Іван Данилович

Іван Данилович
пол. Jan Daniłowicz
Ім'я при народженніІван
ПсевдоЯн Данилович
Народився1570(1570)
Помервесна 1628
Львів
ПідданствоРіч Посполита
Національністьрусин
Діяльністьвоєначальник, меценат
Посадаруські воєводи, посол Сейму Речі Посполитої[d], крайчий великий коронний[1], львівський каштелян, Белзький старостаd, Q65725843?, староста буськийd, корсунський старостаd і чигиринський старостаd
Військове званняВоєвода Руський
ПопередникСтаніслав Гольський
НаступникСтаніслав Любомирський
Конфесіякатолик
РідДаниловичі
БатькоСтаніслав Данилович
МатиКатажина Тарло
РодичіМиколай Данилович
У шлюбі зБарбара з Красіцьких
Софія з Жолкевських
ДітиКатерина, Дорота Магдалина, Марціана, Станіслав, Іван, Софія Теофіла
Герб
Герб

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Данилович.

Іван[2] Данилович на Олеськові[3][4][5] герба Сас (пол. Jan Daniłowicz; 1570 — весна 1628) — магнат, державний діяч Речі Посполитої. Представник українського шляхетського роду Даниловичів, військовик. Засновник міста Лисянка[6]. Дід польського короля Яна III Собеського.

Біографія

Син львівського хорунжого Станіслава Даниловича і його дружини Катерини з Тарлів (доньки львівського хорунжого Яна Тарла). Молодший брат Миколи Даниловича.

У 1594 році Станіслав Жолкевський рекомендував І. Даниловича гетьману Янові Замойському як свого вірного підкомандного, хвалив його бойові якості. У 1595—1596 роках на Поділлі очолював роту вершників (50 осіб), наступного року зі 100 осіб, тоді мав посаду коронного підчашого. Брав участь у придушенні козацького повстання Наливайка (1594—1596 роки), за що отримав 1597 р. посади старости корсунського, чигиринського, невдовзі — крайчого королеви Анни Австрійської, белзького ловчого.[7] Під час антикоролівського заколоту маршалка коронного Миколая Зебжидовського (1606—1609 рр.) спочатку брав участь в з'їзді рокошанів у Любліні разом з С. Жолкевським, потім був посередником поміж обома сторонами (під Яновцем був разом з Христофором Збаразьким висланий до рокошанів з останньою засторогою).

За посередництва І. Даниловича та київського воєводи С. Жолкевського в 1615 році була врегульована суперечка Зофії Ґольської та Яна-Юрія Радзивілла з приводу нападу останнього на бучацький замок з метою отримати відшкодування збитків.[8]

Брав участь у придушенні нової солдатської конфедерації невдоволених отриманою платнею за московський похід (1615 рік), 25 учасників якої стратили у Львові.

Як комісар для залагодження козацьких справ був співавтором ольшанецьких (1617 р.) та раставицьких (1619 р.) постанов, був комісаром для укладення договорів з козаками у 1623 р., брав участь 1625 р. у битві на Куруковому озері з козаками. Був призначений королем одним з комісарів для укладення Куруківської угоди у 1625 році.[4]

Очевидно, був у таборі С. Жолкевського під Бушою 1617 р., де значно допоміг гетьману зібрати лицарів, шляхту, через загрозу турецького нападу сприяв замиренню гетьмана (з 1-ї сторони), яворівського старости Адама Героніма Сенявського і князя Христофора Збаразького з іншої, за що отримав у 1619 р. Буське староство.

Через конфлікт з І. Даниловичем місто Корсунь оштрафували на 10000 кіп литовських грошей і позбавили 1607 р. магдебурзького права.

