Одночасно з навчанням в університеті Ян Ґрущиньський почав працювати у королівській канцелярії королівським писарем (1430—1450)[4]. 1440 року перебував у почті короля Владислава III Варненчика, який вирушив до Угорщини, щоб зайняти престол. 1442 року король протегував йому при отриманні пробства у Сєрадзі. 1444 року повернувся до Польщі, привіз королівські інструкції на Пйотркувський з'їзд і закликав духовенство підкоритися папі Євгенію IV[5]. Після загибелі короля Владислава Варненчика, продовжив працювати в канцелярії його наступника Казимира IV Ягеллончика, будучи одним із співавторів політики централізації[6]. Протягом 1450–1454 років був секретарем королівським[7].
1463 року Ян Ґрущиньський очолив польську делегацію на переговорах із Тевтонським орденом у Бжесць-Куявському, а 1466 року він був присутній при укладанні угоди з тевтонськими лицарями у Торуні, став гарантом Торунського миру[8]. 1468 року у Ґрущиньського під час перебування в Бидгощі стався параліч лівого боку[9]. 1469 року, будучи частково паралізованим, склав обов'язки канцлера, проте зберіг близькі контакти з королем, якого він і надалі супроводжував у численних подорожах і зустрічах[6].
1448 року Яна Ґрущиньського король номінував на посаду єпископа Куявсько-Поморського[5], капітула обрала його 1450 року[11], проте лише 12 січня1451 року здобув папське погодження[1][5], єпископське освячення прийняв 27 червня1451 року[1] у Костелі Воздвиження Чесного Хреста у Колі[12]. 3 листопада1452 року він засновує цех шевців, настарішу цехову організацію у Влоцлавеку[13] і затверджує його статут, уточнюючи порядок релігійного життя в цеху та умови вступу до нього[5].
У серпні 1453 року був у складі посольства для укладення шлюбної угоди між королем Казимиром та Єлизаветою Ракушанкою[2]. Будучи наближеною особою короля, він у листопаді 1454 року привіз майбутню королеву до Кракова та брав активну участь у королівському шлюбі[2].
28 січня1456 року, внаслідок приєднання Гданська до Польського королівства, заснував там 6 нових парафій: Св. Марії, св. Катерини, св. Івана, св. Петра і Павла, св. Варфоломія та св. Варвари[2]. 1460 року був королем номінований Краківським єпископом усупереч капітулі, котра вибрала Яна Лютека із Бжезя, та всупереч папі, який призначив на цю посаду Якуба з Сенна. Проте, єпископство обійняв урешті-решт папський кандидат[5].
14 грудня1463 року Ґрущиньський був призначений Краківським єпископом[1], майже за рік, 19 жовтня1464 року, — архієпископом Ґнєзненським і Примасом Польщі[1]. Під час свого понтифікату він брав більше участь у державній політиці, ніж в управлінні дієцезією, однак скликав п'ять провінційних синодів, головним результатом яких було оподаткування духовенства для боротьби з тевтонськими лицарями. Для цього в 1465–1466 роках він виділив частину цінностей зі скарбниці Ґнєзненського собору[4]. 1470 року отримав від папи Павла ІІ дозвіл на заснування монастиря бернардинів у Ловичі[5].
Ян Ґрущиньський раптово помер у Кракові8 жовтня1473 року[1], був похований у Ґнєзненському катедральному соборі. Його пізніший наступник Ян Ласький близько 1520 року зробив йому чудовий надгробок із червоного мармуру — роботи Яна Флорентчика з Естергома[4]. Наразі його останки покояться в костелі Святої Катерини Александрійської, заснованому Ґрущиньськими в їхньому маєтку Івановицях[2].
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 53.
↑Antoni Gąsiorowski, Polscy gwaranci traktatów z Krzyżakami XIV—XV wieku, w: Komunikaty Mazursko-Warmińskie nr 2-3, 1971, s. 258.
↑Jacek Wiesiołowski, Episkopat polski w XV w. jako grupa społeczna, w: Społeczeństwo Polski średniowiecznej, t. 4, Warszawa 1990, s. 268—269.
↑Arcybiskupi gnieźnieńscy, prymasowie i metropolici polscy od roku 1000 aż do roku 1821 czyli do połączenia arcybiskupstwa gnieźnieńskiego z biskupstwem poznańskiem, T. 2, oprac. Jan Korytkowski, Poznań, Kuryer Poznański, 1888, s. 332.
↑Historia Parafii. Rzymsko - Katolicka Parafia Podwyższenia Krzyża Świętego w Kole. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 28 квітня 2023.
Antoni Gąsiorowski, Gruszczyński Jan, [w:] «Wielkopolski słownik biograficzny» 1983, s. 235.
Arcybiskupi gnieźnieńscy, prymasowie i metropolici polscy od roku 1000 aż do roku 1821 czyli do połączenia arcybiskupstwa gnieźnieńskiego z biskupstwem poznańskiem, T. 2, oprac. Jan Korytkowski, Poznań, Kuryer Poznański, 1888, s. 329—387.
Krystyn Malinowski, Jan Gruszczyński, [w:] Polski słownik biograficzny, Tom IX, Gross Adolf — Horoch Kalikst, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961, s. 55—57.
Ludwik Łętowski, Katalog biskupów, prałatów i kanoników krakowskich. T.2. Biskupi krakowscy, Kraków, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1852, s. 1-25.
Marceli Kosman, Między tronem a ołtarzem, Poznań, 2000, ISBN 83-7272-017-7.