Село Збаржівка розташоване у лісостеповій зоні північної області Придніпровської височини у північно-східній частині Вінницької області. Більша частина села лежить на правому березі річки Рось. Селом на сході, у центрі й на заході, протікають три різних за розмірами річки, що є притоками річки Рось — Супрунка й дві безіменні. Річечка, що протікає в середині села утворюється злиттям двох невеличких струмків. На річці Супрунці неподалік від місця впадіння у Рось утворено ставок, що називається Панським ставком.
12 червня2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[4]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[5].
У книзі Л. Похілевича, де село згадано як Збаражевка, подаються такі відомості про село:[6]
Збаражевка, село у північно-західному кутку, на кордоні повітів Бердичівського і Сквирського; від містечок – Борщагівки у 3-х, а від Джунькова у 4-х верствах. Лежить на правому боці Росі, а землі, яких налічується до 2177 десятин, дещо піщані. Нещодавно Маврикієм Туркулом Збаражовка продана Владиславу Олександровичу Діателовичу. Жителів обох статей 1032, у тому числі яких 94 римських католиків і 21 єврей.
Церква Свято-Покровська, 6-го класу; землі має 39 десятин; збудована 1742 року священиком Іоаном Похилевичем.
1868 року мешканці Збаржівки та Княжної (нині Травневе) виступили проти місцевих поміщиків. Над селянами вчинили жорстоку розправу.[1]
У 1900 році в селі було 247 дворів, мешканців обох статей — 1421 людина, з них чоловіків — 704, жінок — 717. Головне зайняття мешканців — хліборобство, крім того, селяни відправлялися на заробітки у Херсонську губерню. В селі числилося 1926 десятин землі, з них належало поміщикам 735 десятин, церкві — 46 десятин, селянам — 1145 десятин. Поміщиком в селі був Павло Іванович Скибинський. Господарство в маєтку вів сам поміщик. Господарство велося за трипільною системою. В селі була 1 православна церква, 1 школа, 2 водяних млини і 1 млин грубішого помолу, що належали К. І. Кобцю і Л. В. Борзаковському, на яких працювало 10 осіб, 1 вітряк, що належав селянинові Глимейді, 5 кузень і 1 казений шинок. Громадський капітал на 1 січня 1900 року досяг суми у 2807 рублів, а продовольчий — у 2755 рублів. Пожежний обоз складався з 1 насосу й 4 бочок. Крім того, при селі Збаржівці П. І. Скибинському належала лісова сторожка «Чорний ліс», в якій був 1 двір і проживало 4 людини, з яких чоловіків — 2, жінок — 2.[3]:1435-1436
Під час Другої світової війни Збаржівку було окуповано фашистськими військами у другій половині липня 1941 року. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[7]
На початку 1970-х років в селі містилася центральна садиба колгоспу ім. Жданова. За колгоспом було закріплено 3196 га землі, у тому числі 2367 га орної. Господарство мало млин та олійню. Виробничий напрям колгоспу був рільничо-тваринницький. Видавалася колгоспна багатотиражна газета «Шлях до комунізму». Були восьмирічна школа, клуб, бібліотека; пологовий будинок та медичний пункт.[1]
В центрі села, біля сільського клубу, у 1966 році встановлено пам'ятник односельчанам, які загинули від рук фашистських загарбників у роки Другої світової війни. На гранітних плитах пам'ятника викарбувані 186 прізвищ тих, хто не повернувся з поля битви.[11] Тут згадані імена мешканців села Збаржівки та сусідніх сіл Травневого й Обозівки, що входять до складу Збаржівської сільської ради.
На місці масових поховань мешканців села, що загинули під час штучного Голодомору, вчиненого радянською владою, на кладовищі встановлено пам'ятний знак.
Відомі люди
Назарчук Арнольд Григорович — голова Київської міськради депутатів трудящих (1990), інженер, організатор виробництва в галузі приладобудування.
Транспорт
Через село проходить маршрутний автобус з Погребищ до сіл Борщагівка й Довгалівка. Крім того, у селі зупиняється автобус, що проходить маршрутом Київ — Тетіїв.
До 2015 року між Збаржівкою і райцентром сусіднього району — Тетієвом — існувала лише грунтова польова дорога. У 2015 році ПП «Агросистема Плюс», яка орендує тут землі, побудувала насипну дорогу зі Збаржівки до Тетієва. Довжина дороги — майже 4 км. Дорога без асфальтового покриття, з щебеня і граніту. Матеріал для покриття було взято з місцевого гранітного кар'єру.[12]
Різне
9 червня 2019 року близько 9 години на в'їзді в село біля Панського ставка з'їхав з проїзної частини та перекинувся в водойму автомобіль «Мерседес Спринтер», що перевозив хімікати для обробки сільськогосподарських рослин. Сталося загорання автомобіля, яке було в подальшому локалізоване. Через розгерметизацію частини ємностей з хімікатами частина їх потрапила у річку Супрунку і далі у Рось. Було встановлено, що гербіциди були викрадені з фермерських господарств Козятинського та Липовецького районів. Через цю аварію у Білій ЦерквіКиївської області 9 червня 2019 року з 23 години тимчасово відключали водопостачання.[13]
Зба́ржівка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.529
Література
Матійко О. Нехай будуть і такі списки: [Включ. лист Є. М. Ковальчук із спогадами про голод в с. Збаржівка] // Сіл. вісті. — 1988. — 13 листоп.
Лексика традиційного будівництва Поділля у світлі народних вірувань (на говірковому матеріалі села Збаржівка Погребищенського району Вінницької області) / А. В. Костюк // Філологічні студії. — Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2007. — Вип. 5. — С. 53-54.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Збаржівка