17 липня2020 року, після ліквідації Борщівського району, увійшов до складу Чортківського району[1].
Географія
Рельєф
Місцевість району належить до лісостепової зони, відрізняється розчленованим рельєфом, значною глибиною ерозійного врізу річок, каньйоноподібними річковими долинами зі стрімкими схилами та вузькими руслами.
Село Окопи — найнижча точка рельєфу області (116 м над рівнем моря).
Найбільша річка — Дністер одночасно служить південною межею району, утворює кілька поворотів, найбільші з яких від села Колодрібки до Устя, від Устя до Мельниці-Подільської та південніше села Вільховець. Два перші повороти утворюють півострів-меандр з характерним мікрокліматом, на якому розташоване село Горошова.
Усі інші річки району належать до басейну Дністра, гирла 2 найбільших з них: Збруча та Нічлави розташовані на території району. Окрім того в північно-східній частині протікає річка Серет.
Утворено Борщівський повіт, що відповідає сучасному Борщівському району. Поділ по Збручу відтоді розділив села та містечка над річкою на лівобережні та правобережні, що збереглося й понині: Збриж, Кудринці, Боришківці та інші села поділені на дві частини, одні адміністративно підпорядкові Борщівському, інші — Кам'янець-Подільському району.
1930 року в селах і містечках району пройшла пацифікація.
Під час Голодомору 1932–1933 років на Борщівщину втікали селяни з сусіднього Кам'янець-Подільського району.
Друга світова війна
З вересня 1939 року Борщівський повіт окупований Червоною армією. Розпочалися репресії проти членів ОУН, інтелігенції та духовенства. 1940 року утворено 3 райони: Борщівський, Мельнице-Подільський, Скала-Подільський.
З 1942 року діяли загони УПА. Зокрема, відбувся бій з більшовиками на буковинській стороні Дністра, поблизу хутора Зелена Липа.
Повоєнний період
До кінця 1940-х років більшовики засобами НКВС в основному примусили УПА піти в глибоке підпілля. У 1946 році був організований ВКП(б) голод, Борщівщина особливо потерпала, позаяк того року була велика посуха і «бідний» урожай. Задля порятунку, селяни їздили в північні райони Тернопільщини, зокрема, на Бережанщину, вимінювали їжу за різні вироби.
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Борщівського району було створено 77 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 74,93 % (проголосували 40 454 із 53 986 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 55,4 % (22 410 виборців); Юлія Тимошенко — 19,74% (7 984 виборців), Олег Ляшко — 11,24 % (4 546 виборців), Анатолій Гриценко — 6,07 % (2 454 виборців); Олег Тягнибок — 2,88 % (1 164 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,57 %[3].
скіфські та ранньослов'янські старожитності (жертовний камінь печерного храму 9 ст.) тощо.
Архітектурні пам'ятки
У Борщівському районі 28 пам'яток національного (1-ше місце в області разом з Кременецьким районом) та 96 місцевого значення, руїни середньовічних оборонних замків XVI—XVIII століть у Кудринцях, Кривчу, Скалі-Подільській, Окопах, Висічці, залишки оборонної системи римлян — Траянів вал, 10 давньоруських городищ тощо.
