатор (нім. Generalgouverneur), резиденція котрого була в Кракові. Варшава стала звичайною столицею одного з дистриктів. Генерал-губернатору допомагали спочатку Канцелярія Генеральної губернії (нім. Amt des Generalgouverneurs), а з 9 грудня 1940 року — Уряд Генеральної губернії (нім. Regierung des Generalgouvernements). Впродовж усього часу існування Генеральної губернії на посаді генерал-губернатора був Ганс Франк, а шефом уряду — Йозеф Бюлер. Також був розбудований поліційний апарат і служба безпеки для виконання окупаційної політики. Фінансова системаЯк стверджує Анджей Ґуйський, Рейхсбанк був проти запровадження німецької валюти у Генеральній губернії через небажаний зріст обігу грошей. Тому для організації грошової системи було залучено Кредитову Касу Німецького Рейху (Reichskreditkassen RKK). Спочатку RKK розміщувалася у Лодзі, на її чолі був колишній голова банку у Гданську — Карл-Антон Шефер. Після перенесення установ Генеральної губернії до Кракова з'явилися каси і в інших містах (всі каси відкриті до травня 1940 року). Каси друкували грошові асигнати для використання як платіжного засобу на зайнятих німецькою армією територіях. Курс грошей був 1 райхсмарка=2 злоті[8]. 8 квітня 1940 року відкрився Емісійний банк в Польщі (Emissionbank in Polen) — спеціальна інституція для емісії грошей у Генеральній губернії. Ця валюта теж називалася злотим. Її курс був 2 злоті = 1 райхсмарка. Після утворення дистрикту Галичина було введено курс для рубля (радянської валюти): 1 злотий = 5 рублів. З часом курс злотого погіршився, зокрема на чорному ринку райхсмарка коштувала 4 злоті (1941—1942) і 3 злоті (1943), а 1944 року було повернено курс 1,8 злотого за марку. Старі банкноти Банку Польського підлягали заміні на нові від Емісійного банку з курсом 1 до 1. ЕкономікаУ так званому Генеральному Губернаторстві, або дистрикті «Галичина», у 1941 році було створено окреме гірниче управління в м. Львові з різними відділами й інспекціями, так звані «Betriebsinspektion», у містах Станіславі (Івано-Франківськ), Дрогобичі, Бориславі, Стрию, Надвірній та з 1943 року у Калуші, які входили до складу фірми «Beskiden Erdol — Gewinnungs Gesellschaft m.b.H.». До кінця 1941 року німецька влада зуміла ввести в експлуатацію близько 80 % нафтових свердловин. На початку 1942 року було завершено будівництво газопроводу з м. Дашави до м. Стальової Волі (Польща) довжиною 217 км. З 1942 року розпочала діяльність новостворена фірма під назвою «Karpathen OL A.G.» у м. Львові, до складу якої входила нафтогазова видобувна та переробна промисловість Галичини. Здійснювалася сейсмічна розвідка й пошукові роботи. У 1944 році було ухвалене спеціальне гірниче право для Генерального Губернаторства. Під час німецької окупації у Бориславі було пробурено 123 неглибокі свердловини. Судова влада В листопаді 1939 року було оголошено, що паралельно з старою польською судовою системою будуть діяти і німецькі суди. На початку 1940 року відновлено діяльність польських судів в Генеральній губернії, проте після певних кадрових змін. Було збережено відповідний рівень юрисдикції польських судів, а окупаційна влада мала в своїх руках можливість контролювати правомірність рішень цих судів. Польські судді зберегли свій попередній судовий устрій, проте було усунено суддівську символіку з польським гербом. Функціювали гродські, окружні та апеляційні суди, які займалися справами поза компетенцією німецького судівництва. В найважливіших містах розташовувалися загальні німецькі суди першої та другої інстанцій, котрі займалися справами, де фігурували німці, фольксдойчі та особи, котрі скоїли злочини проти Рейху. Також були воєнно-польові (Standgericht) та спеціальні (Sondergericht) суди. Згодом судова система була використана для проведення дискримінаційної політики в сфері національної політики. Наприкінці 1941 року було запроваджене спеціальне кримінальне право для поляків та євреїв, яке значно розширило застосування смертної кари і скасувало вікові обмеження[9]. Зокрема смертним вироком карали за:
Поліцейська системаУ Генеральній губернії діяло кілька різних видів поліції:
Додатково в кожному дистрикті місцевий комендант поліції порядку мав у своєму розпорядженні полк поліції СС (SS-Polizeiregiment) з важким озброєнням. З цих підрозділів при потребі формували загони для різних завдань, зокрема айнзацкоманди та зондеркоманди, які займалися екзекуціями цивільного населення. Станом на 1 січня 1944 року у всіх поліційних формаціях було 42 320 осіб. В силах безпеки працювало близько 2 тисяч осіб. ЗМІ та пропаганда
Звуковий тижневик Генерального Губернаторства — кіножурнал Генеральної губернії. Див. такожПримітки
Джерела
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Генеральна губернія
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.svg)
