Сказання про населені місцевості Київської губернії
«Сказання про населені місцевості Київської губернії» — статистичні, історичні та церковні замітки про міста, містечка і села в межах Київської губернії, видані в 1864 році Лаврентієм Похилевичем. РукописПерший варіант книги був готовий уже до кінця 1860 року. 10 серпня 1861 року Київський цензурний комітет духовних книг надав дозвіл на друк «Сказань…». Частково збереженим є рукописний примірник «Сказань…», який містить на собі рецензію та помітки Цензурного комітету. На титулі міститься назва та відомості про укладача, які відрізняються від відомих друкованих примірників:
На звороті титулу вміщено відому цитату з літопису Самійла Величка:
Далі міститься передмова, підписана ініціалами «Л. П.», позначена Києвом та датована 23 січнем 1864 року. Структура збереженої частини рукопису така: Приклади сторінок
Рукопису про поселення Таращанського повіту бракує близько чверті від надрукованого обсягу. Текст закінчується відомостями про село Бурківці. На наступних аркушах (382—390) вміщено фрагмент тексту без початку і кінця, у якому розглядаються погляди різних авторів про українське духівництво XVI—XVII століть і його взаємини з Константинополем і Москвою. Рукопис містить чимало дописок та виправлень, деякі сторінки повністю або частково перекреслені. На деяких сторінках рукопису збереглися помітки олівцем «Набрано», які свідчать, що саме з нього були набрані гранки та видана книга. Враховуючи, що в додатках до опублікованого тексту містяться відомості про факти, що відбулися після 1861 року, можна припустити, що затверджений Цензурним комітетом рукопис зазнав певних змін. Зокрема ці зміни відбулися і в назві праці. Структура статейСтатті про населені пункти Похилевич намагався викладати за єдиною структурою, а саме:
До використання краєзнавчої літератури автор ставився критично, тому багато переказів, що пояснювали назву населеного пункту з точки зору народної етимології, не увійшли до книги, оскільки, на думку укладача, вони мали дуже наївний характер. РецензіїВосени 1864 року Лаврентій Похилевич подав клопотання на ім'я Київського військового губернатора, Подільського і Волинського генерал-губернатора Миколи Анненкова у якому він клопотався про заступництво у друкуванні книги[1]. У своєму зверненні він вказував на те, що зібрані ним і поміщені в книзі відомості зменшать роботу багатьох організацій та збережуть значні кошти, які ними витрачаються на проведення подібних досліджень. 31 жовтня генерал-губернатор звернувся до попечителя Київського навчального округу з проханням надати своє судження щодо можливої користі тих вигод, на яких наполягає Похилевич, а в разі позитивного відгуку вказати яке б і в чому цьому твору варто було б зробити заступництво. Першим відгукнувся на пропозицію попечителя професор Київського університету Микола Бунге[2]. Він вказав, що щодо географічних і статистичних відомостей достовірність матеріалів могла б бути оцінена лише на підставі матеріалів зібраних іншими особами і яких Бунге у своєму розпорядженні не мав. Що ж стосується історичних і філологічних сторін твору, професор відповів, що правильну оцінку може дати Комісія для розбору стародавніх актів та фахівці з філології. Загалом книгу Похилевича він оцінив як дуже поважний твір, що заслуговує уваги. 13 вересня 1865 року відбулося засідання історико-філологічного факультету Київського університету[3] на якому була заслухана і схвалена думка заслуженого професора Олексія Ставровського про твір Похилевича[4]. Професор відзначив, що:
Сам Похилевич у передмові до книги наводить такі джерела і способи збирання матеріалів до книги:
У разі відсутності друкованих звісток з історії того чи іншого села автор вказував їх минуле на підставі збережених мешканцями переказів. Ставровський вказав, що дані, які наводить Похилевич, заслуговують великої довіри, принаймні, вони складені точніше, ніж ті, що надаються офіційними особами виданню «Матеріалів для географії і статистики Росії». Професор зазначив, що цим виданням Київська губернія придбала таку докладну для себе монографію, яких не має жодна з інших губерній. Претензії, які висува рецензент, стосувалися більше форми ніж змісту твору. У підсумку Ставровський рекомендував надати Похилевичу належне заступництво і допомогу з боку уряду щодо друку «Сказаній…». Хоча відповідь попечителя Київського навчального округу на прохання генерал-губернатора була відправлена лише 23 жовтня 1865 року, книга вже була надрукована. НедолікиУ Похилевича не характерні чіткі посилання на використану літературу та джерела. Ті ж посилання, що містяться в тексті, мають доволі вільну форму і часто носять вторинний, а то і третинний характер. Крім того, великі обсяги проєкту не дозволили йому критично підійти до всього матеріалу. В «Сказаннях…» трапляються помилки. Наприклад графиня Олександра Василівна Браницька названа дружиною, а не матір'ю графа Владислава Ксаверійовича Браницького[5]. Гранки книги були погано, або зовсім не вичитані. Про це свідчать друкарські помилки. Деякі з них протягом наступного сторіччя набули певної історичної ваги. Так битва на річці Роток між військами Великого князівства Литовського і татарами перенесена з 1511 року на 1311 рік[6]. Згодом ця помилка з'явилась в деяких дисертаціях і краєзнавчих публікаціях. ЗначенняМатеріали «Сказань…» були використані для «Słownika geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich». Майже через сто років радянська історіографія віднесла книгу Л. Похилевича до праць, що мають «деяке довідкове значення»[7][8]. Багатотомна «Історія міст і сіл Української РСР» не применшує значення «Сказаннь…», а лише доповнює цю працю історією сторіччя, яке пройшло після її друку. Посилання
Література
|