Півде́нно-За́хідний край або Ки́ївське генера́л-губерна́торство або Ки́ївське, Поді́льське і Воли́нське генера́л-губерна́торство — адміністративно-територіальна та політична одиниця Російської імперії в 1832–1914 роках, яка включала терени трьох губерній Правобережної України — Київської, Подільської та Волинської. У 1881–1888 роках начальник Південно-Західного краю одночасно обіймав посаду тимчасового генерал-губернатора Чернігівської та Полтавської губерній.
Історія
Київську губернію засновано серед перших восьми губерній Московського царства згідно з указом Петра І в 1708 році, але юрисдикція губернатора поширювалась лише на справи щодо московсько-польського кордону та російські гарнізони в Гетьманщині та не поширювалася на внутрішні справи українців.
Про заснування посади головного начальника Південно-Західного краю не існує особливого узаконення. Посада генерал-губернатора Київської губернії згадується в Указах Сенату 24 квітня 1722, 10 липня 1741 і 29 вересня 1764 року.
У вересні 1781 року було утворено Київське намісництво з генерал-губернатором на чолі.
Південно-Західний край
Після ліквідації намісництва Указом від 9 вересня 1801 року Київська, Волинська і Подільська губернії, «як прикордонні і на особливих правах» були підпорядковані військовим губернаторам, які користувалися правами головних начальників губерній.
Генерал-губернатор (начальник краю) — довірений сановник верховної влади, якому імператор делегував частину своїх владних повноважень. Призначався і звільнявся з посади особисто імператором. Повноваження здійснював на основі особливих законоположень, «Інструкції генерал-губернаторам» від 29 травня 1853 року та особистих розпоряджень імператора. Генерал-губернаторство отримало статус для поетапної політичної та економічної інтеграції, а також асиміляції неросійського населення Правобережної України (українців, поляків, євреїв) у складі Російської імперії. Офіційною причиною заснування стало Польське повстання 1830–1831.
22 січня 1832 року тимчасового Подільського та Волинського військового губернатора генерал-ад'ютанта Василя Левашова призначено Київським військовим губернатором, Подільським і Волинським генерал-губернатором. Така назва посади начальника Південно-Західного краю існувала до 19 січня 1865 року, коли був призначений перший Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор — генерал-ад'ютант, генерал від артилерії Олександр Безак.
У 1881 році територію генерал-губернаторства де-факто розширено до 5 губерній: генерал-губернатора Олександра Дрентельна також призначено тимчасовим генерал-губернатором Чернігівської та Полтавської губерній.
1889 року — Південно-Західний край відновлено у складі трьох губерній.
1903 року — у Південно-Західному краї введено земство за особливими правилами — з призначенням земських гласних від уряду, а в 1911 — виборне земство, теж з особливих правилом, що дискримінувало землевласників польського походження.
1912 року — новостворену Холмську губернію, колишню складову Царства Польського, передано до Київського генерал-губернаторства[джерело?]. У такому складі територіальна одиниця Російської імперії проіснувала до моменту скасування у вересні 1914 року. Останнім київським генерал-губернатором був Федір Трепов.
У своєму прямому підпорядкуванні генерал-губернатор мав губернаторський корпус, установи поліції. За штатними розписами Канцелярія генерал-губернатора складалася з управління в складі чиновників для особливих доручень і канцелярії як виконавчої структури з функціональними відділеннями. Генерал-губернатор здійснював управління краєм одноосібно, зосереджуючи в своїх руках усю повноту влади на принципах централізму і єдиноначальності: зміцнював російську державність шляхом поширення російських адміністративних установ, мав право законодавчої ініціативи, зокрема в польському питанні, визначав ступінь поширення в генерал-губернаторстві загальноросійського законодавства, контролював діяльність установ і посадових осіб, у тому числі судових.
Начальник краю призначав чиновників на перші посади в губернських присутніх місцях. Центральним урядом передано йому частину своїх зовнішньополітичних функцій, зокрема право надання російського підданства, нагляд за діяльністю іноземних представництв та громадян у краї. Водночас начальник краю в 1848–1852 роках виконував обов'язки попечителя Київського навчального округу. Поєднував цивільне й військове управління генерал-губернаторством: від 1862 року — головнокомандувач військ Київського військового округу.
Склад
Склад Київського генерал-губернаторства станом на 1914 рік:
Очільники
Генерал-губернатор Київського намісництва
Київські військові губернатори
Київські військові губернатори, Подільські і Волинські генерал-губернатори
Київські, Подільські і Волинські генерал-губернатори
П. І. Б.
|
Портрет
|
Титул, чин, звання
|
Час заміщення посади
|
Олександр Павлович Безак
|
|
генерал-ад'ютант, генерал від артилерії
|
19.01.1865—16.01.1869
|
Олександр Михайлович Дондуков-Корсаков
|
|
князь, генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
|
16.01.1869—16.04.1878
|
Михайло Іванович Чертков
|
|
генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
|
16.04.1878—13.01.1881
|
Олександр Романович Дрентельн
|
|
генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії, тимчасовий Чернігівський і Полтавський
|
13.01.1881—15.07.1888
|
Олексій Павлович Ігнатьєв
|
|
граф, генерал-лейтенант
|
12.08.1889—07.12.1897
|
Михайло Іванович Драгомиров
|
|
генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії
|
01.01.1898—24.12.1903
|
Микола Васильович Клейгельс
|
|
генерал-лейтенант
|
24.12.1903—19.10.1905
|
Володимир Олександрович Сухомлинов
|
|
генерал-лейтенант
|
19.10.1905—18.12.1908
|
Федір Федорович Трепов
|
|
генерал від кавалерії
|
18.12.1908—1914
|
Див. також
Джерела
Посилання