|
Носковський Зенон Володиславович
Зено́н Володисла́вович Носко́вський (31 жовтня 1889, Мушкатівка, нині Борщівський район — 3 грудня 1962, Словаччина) — український військовик, громадський діяч. Командант сотні Леґіону УСС, групи «Підзамче» УГА та полку ЧУГА. Життєпис     Народився в селі Мушкатівці (нині Борщівського району Тернопільської области, Україна) в родині священника УГКЦ о. Володислава Носковського[2] та його дружини Ольги Носковської зі Свистунів[3]. Родина Носковських мала шляхетнє походження і належала до гербу Лада. У 1889 р. з батьками переїхав до Сороків Бучацького повіту.[4] Навчався в ц. к. Бучацькій державній гімназії (зокрема, з відзнакою закінчив 1а клас у 1900 році[5]), закінчив Академічну гімназію у Львові, юридичний факультет Львівського університетуту. Брав активну участь в організації осередків спортивного товариства «Сокіл» у Галичині (зокрема, співорганізатор осередку та читальні товариства «Просвіта» в селі Сороках Бучацького повіту[2]). В Сороках у приміщенні дяківки (будучи студентом) провадив освітні гуртки з селянами, читав книжки, деяких вчив читати, писати. Проводив січові руханкові вправи з мешканцями Сороків.[6] З початком Першої світової війни вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців. Командував спочатку чотою, згодом 4-ю сотнею УСС. Проявив себе в боях на горі Ключ, за які був нагороджений Срібною медаллю «За хоробрість» 2-го кл. (нім. Tapferkeitsmedaille). 31 травня 1916 року на похоронах Івана Франка супроводжував віз-катафалк до Личаківського цвинтара, від імени УСС поклав вінок на могилу Каменяра.[7] 30 вересня 1916 р. потрафив у російський полон під час боїв під Потуторами і Конюхами[8]; перебував у Пензі, Симбірську (разом з Сенем Горуком; восени 1916 р. зустрівся з вивезеним в Сибір росіянами-москалями батьком[9]). Після звільнення з полону брав участь в українсько-польській війні та національно-визвольних змаганнях, командував сотнею, полком УСС. 11 листопада поручник Зенон Носковський став командантом групи «Підзамче»[10]. 12 листопада 1918 року на чолі частини з 280 стрільців (половина — УСС) обороняв ділянку залізничної колії в районі Підзамча у Львові.[11] 11 січня 1919 року стрілецька сотня Зенона Носковського відзначилася під час визволення Львова від польських окупантів (було взято південні околиці міста).[12] Після створення у Бершаді на базі II-го корпусу УГА I-ї бригади Червоних Українських Січових Стрільців (ЧУСС) очолив полк.[13] Під час прибуття під Чуднів Володимира Затонського, І. Дубового через виступ бригад під командуванням Юліяна Головінського, Осипа Станимира проти бльшовиків з намірами роззброїти галичан разом з Михайлом Бараном, Альфредом Бізанцом запевнив їх, що бригада буде надалі воювати проти поляків; їм повірили. 27 квітня 1920 р., виконуючи наказ командира бригади ЧУГА, повів полк на прорив польського оточення під Михнівкою. За допомогою кінноти під командуванням Степана Шухевича вдалось вирватись у бік Києва.[14] З 1920 р. жив в еміграції у Чехословаччині, працював адвокатом, суддею. Помер у Словаччині. Нагороди
Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