Пам'ятки архітектури місцевого значення
Церкви, костели, каплиці, громадські споруди, комплекс в Скалі, службові споруди:
Лікарні в Борщеві (1905), костел у селі Заліся, Церква Святого Михаїла у селі Залуччя (1861), костел у селі Збручанське (XVIII століття), церква Вознесіння Христового в Зеленій (1924), костел в селі Зоряне, церква у Кривчу, церква святої Покрови у Кривчу (1896), дзвіниця церкви святої Покрови у Кривчу (1896), каплиця у Кривчу (XVII століття), костел у Кривчу (XVII століття), Церква Святого Миколая у Кривчу (XVI століття), Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії у Латківцях (1895), костел у Лосячі (XIX століття), костел у Мельниці-Подільській (XIX століття), церква Святого Михаїла у Мельниці-Подільській (1722), костел у Михайлівці (1854), Церква Різдва Христового (1854), Церква Святого Михаїла у Михалкові (1780), Церква Святого Миколая у Мишківцях (1898), Церква Успіння у Мушкарові (1910), Церква Вознесіння у Нижньому Кривчу (XVII століття), дерев'яна дзвіниця церкви Вознесіння у Нижньому Кривчу (XVII століття), костел у Ниврі (1910), Церква Архістратига Михаїла у Ниврі (1871), костел в Озерянах (1875), церква в Озерянах (XVIII століття), костел у Окопах (XVIII століття), дерев'яна Церква Преображення Ісуса Христа в Окопах (1867), костел в Олексинцях (1867), Церква Святого Якова в Панівцях (1852), церква у Пилипчу (XIX століття), Церква Пресвятої Богородиці у Пилипчу (XIX століття), Дзвіниця Миколаївської церкви у Пищатинцях (1759), костел у Пищатинцях (початок XX століття), костел у Пищатинцях (XIX століття), Церква Святого Михаїла у Пищатинцях (1816), церква святого Антонія у Підпилип'ї (1895), костел у Циганах, костел у Скалі-Подільській, Церква святого Миколая у Скалі (1882), каплиця у Скалі (кінець XIX століття), каплиця у Скалі (кінець XIX століття), Костел Вознесіння Діви Марії у Скалі (1719), каплиця (1937), синагога (початок XX століття), Церква Святого Михаїла у Сков'ятині (1824), костел у Стрілківцях, Церква Святого Миколая у Трубчині (1854), костел у Турильчу, костел в Урожайному, костел в Устю, Церква Святої Параскеви в Худіївцях (1730), Церква Святого Симеона в Циганах (1909), Церква Святого Петра і Павла в Циганах (1905), костел початку XX століття в Циганах, костел у Шершенівці, Церква Преображення Господнього у Шершенівці (1901), Церква Святого Дмитрія 1840 року в селі Юр'ямпіль;
Народний будинок у Борщеві (1905), Польський народний дім у Скалі (1930), читальня початку XX століття у Циганах;
конюшня у селі Висічка (початок XX століття), гуральня у Пищатинцях (початок XX століття), пивниця в Пищатинцях (початок XX століття), будинок челяді в Скалі (початок XX століття), вхідний павільйон у Скалі (кінець XIX століття), оранжарея у Скалі (кінець XIX століття), плебанія початку XX століття в Циганах;
поховання — усипальниця Сапігів у селі Більче-Золоте (XVIII століття), усипальниця Сапігів у Пилатківцях, цвинтар у Пищатинцях (початок XVIII століття), цвинтар початку XIX століття у Циганах;
парк у містечку Скала-Подільська (XIX століття);
оборонні споруди XVI—XVIII століття у Скалі;
палац у Скалі (початок XX століття);
житловий будинок кінця XIX століття, житловий будинок XVIII століття (вулиця Січових Стрільців).
Попович-Боярська Климентина Карлівна (1863–1945) — українська письменниця, громадська діячка, вела переписку з Іваном Франком, в останній рік життя переїхала з чоловіком священиком О. Боярським в с. Бабинці, де 7 травня1945 року померла і похована на сільському цвинтарі.
Андрійчук Петро Олександрович (1958) — музикант, диригент хору «Дарничанка», професор Київського національного університету культури і мистецтва. Народився 17 січня1958 року в Борщеві, закінчив Київську консерваторію, проживає в Києві. У 2000 році з хором «Дарничанка» був на гастролях у Борщеві.
Виспінський Іван Ярославович (1964) — композитор, кобзар, фольклорист. Народився 23 червня1964 року в с. Пищатинці Борщівського району, закінчив Рівненський інститут культури в 1989 році. Працює провідним методистом центру народної творчості в Тернополі. Лауреат Міжнародного фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг», пісенного фестивалю «Доля».
Драпак Григорій Миронович (1959) — [народний артист України]. Народився 3 квітня1959 року в с. Констанція Борщівського району. Закінчив Озерянську середню школу, Теребовлянське культосвітнє училище. Артист розмовного жанру, гуморист, проживає в Тернополі.
Довганюк Володимир (1920—1989) — драматичний актор. Народився в с. Вовківці Борщівського району, у 1930-х роках виїхав з батьками до Канади. Актор і адміністратор українського народного театру «Заграва». Зіграв більше 100 ролей.
Камінський Віктор Євстахович (1953) — заслужений діяч мистецтв України (1995), композитор. Народився 8 квітня1953 року в с. Нивра Борщівського району. У 1970—1972 роках навчався в Хмельницькому музичному училищі, у 1977 році закінчив композиторський факультет Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка у класі Володимира Флиса, у 1983—1985 роках навчався в аспірантурі при Московській державній консерваторії ім. П. Чайковського в класі Тихона Хрєннікова. У 1977—1978 роках працював викладачем Рівненського інституту культури, з 1978 року викладає композицію в Львівській державній консерваторії (нині Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка), з 2002 р. — проректор з наукової роботи, професор кафедри композиції. Член Національної Спілки композиторів України з 1978 р., заступник Голови правління Львівської організації НСКУ. Лауреат премії ім. М. Лисенка (2000), лауреат премії ім. С. Людкевича (2004). У 2005 році став лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка за Концерт № 2 «Різдвяний», симфонію-кантату «Україна. Хресна дорога», ораторію «Іду. Накликую. Взиваю…» та «Акафіст до Пресвятої Богородиці».
