Станіславчик (Золочівський район)
Станісла́вчик — село в Україні, у Бродівській міській громаді Золочівського району Львівської області. Відстань до центру громади становить 19 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 22 км. Колишній орган місцевого самоврядування — Станіславчицька сільська рада, якій були підпорядковані села Станіславчик, Збруї, Бордуляки, Монастирок. Населення становить 436 осіб у 2018 році. ІсторіяІсторичне минуле сіл сягає в глибину тисячоліть. Територія була заселена ще в кам'яну добу. На околицях придибуються типологічно близькі до пізньопалеолітичних та мезолітичних ужиткові знаряддя діяльності: крем'яні ножі, рубила, скребки, наконечники стріл. За археологічними знахідками на території села Бордуляки виявлено існування ранньослов'янського поселення VI—VII століття. Стародавній переказ оповідає, що село Станіславчик в давнину було розташоване на лівому березі річки Стир, в урочищі «Горби», яке збереглося й досі. Під час набігів татар село було спалене. Трагічною була доля жителів: майже всі вони загинули, частина похована в завалах підземних ходів, що вели в село. Інша оселилась вже на правому березі Стиру, розпочавши нову сторінку історії села. Літописна історія Станіславчика починається від 1626 року — коли руський воєвода Іван Данилович заснував парафію у поселенні Станіслав над Стиром. Забудова містечка у XVII столітті яскраво втілює містобудівні принципи середньовічної будівельної культури і залучена до мистецтва бароко. Бачив край і події національно-визвольної війни середини XVII століття. Події Берестецької битви залишилися в топонімі «Бордуляки». Прибився сюди козак Бордуляк. Щоб не попадати на очі ляхам побудував собі хату в очеретах Стиру. З часом рід козака розрісся. Село стало Бордуляки (це прізвище і тепер досить часто зустрічається), а місце де була хата козака збереглося в назві присілка «Козаки». Збруї ж отримали свою назву від умільців-майстрів, що славилися виготовленням збруї для коней. У назві «Панькова» відображено діяльність людини. У польських мапах (картах) ця місцевість позначена Шимонівкою від імені власника. Пізніше Пенькове, Панькова — як місце масової вирубки лісів. Окраїна, кут — Кути (лише у 1964 році приєднані до Бродівського району). У 1760 році після смерті Станіслава Потоцького та подальшого розвалу Польщі землі поступово переходять у власність євреїв, що до початку другої світової війни опанували весь сектор економіки сіл. Жителі переважно займалися вирубкою лісу, деревообробкою, рільництвом та вирощуванням хмелю. Боднарство, столярство, плетіння з лози, викурювання смоли, виготовлення гонт залишило свій відбиток у сучасних прізвищах жителів села (Столяр, Бондарук, Гонтарик). Уродженець села Бордуляки письменник Тимофій Бордуляк посів чільне місце в сузір'ї відомих українських новелістів кінця XIX — початку XX століть. 1 липня 1925 року з Радехівського повіту вилучена сільська гміна Станіславчик та приєднана до Бродівського повіту.[4] 1 квітня 1930 року вилучена частина земель села Нивиці Радехівського повіту Тернопільського воєводства і включена до сільської гміни Станіславчик Бродського повіту[5], 15 червня 1934 року — ще значна частина земель села Нивиці передана селу Станіславчик. [6] 21 серпня 1934 року село стало центром об'єднаної ґміни Станіславчик у Бродівському повіті, до якої було включено ще 4 села.[7] На 1 січня 1939 року в селі налічувалося 1240 мешканців, з них: 770 українців, 70 поляків, 250 євреїв і 150 німців та інших національностей.[8] Перша і Друга світові війни принесли великі спустошення та руйнування краю. Змінився етнічний склад населення, різко зменшився його кількісний склад. Багато сільчан брали безпосередню участь у воєнних кампаніях Другої світової війни (формуваннях УПА, лавах Радянської Армії). Багато з них зазнали поневірянь сибірських таборів та важкої остарбайтерської долі Німеччини. У зв'язку з антисемітською політикою більшість євреїв фізично знищується, а решта залишають край. Досі на території Станіславчика зберігся єврейський цвинтар. У результаті повоєнних переселень майже повністю зникає чисельна польська громада. У 1949 році селянські господарства сіл об'єднуються в колгоспи («ім. Калініна» — с. Станіславчик, «Нове життя» — с. Монастирок, «17 вересня» — с. Бордуляки). Укрупнене господарство у 1963 році перейменовано в колгосп ім. Котовського, а 1976 року колгосп реорганізований у спеціалізоване господарство — хмелерадгосп. 5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Станіславчицьку сільраду Радехівського району до складу Бродівського району.[9] Якісно нова сторінка в історії сіл розпочалася з здобуттям Україною незалежності. Населення повністю підтримує курс на побудову демократичної, суверенної, незалежної держави (висока виборча активність, участь в різноманітних акціях, членство в політичних партіях і громадських організаціях). Стабілізується економічне життя (заохочується підприємницька ініціатива в сферах обслуговування, деревообробки, будівництва). Значні зрушення відбуваються в духовній сфері (реставровані і побудовані церковні храми, засновано музей Народної творчості і побуту, висипано символічні могили як вдячну пам'ять борцям за волю, що загинули під час національно-визвольних змагань, функціонують будинки «Просвіти», бібліотеки та ін.). 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Бродівської міської громади[10]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бродівського району, село увійшло до складу новоствореного Золочівського району[11]. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:
Пам'ятки
Відомі люди
Примітки
<ref> з назвою "рада", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
