Будучи школяром четвертого класу став солістом учнівського хору, з шостого грав у шкільному театральному гуртку, а старшокласником співав у шкільному ВІА. По закінченню школи – працював на завод та паралельно займався у народному театрі ПК «КрАЗ»[3].
1994 року вступив до Державного обласного художньо-театрального коледжу – разом із акторським мистецтвом здобув режисерські навички та досвід у майстра Віталія Ковалевського. Отримав запрошення на роботу до в Херсонського театру ім. Миколи Куліша, де молодий актор отримав головні ролі у театральних постановках – Алі-Баба в мюзиклі та роль Фігаро. Далі працював у Дніпропетровському театрі ім. Тараса Шевченка (1998), Київському театрі юного глядача на Липках та майже на шість років у Миколаївський художній театр. Між роботою в обласних театрах – обіймав посаду головного режисера Кременчуцького міського палацу культури; працював актором, режисером та драматургом у приватному театрі для дітей. У Миколаєві, паралельно з акторською роботою, здобував менеджерський досвід у власноствореному приватному театрі юного глядача «Квітень».
З 2008 року переїхав у Черкаси. Актор Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, провідний майстер сцени. Втілив понад півсотні різноманітних ролей. Поміж вокальних ролей – Олексій («Сватання на Гончарівці»), Скворцов («Шельменко-денщик»), Бред Віннер («Дорога Памела»), Оттокар («Циганський барон»), Семен Гулак-Артемовський («Невідомий Артемовський»), Робер («Боїнг-боїнг»), Мальволіо («12-та ніч, або що захочете»), Акаст («Мізантроп»), Господар бару («Танго Марії»), Петро («Наталка-Полтавка»), Дон Жуан («ЛесЯ Українка»)[2].
Павло Гончаров став «донором сюжету» – за мотивами його життя драматіргиня Кіра Малініна створила п'єсу, а режисер Антон Романов поставив абсурдну комедію про те, «як одного разу в будинок не надто успішного режисера увірвався хаос у вигляді постійно змінюючих один одного відвідувачів». У виставі «Історія про людину, з якою трапилася історія» персонажа, якого грає Павло Гончаров, називають Петром. Робота вийшла в рамках програми «Черкаська Театральна Лабораторія» (ЧТЛ) в Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка[1][4].
Пожежа Черкаського музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка 2015 року й неможливість повноціно реалізовуватися на сцені театру, стало поштовхом до створення театру-студії «PROtest» – відкрили 2016 року спільно із однодумцями: молодим режисером Сашком Демешком та заслуженим артистом України Миколою Зайнчківським за всебічної підтримки Сергія Проскурні. Простір отримав вистави, творчі вечори, акторські майстер-класи, мистецькі зустрічі[5][6][7]. Ще одна ініціатива була започаткована 2017 року – Павло Гончаров започаткував «Майстерню Актуальної Творчості» (МАТ) – мистецький простір, який об’єднує людей різних поколінь, професій та смаків та допомагає реалізовувати творчий потенціал черкащан. В майстерні було створено акторську імпровізацію для дорослих «Гамлет і Джульєтта» за мотивами зарубіжних авторів, яка порушувала актуальниі питання сьогодення та руйнувала бар’єри між глядачами та акторами[8]; Гончаров створив сучасну музичну казку для родинного перегляду за твором «Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з країни сонячних зайчиків»Всеволода Нестайка – проєкт отримав грант у галузі культури від міського департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради[9].
З 2018 року працює в «Майстерні актуальної творчості» у Черкаському міському будинку культури ім. Івана Кулика[2][10]. Поставив виставу «Балада про любов» із присвятою до 70-річчя від дня народження Володимира Івасюка. Музична вистава складається з творів композитора, вибудованих в історію любові[11]. У березні 2023-го переосмислену версію цієї вистави поставив на професійній сцені Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка. Прем'єру зіграли до дня народження Івасюка, 4 березня 2023 року[12][13][14][15].
2014, 26 липня — «Історія про людину, з якою трапилася історія» Кіри Малініної; реж. Антон Романов — Петро[1][4]
2015 — «Серед грому і тиші» Сергія Проскурні на основі повідомлень ЗМІ часів життя та творчості Василя Симоненка, датованих текстів поета та спогадів його друзів та знайомих; реж. Сергій Проскурня — альтер-его Василя Симоненка[18]
