Народився 22 червня1777 року в м. Краків[5] (нині Польща). Батько — Юзеф Анквич гербу Абданк,[6] сондецький каштелян, отримував пенсію від царя Московії, був повішений 9 вересня 1794 під час повстання Костюшка.[7] Мати — дружина батька Анна з Біберштайн Старовейська.[6]
Навчався у Кракові та Відні, вивчав право, захистив докторський ступінь. 1810 року захистив докторат з теології та отримав капланське свячення. Потім став оломоуцькимканоніком та директором богословських студій в Оломоуці. Пізніше львівський латинський архієпископ Каєтан Кіцький запросив його до Львова на посаду свого генерального вікарія. 1814 року призначений львівським латинським архієпископом. Цісар Франц І 13 лютого 1817 року підписав рескрипт, яким А. Анквич отримував титул Примаса Галичини і Володимирії. Після відновлення діяльності Львівського університету був призначений його ректором.
Один з головних противників поширення освіти серед українців (русинів): добився від цісарського двору заборони книгодрукування руською мовою.[8] Після заснування у жовтні 1817 року в Перемишлі греко-католицького дяко-вчительського інституту владою було введено заборону навчання у ньому українською (руською) мовою. Митрополит Михайло Левицький звернувся до цісаря, який наказав створити комісію з 11 геб. радників, 4 духовних осіб (від русинів — Левицький, Іван Могильницький, від поляків-католиків — Анквіч, канонік Манасєвіч), більшість поляків висловились проти українських шкіл, Анквіч заявив:
в Галичині, як частині давньої Польщі, може бути лише польська мова народною і польські школи.[9][10]
↑ абвks. Umiński J. Ankwicz Andrzej Alojzy hr. z Posławic Skarbek (1774—1838)… — S. 115.
↑Nieć J. Ankwicz Józef (†1794) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 115—116. (пол.)
↑Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 150. — ISBN 5-7773-0359-5.
↑В. Верига посилається на працю Володимира Гнатюка «Національне відродження австро-угорських українців (1772—1880 рр.)». — Відень, 1916. — С. 11.
↑Підставка Р., Рибчинський О. Параіяльний костел Воскресіння Найсвятішої Панни Марії // Язловцю — 640. — Збараж, 2013. — 128 с. — С. 91—93.
↑Проців І. Церква й монастир Святої Анни у Львові: сторінки історії // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 28. — С. 224.
↑Куткір. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 9 січня 2015.
↑Nowacki D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — T. 4. — 211 s., 402 il. — S. 68. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
Джерела
ks. Umiński J. Ankwicz Andrzej Alojzy hr. z Posławic Skarbek (1774—1838) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 115. (пол.)
