На загальнопольській політичній арені Даниловичі з’являються в кінці XVI століття. З часу своєї появи в Галичині вони належали до середньої шляхти. Уже перший відомий нам представник роду – Данило Дажбогович Задеревецький, протопласт роду – ще до 1371 р. володів принаймні одним власним селом – Задеревачем, отримавши в подальшому спочатку від королеви Єлизавети села Лисовичі, Дирин і Григорів, які межували з його маєтностями (1371 р.), а пізніше, у 1394 р., від короля Ягайла отримав села Чагрово, Загвоздзє і Джурів з трьома присілками у Галицькому і Жидачівському повітах з умовою військової служби в два списи і десять стрільців. Протягом декількох наступних поколінь родова маєтність Даниловичів коливалась у межах 5–10 сіл.
Довший час Даниловичам так і не вдавалося перетнути межу між багатою шляхтою і магнатерією. Провінційність роду, неможливість потрапити до кола державців прибуткових староств та королівщин стримували ріст політичної та економічної потуги роду. Львівський хорунжий Станіслав Данилович, власник двох великих маєтностей – Журівської та Олеської, до яких входило декілька десятків сіл, лише наблизився до тієї межі (претензійністю на вищий статус та демонстрацією потуги роду, напевно, мала слугувати розбудова родової усипальниці у Жидачеві). Не відомо, коли б змогли представники цієї знаної руської родини проникнути до лав магнатерії, якби не зміна політичної ситуації у Речі Посполитій в цілому
Справжній прорив до лав політичної еліти Речі Посполитої змогли здійснити лише сини Станіслава Даниловича – Миколай та Ян (народились відповідно біля 1558 та у 1570 рр.). Відправлені батьком за модою того часу на навчання до університетів Західної Європи (зокрема, у 1581 р. студіювали в Діллінгені (Німеччина)), вони, повернувшись до рідного краю, беруть активну участь у політичних баталіях кінця 80 – початку 90-х рр. XVI ст. Деякий час після прибуття з-за кордону вони навіть перебували при королівському дворі.
Упродовж 90-х років XVI – на початку XVII cт. Ян та Миколай Даниловичі брали участь у військових походах під керівництвом Яна Замойського та Станіслава Жолкевського, під час яких добре себе зарекомендували. Один з братів став королівським ротмістром.
Представники
Данило Дажбогович Задеревецький (2-а пол. XIV ст. — поч. XV ст.), мав кілька синів; один з них взяв село Чагрів, Бонецький припускав, що нащадком однієї з його доньок був Івашко Чагровський — стрий та опікун внуків Дмитра
Дмитро Данилович (†після 1450 р.), власник Руди та Вовковиць, Його дружиною була Юрковська гербу Гримала, сестра Павла, мав 2 доньки.
Дмитро Данилович († до 1506 р.)— небіж Павла Юрковського, разом з іншим його небожем — дідичем Малехова Прокопом Коравою (Прокопом з Малехова) — уклали угоду щодо розподілу спадку вуйка[2]; дружина — Ядвіга, донька Ґунтера з Сеняви[3]
Михайло Дмитрович (бл. 1470 — бл. 1527)
Юрій Михайлович (1495 — бл. 1540). Близько 1518 року одружився з Ядвігою Гербурт.
↑Sikora А. Sieniawski Gunter, właściwie Gunter, Guncerz z Sieniawy i Wojniłowa h. Leliwa (zm. ok. 1494) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — Е. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 119. (пол.)
↑Niesiecki К.Korona polska… [Архівовано 1 жовтня 2018 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 259. (пол.)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