1626 року брав участь як королівський комісар у розмежуванні земель містечка Брухналя від Прилбичів і Чолгинів.[9]

Помер у Львові, був похований в костелі св. Трійці Олеська. Ян Пфістер виготовив надгробок Івана Даниловича, який встановили у колишньому костелі Святої Трійці в Олеську.[10]

Його надгробна плита з «теребовлянського» червоного пісковика була виготовлена з каменю, добутого в селі Застіноче.[11]

Посади

Крайчий великий коронний (1600, посаду отримав за сприяння С. Жолкевського), каштелян львівський (12.8.1612, протекція С. Жолкевського[12]), воєвода руський з 17.5.1613, підчаший великий коронний, ловчий белзький, староста белзький (став після смерті канцлера Яна Замойського), буський з 1619, корсунський, чигиринський.

Фундації

На кошти першої дружини Барбари (Катажини, перемиської каштелянки[12], з Красіцьких) близько 1590 р. почав перебудову належної йому правої частини Олеського замку. Після одруження з Софією з Жолкевською весь замок 1605 року перейшов у його володіння. До 1620 Олеський замок було перебудовано на ренесансну резиденцію. Ян Данилович заклав в Олеську школу та шпиталь.

З дозволу Сигізмунда III Вази на шляху із Золочева на Броди заклав (1615) містечко Сасів (на місці села Комарове, назване від його родинного гербу Сас), надав йому право проведення трьох ярмарків, торгових днів. У Львові з його фундації Войцех Зичливий виконав мармуровий надгробок св. Яна з Дуклі для костелу Св. Андрія монастиря бернардинців.

Заклав міста Крилів Корсунського староства і Данилоград (Медведівку). Був засновником міста Лисянки у Київському воєводстві[12].

Хмельницькі

Разом з його другою дружиною Софією Жолкевською перейшов із Жовкви на службу до Олеська сотник Михайло Хмельницький (батько гетьмана Богдана Хмельницького). Звідси його взяв собою Іван Данилович до Чигирина: поставив підстаростою, за вірну службу в обороні від татар надав 1616 року землю з пущею, де Михайло Хмельницький заклав хутір Суботів. Після Цецорської битви (1620) Ян Данилович намагався викупити з полону Михайла Хмельницького, оціненого у 500 золотих, чи обміняти на полоненого турка.

Шлюб, діти

Першою дружиною була Барбара (Катажина) з Красіцьких. У шлюбі народились:

  • Катажина (Катерина) Данилович (бл. 1600—?) — дружина старости медицького, казимирського[13]), королівського ротмістра Анджея Фірлея (помер після 1622 року[14]);
  • Марц'яна Данилович (бл. 1600—1646) — дружина (1620/21р.) полковника Стефана Конєцпольського. Через небажання батька дати згоду на одруження з нею покінчив життя самогубством Адам Жолкевський.

Другою дружиною з 1605 р. стала Зоф'я із Жолкевських — донька великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. У шлюбі народились:

Примітки

  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 64. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ іноді Ян
  3. ↑ у інших джерелах — на Турові
  4. ↑ а б Щоденник походу проти запорізьких козаків // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 398. — ISBN 5-319-01072-9.
  5. ↑ що, очевидно, помилково; вірно — на Журові — так підписувались інші представники роду
  6. ↑ Lisianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 303. (пол.) — S. 303. (пол.)
  7. ↑ Lepszy K. Daniłowicz Jan h. Sas na Olesku (†1628)… — S. 414—415.
  8. ↑ Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 198. (пол.)
  9. ↑ Przyłbice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 215. (пол.) — S. 215. (пол.)
  10. ↑ Тихий Богдан. Вівтар Йогана Пфістера // Пам'ятки України. — К. — 2013. — спецвипуск № 2 (191) (лип.). — С. 28.
  11. ↑ Kuczman K. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Olesku // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 1. — 364 il. — S. 70. — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
  12. ↑ а б в г Lepszy K. Daniłowicz Jan h. Sas na Olesku (†1628)… — S. 415.
  13. ↑ Daniłowiczowie (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  14. ↑ Firlejowie (02) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  15. ↑ Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 4. — S. 88. (пол.)

Джерела

Посилання

Rodovid.org
link=[1]
Попередник
Станіслав Гольський 		Воєвода Руський
1613-1628 		Наступник
Станіслав Любомирський