Людмила Петровичеві-Смалева (1882—1971) — оперна співачка. Народилася на Буковині, працювала у Львівському театрі товариства «Українська бесіда». 1914 року театр гастролював у Борщеві, якого застала війна. Людмила залишилася жити в Борщеві, вийшла заміж за суддю Смаля, брала участь в аматорських колективах Борщева. Померла артистка 27 грудня1971 року, похована на Борщівському цвинтарі.
Мирослав Скала-Старицький (1909—1969) — оперний та камерний співак. Народився в Скала-Подільській 13 червня1909 року. Закінчив Станіславську гімназію, Львівський музичний інститут ім. М. Лисенка. Працював оперним співаком у Львівському театрі опери та балету. У 1942 році виїхав до Відня. Працював солістом у 30-ти оперних театрах Європи. Помер і похований у Парижі.
Юрчак Василь Михайлович (1876—1914) — український драматичний актор. Народився у Скала-Подільська, тут закінчив школу. Добре грав на скрипці, гарно співав, любив вирощувати квіти. Писав вірші, грав вистави. Працював актором у театрі «Руська бесіда». У 1913 році захворів на туберкульоз, приїхав у Теребовлю до родичів дружини і там помер. Похований на міському кладовищі 28 вересня1914 року.
Художники, скульптори, різьбярі
Балан Іван Дмитрович (1941) — художник, графік, живописець. Член Національної Спілки художників України (1992). Народився 2 серпня 1941 року в с. Стрілківці Борщівського району. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові (1975). Працював викладачем живопису в Борщівському будинку піонерів, викладачем Чернівецького культурно-освітнього училища, ст. художником н.-д. сектору Чернівецького держ. університету, з 1982 року — художник Чернівецького художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України. Автор портретів, натюрмортів, краєвидів, екслібрисів, книжкової графіки та ін. Учасник численних виставок.
Зоєчко Петро Миколайович (1935) — художник, живописець. Народився 16 лютого1935 року в с. Гермаківка Борщівського району. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім.. І. Труша, з 1963 року працює в Івано-Франківських художніх майстернях. Член національної Спілки художників України. Брав участь у республіканських та зарубіжних виставках у Львові, Чернівцях, Києві, Москві, Канаді. Його твори зберігаються в багатьох музеях України та приватних колекціях. Його творчими роботами оформлений Гермаківський будинок культури.
Гніздовський Яків Якович (1915—1985) — художник, графік, живописець, скульптор. Народився 27 січня1915 року в с. Пилипче Борщівського району. Закінчив Чортківську гімназію, Львівську школу прикладного мистецтва, студіював також у Варшавській Академії Красних Мистецтв. Працював у Парижі, США. Художник світового рівня, його картини прикрашали Білий Дім у США. Багато його графічних робіт знаходиться у Борщівському краєзнавчому музеї, та меморіальному музеї в селі. Помер 8 листопада 1985 року, прах його недавно перевезено на батьківщину і Львів і перепоховано на Личаківському кладовищі, у листопаді 2005 року, як він заповідав.
Гаврик-Сікорська Оксана Петрівна (1944) — художник-різьбяр по дереву. Народилася 18 лютого1944 року в с. Козачина, нині Ланівці Борщівського району. Закінчила Озерянську СШ, Косівське училище прикладного мистецтва, працює в Тернополі. Учасниця збірних виставок у Тернополі, Івано-Франківську, Запоріжжі, Києві, Борщеві. Талант майстрині перейшов від батька Петра Сікорського, народного майстра, різьбяра по дереву. Багато робіт Оксани Сікорської (вишиті карнизи, писанки, шкатулки) знаходяться в приватних колекціях Польщі, Канади, США, Німеччини та ін.
Левицький Леопольд Іванович (1906—1973) — графік, живописець. Народився 7 серпня 1906 року в с. Бурдяківці Борщівського району. Закінчив гімназію у Чорткові, Краківську Академію Красних Мистецтв. З 1946 року проживав у Львові. Працював у різних техніках, зокрема у літогравюрі. Учасник виставок у Кракові, Кременці, Львові, Москві, Мінську, Варшаві, Сан-Франциско та ін. У 1996 році в с. Бурдяківці відкрито меморіальний музей його імені, відкрито також музей у Львові у квартирі, де проживав художник на вул.. Устиновича.
