|
Андрушівка (Вінницький район)
Андру́шівка (також Андруші́вка[1]) — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. До 2020 центр сільської ради. Розташована за 23 км від центру громади, за 6 км від залізничної станції Андрусове.[1] Населення становить 1104 особи[2]. ГеографіяСело займає площу 0,311 км².[2] Біля села бере початок річка Роська, права притока Росі (басейн Дніпра). ІсторіяЗа даними «Географічного словника Королівства Польського й інших країв» (1880), село було засноване у XV столітті за 1 км від його теперішнього положення й було зруйновано під час загарбницьких війн поляків.[3] За даними Л. Похилевича, у середині XIX століття в селі побутували перекази, за якими село спочатку, до руйнування, знаходилося на іншому місці, за урочищем Кучегори, де й у середині XIX століття можна було побачити залишки колишнього поселення — якийсь великий льох, битий глиняний посуд. У середині XIX століття на тому місці було церковне поле. В той час мешканці Андрушівки показували місце, де був двір й будинок хазяїна, якого, буцімто, звали Кучогорським чи Кучогором. Один з синів Кучогорського на ім'я Андрій, або Андрусь, за переказами мешканців, переніс село на теперішне місце й назвав його за своїм іменем.[4] У 1719 році в селі було побудовано дерев'яну церкву,[4] руїни якої збереглися до початку XXI століття й були розібрані у 2005 році.[джерело?] У першій половині XVIII століття Андрушівка належала до маєтностей князя Януша-Олександра Любартовича Санґушки. Пізніше селом володів Шембек — родич Санґушків. В кінці XVIII століття село купив Фортунат Якубовський, а у 1830 році воно дісталося у спадок його дочці Дороті Колисковій, а нею віддано як придане її дочці Олені Бенедиктовні, яка вийшла заміж за Станіслава Тишкевича. Село стало їхньою резиденцією. Поміщикам Тишкевичам належали й інші села. Поміщики були католиками.[4]  Село Андрушівка на карті Київської губернії 1821 року, виданій в Петербурзі.
У 1845 році біля села було влаштовано невеличку цукроварню, де виготовляли цукор-пісок.[4] У 1878 році на цукроварні було вироблено 35800 пудів цукру.[3] У 1864 році в селі проживало 1417 мешканців обох статей, з них 26 осіб були католиками. Село мало 2520 десятин землі. В селі була дерев'яна церква, побудована 1719 року, їй належало 40 десятин землі, на якій був в тому числі й ліс. У 1864 році через село проходила поштова дорога з Липовця до Сквири, але поштова станція знаходилася не в селі, а біля сусіднього села Васильківці, за 5 верств від Андрушівки. Біля села було кілька стародавніх могил. Село було відоме своїми садами.[4] У XIX столітті село було центром Андрушівської волості Липовецького повіту Київської губернії, тут знаходилося волосне правління[4][5]. У 1900 році в селі було 430 дворів, тут проживало мешканців обох статей 2192 особи, з них чоловіків — 1108, жінок — 1084. Головним зайняттям селян було хліборобство.[5] Помітне місце в господарстві селян займало вирощування овочів (фруктів).[3] Село було за 1 верству від залізничної станції Погребище (тепер Погребище I), поштово-телеграфна станція була у місті Липовець, поштова (земська) — в Андрушівці. В селі лічилося землі 1995 десятин, з них належало поміщикам 825 десятин, церкві — 50 десятин, селянам — 1120 десятин. Село відносилося до категорії власницьких сіл і належало М. С. Ташкевичу. Господарство в маєтку вів сам поміщик за трипільною системою, як й селяни. В селі була 1 православна церква, 1 однокласна мінистерська школа, 5 кузень, 6 вітряків, 1 винна крамниця. Пожежний обоз складався з 6 діжок, 6 гаків, 2 драбин і 4 відер.[5] Село постраждало від насильницької колективізації та розкуркулення. У 1930 році з села було депортовано 2 двори[6]. Під час Голодомору 1932—1933 років, вчиненого радянською владою, у селі загинула велика кількість людей. В книзі «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» згадано імена 33 осіб (данні 2008 року).[7][8] Під час Другої світової війни у липні 1941 року село як й інші села Погребищенського району було окуповане німецько-фашистськими військами.[9] Тут діяв партизанський загін ім. Кірова.[1] За радянськими даними, у жовтні 1941 року в селі Андрушівці та в селах Плискові і Спичинцях гестапівці заарештували близько 700 чоловіків, жінок і дітей, яких групами виводили в ліс в урочище Хрузинівка і розстрілювали. Червоною армією село було зайняте 4 січня 1944 року.[9] На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Калініна. В користуванні колгоспу було 4062 га землі, у тому числі 2846 га орної. Виробничий напрям був рільничо-тваринницький. В Андрушівці була 8-річна школа, будинок культури, бібліотека.[1] 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[10] 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[11]. НаселенняЗа даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 1112 осіб,[12] із них 98,46 % зазначили рідною мову українську, 1,27 % — російську, 0,09 % — білоруську, 0,18 % — молдовську.[13]
ТранспортЗупинний пункт Андрусове отримав назву від села у зміненому вигляді, бо на момент побудови залізниці Козятин — Умань одна станція Андрушівка вже була. Пам'ятки В селі зберігся — в зруйнованому вигляді — палац Тишкевичів, що був побудований наприкінці 18 — початку 19 століть і є пам'яткою архітектури національного значення.[15] У північній частині кладовища — могила Баринова Г. В.,[15] командира військ НКВС. Ще з часів радянщини вона є пам'яткою історії місцевого значення. Тут також розташована Братська могила 263 воїнів Радянської Армії, загиблих при обороні та звільненні села. Облаштовані у 1975 році. В селі також є Пам'ятник 213 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни, який встановлено у 1985 році біля клубу. На південь від села при археологічних розкопках виявлено поселення трипільської культури IV—III тис. до н. е. Неподалік також виявлено поселення черняхівської культури II—IV ст. н. е.[15] Замок Кучогорських, пізніше перебудований Михайлом Тишкевичем. [джерело?] В селі була дерев'яна церква побудована 1719 року, розібрана 2005 року. На кладовищі встановлено пам'ятник в пам'ять про односельчан-жертв голодомору 1932—1933 років. Відомі людиУ селі народилися:
Виноски
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
