|
Бургард-Крістоф Мініх
Бу́ргард-Крі́стоф Мі́ніх (нім. Burkhard Christoph von Münnich; 9 травня 1683 — 27 (16) жовтня 1767) — російський військовий і державний діяч німецького походження. Якийсь час — правитель України[4]. Батько російського політичного діяча Іогана Ернеста Мініха Імена
БіографіяРанні рокиНародився в Ольденбурзі в сім'ї спадкових інженерів. Здобув ґрунтовну інженерну освіту. У 1700—1720 роках служив інженером у французькій, гессен-дармштадтській, гессен-кассельській та польсько-саксонській арміях. Під командуванням Євгенія Савойського та герцога Мальборо брав участь у війні за іспанську спадщину, а також брав участь у деяких інших військових кампаніях. У Пруссії отримав звання полковника, в Польщі — генерал-майора. Служба в Російській імперії  Службу в імперії розпочав у 1721 році як військовий і гірничий інженер. За наказом Петра I Мініх перебрав у князя Меншикова керівництво спорудженням (копанням) Староладозького каналу,[5] яке здійснювалося, головним чином, руками українських козаків. На будівельних роботах від непосильної праці, голоду й важкого клімату гинули десятки тисяч осіб. У 1734 році за пропозицією фаворита імператриці Анни Іоанівни, герцога Бірона Мініху було доручено взяти Данціг, де в той час перебував французький ставленик Станіслав Лещинський. Після кровопролитних боїв Данціг був взятий, але Мініху дорікали за тривалу облогу та за втечу Лещинського. На польський трон був зведений ставленик Росії та Австрії саксонський курфюрст Август. Під час російсько-османської війни 1735—1739 років Мініх — головнокомандувач Дніпровською армією, яка тривалий час була дислокована на території Гетьманщини і Слобідської України; військовий губернатор Білгорода та Києва. 28 травня 1736 року заволодів фортецею Перекоп, 17 червня 1736 року — Бахчисараєм, але за браком продовольства і фуражу залишив Крим. 12—13 червня 1737 року керував штурмом Очакова. У Ставучанській битві 28 серпня 1739 року розгромив армію сераскера Вєлі-паші, заволодів Хотином і майже усією Молдовою. Будучи в цей час необмеженим правителем України, Мініх силоміць згонив українських селян і козаків на побудову фортець, земляних укріплень тощо, де вони змушені були працювати «своїм коштом» і зі своїм знаряддям. Масові реквізиції робочої худоби, залучення населення до обозної служби в армії, що здійснювалися за ініціативою Мініха, призвели до руйнування економіки України. За його наказом українські козацькі полки, які перебували в складі російської армії, під час бойових дій виконували здебільшого різні фортифікаційні роботи. У листопаді 1740 року за активною участю Мініха в Санкт-Петербурзі стався палацевий переворот на користь Брауншвейзької родини. Мініх став 1-м міністром російського уряду. У листопаді 1741 року зі сходженням на престол Єлизавети Петрівни Мініха спочатку засудили до смертної кари, а потім, коли Мініх вже стояв на ешафоті, йому зачитали про зміну смертного вироку на заслання до Сибіру, звідки його повернув імператор Петро III аж через 20 років. В останні роки життя, за царювання Катерини II, Мініх керував роботою Балтійського та Нарвського портів, Кронштадтського й Ладозького каналів. В одному з листів до Катерини Мініх написав:
Наприкінці Катерина II його призначила, як він колись хотів, губернатором Сибіру (з проживанням в Петербурзі). Помер Мініх 16 жовтня 1767 року від тяжких хвороб. ОцінкиМикола Миколайович Бантиш-Каменський написав про Мініха:
Примітки
Джерела
Посилання
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