Мердак Іван (1933) — скульптор по дереву. Народився 26 листопада1933 року на Лемківщині. У 1946 році разом з батьками переїхав в с. Королівку Борщівського району. Закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище № 5. У 1965 році переїжджає до Тернополя і там працює на творчій роботі. Учасник збірних виставок у Чернівцях, Тернополі, Києві, персональна виставка у Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Бережанах, Тернополі. Заслужений майстер народної творчості України.
Стецько Василь Петрович (1950) — художник, живописець, графік. Член Національної Спілки художників України. Народився 6 березня1950 року в с. Стрілків ці Борщівського району. Закінчив Королівську СШ, Український поліграфічний інститут ім.. Федорова відділ графіки. Автор монументальних розписів церков у селах Більче-Золоте, Горошова, Шишківці, Пищатинці та ін. На персональній виставці в Тернополі було представлено 70 творів живописного і графічного спрямування, прикладного мистецтва. Він є Головою Спілки художників Борщівщини «Потік». Його твори знаходяться у багатьох музеях України, приватних колекціях Львова, Канади, Польщі, Німеччини та ін.
Стасюк Лідія Зінов'євна (1948) — художник-кераміст. Народилася 10 лютого1948 року в с. Королівка Борщівського району. Закінчила Косовський технікум народних художніх промислів за спеціальністю — художня кераміка. З 1972 року — активний учасник виставок прикладного мистецтва в Тернополі, Києві, Москві, Пензі, Львові, Білорусі. Її декоративні тарілки знаходяться у приватних колекціях багатьох людей. Проживає і працює в с. Королівка.
Журналісти, публіцисти
Вировий Микола Йосипович (1920—1993) — заслужений журналіст України, публіцист, краєзнавець. Народився 18 червня1920 року на Миколаївщині, у 1950 році переїхав у Скала-Подільську, де працював у районній газеті «Вільна праця». У 1959 році переїхав у Борщів, працював відповідальним секретарем районної газети «Надзбручанська правда» до 1992 року. Мав багато цікавих публікацій, збирав легенди, малював портрети відомих людей.
Довгошия Петро Іванович (1956) — заступник редактора районної газети «Галицький вісник», член Спілки журналістів України. Народився у 1956 році в с. Чорнокінці Чортківського району, закінчив Кам'янець-Подільський педінститут, філологічний факультет. У 1991 році став одним із організаторів створення районної газети «Галицький вісник». Петро Іванович — високоосвічена людина, інтелігент, яскрава особистість, талановитий журналіст, патріот України. Цікавою є його авторська сторінка «Про те, що схвилювало». Він автор книг «Песимістичні монологи оптиміста», "Борщівська «Просвіта», готуються нові книги.
Колянківський Микола (1912—1985) — журналіст, письменник, літературознавець. Народився 19 червня1912 року в с. Панівці колишнього Мельнице-Подільського району. Дитинство провів в с. Гермаківка. Вчився у гімназії Бучача і Станіслава. Був редактором щоденника «Краківські вісті», тижневика «Час» у Німеччині. У 1949 році переїхав до Парижа. Там видає український журнал «Ми і світ», а в 1955 році переїхав до Канади. Тут виходять з друку його книги фельєтонів, сатири і гумору «Бомби на весело», «Амбасадори», «Товпа» та ін. У 1957 році Микола Колянківський відкрив у Канаді першу Картинну галерею «Ми і світ» у м. Ніагара (провінція Онтаріо). Помер 28 жовтня1985 року, похований в с. Гермаківка.
Малайський Володимир (1939) — журналіст, публіцист, поет. Народився в 1939 році в Польщі, в 1946 році переїхав в с. Королівку разом з батьками. Закінчив Львівський університет факультет журналістики. Працює на Львівському радіо.
Романюк Іван — агроном, кооператор і промисловець, родом з Борщівщини. Співвласник фабрики картонних виробів «Декоро» і власник фабрики свічок «Астра» у Львові.
Борис Антоненко-Давидович — український письменник, 1958року приїжджав у села Окопи, Трубчин, Боришківці та Вигода, зустрічався з Є. Долинюк; написав про це у нарисі «Нема Збруча», опубліковану у книзі «Збруч» (1959)[5].
