Салтиков Іван Петрович

Салтиков Іван Петрович
Народження	28 червня 1730(1730-06-28)
Смерть	14 листопада 1805(1805-11-14)[1] (75 років)
Країна	Російська імперія
Звання	генерал-майор, генерал-аншеф, генерал від кавалерії і генерал-фельдмаршал
Війни / битви	Семирічна війна, російсько-турецька війна, Російсько-турецька війна і Російсько-шведська війна
Рід	Салтикови
Діти	Pyotr Saltykov^d, Anna Orlova^d і Praskovya Myatleva^d
Нагороди

Салтиков Іван Петрович (28 червня 1730, Москва, Російська імперія — 14 листопада 1805, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1796), син генерал-фельдмаршала П. С. Салтикова. Київський та московський генерал-губернатор.

Біографія

Народився у знатній дворянській родині, син фельдмаршала Петра Салтикова. На військовій службі — з 1745 року, служив у Лейб-гвардії Семеновському полку. З 1758 року — камер-юнкер імператорського двору.

Учасник Семирічної війни. За успіхи в боях за Кенігсберг і Ельбінг, при Цорнсдорфі отримав військові звання бригадира (1760) і генерал-майора (1761), був нагороджений орденом Святого Олександра Невського[2].

Учасник російсько-турецької війни 1768—1774 років, командував дивізією. Прославився як хоробрий, але водночас і невмілий воєначальник. Нагороджено орденом Св.Георгія 2 ступеню, золотою шпагою з діамантами.

У 1780 році для поправлення здоров'я Салтиков з родиною поїхав за кордон; вони відвідали Берлін, Дрезден, Брюссель. Подружжя жило три місяці в Лондоні і провело більше року в Парижі, де робили величезні борги. По поверненню отримав звання генера-аншефа, командував корпусом, що діяв у Речі Посполитій.

З 1784 року — генерал-ад'ютант, владимирський і костромський намісник. На цих посадах налагодив тісну співправцю з намісницькими правліннями. Переважно уважно слідкував за недопущенням заворушень серед селян, вчасному сплату податків.

1788 року напочатку нової війни з Османською імперією захопив Хотин. Під час російсько-шведської війни 1788—1790 років — головнокомандувач фінляндської армії. Після укладання Верельського миру 1790 року отримав звання підполковника гвардії Кінного полку та діамантні знаки ордена св. Андрія. З 1795 року — у відставці через конфлікт з Петром Рум'янцевим-Задунайським.

З початком правління Павла I 1796 року відновлений на військовій службі. Імператор присвоїв Салтикову звання спочатку генерала від кввалерії, потім генерал-фельдмаршала (15 грудня 1796), шефом Кірасирського полку. Із 15 грудня 1796 року — київський генерал-губернатор. До того ж І. Салтиков був призначений генералінспектором над усією кавалерією. Він також отримав у підпорядкування (спочатку тимчасове) «українську армію», командувач якої генерал-фельдмаршал О. Рум'янцев-Задунайський був хворий. На цій посаді багато часу приділяв балам та різним раутам, що проходили у палаці К.Розумовського, де з дозволу останнього оселився Салтиков[3]. В січні 1797 року отримав на додачу до своїх повноважень військового губернатора функції цивільного нагляду в Малоросійській губернії. Активно втручавсяу призначення місцевих чиновників, насамперед городничих. У 1797 році І. Салтиков підтримував зв’язок з кам’янець-подільським військовим губернатором О. Беклешовим. Деякі полки української інспекції, над якою головував І.Салтиков, отримували рекрутів з території Подільської губернії.

Із 2 листопада 1797 року — московський генерал-губернатор (раніше цю ж посаду займав і його батько). Смерть дружини 1802 р. стала для Салтикова важким ударом і, остаточно погіршило його здоров'я. З 1804 року — у відставці за власним бажанням. Мешкав і помер у Санкт-Петербурзі.

Військові звання

• Бригадир (1760)
• Генерал-майор (1761)
• Генерал-поручник (1766)
• Генерал-аншеф (1773)
• Генерал-фельдмаршал (1796)

Нагороди

Був нагороджений орденами Андрія Первозванного, Святого Георгія 2-го ступеня[4], Святого Володимира, Святого Олександра Невського, Святої Анни, орденом Святого Іоанна Єрусалимського, почесною золотою зброєю.

Родина

Дружина — Дар'я Чернишова (1739-1802), донька дипломата П. Г. Чернишова

Діти:

• Параска (1772-1859) - фрейліна, в 1795 вийшла заміж за сенатора Петра Васильовича Мятлєва (1756-1833)
• Катерина (1776-1815) - фрейліна з 1795 року, померла дівчиною.
• Ганна (1779-1824) - фрейліна, в лютому 1800 вийшла заміж за графа Григорія Володимировича Орлова (1777-1826)
• Петро (1784-1812), з 1799 камергер, полковник

Примітки

1. https://www.biografija.ru/biography/saltykov-graf-ivan-petrovich.htm
2. Алисханова, М.Х. (24 червня 2020). СОЛДАТЫ ПОБЕДЫ: ВОИНЫ-ЧЕЧЕНЦЫ, КАВАЛЕРЫ ОРДЕНА АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО НА ФРОНТАХ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ. Известия Чеченского государственного университета. № 1/17. с. 130—133. doi:10.36684/12-2020-17-1-130-133. ISSN 2587-9626. Процитовано 1 січня 2022.
3. Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини
4. Frantsouzoff, Serge (31 грудня 2016). Four Deaths of Saint George. St.Tikhons' University Review. Series III. Philology. Т. 49, № 4. с. 87—95. doi:10.15382/sturiii201649.87-95. ISSN 1991-6485. Процитовано 1 січня 2022.

Джерела

• Бантыш-Каменский Д. Н. 33-й Генералъ-Фельдмаршалъ Графъ Иванъ Петровичь Салтыковъ // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — Пушкино: Культура, 1991.
• Е. П. Карнович. Замечательные богатства частных лиц в России.- Спб., 1874.- С. 95.