Нестайко Всеволод Зіновійович
Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (30 січня 1930, Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР — 16 серпня 2014, Київ, Україна) — український радянський письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільш відомий за повістю «Тореадори з Васюківки».[1] Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга й однокласника Павлуші Завгороднього в школі, удома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки» 1964, «Незнайомець із 13-ї квартири, або Викрадачі шукають потерпілого» 1966, «Таємниця трьох невідомих, або Повість про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло» 1970[2]). БіографіяВсеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті Бердичів Житомирської області, що на той час входило до складу УРСР, у родині службовця та вчительки. Його батько, Зіновій Нестайко, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української галицької армії. Наприкінці 1920-х років, змінивши погляди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була у складі Польщі, в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. 1933 року Зіновія заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь «імперіалістичних держав», згадавши службу в Австро-Угорській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[3]. Мати — викладачка російської словесності (з 1913 р.).[4] Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі. У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жуля Верна, Бориса Житкова та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[2]. Через постійні хвороби не зміг виїхати з Києва у 1941, коли почалася війна, і разом з матір'ю залишався в столиці під час окупації.[4] Закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини нацистської окупації та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[2]. У школі з ним заприятелював Малаков Георгій Васильович, який пізніше зробив ілюстрації для деяких його книжок[5]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році. В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка Нестайка під назвою «Шурка і Шурко», і цього ж року він вступає до Спілки письменників. Родина та особисте життя
Творчість Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги в мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[2]
П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[1][2]. За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця з обманом» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986). На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[2]. .jpg) 2004 року Всеволод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[9]. Вів програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка»[2]. Жив на Липках у Києві. В останні місяці життя осліп, тяжко хворів на цукровий діабет[10]. Помер на 85-му році життя 16 серпня 2014 року. Похований разом із дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33). Список творів
Нагороди та почесні звання
Указом Президента України Віктора Ющенка № 53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010)[11][12].
1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. К. Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[14][1][2]. Вшанування пам'ятіБагато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[15] вважають його класиком та майстром слова.[16][17] В Бердичеві відбувся Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка[18]. Згідно з соцопитуваннями, які провели у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури України — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[2]. У Києві є Бібліотека імені Всеволода Нестайка для дітей. У Кременчуці колишня Центральна міська бібліотека для дітей ім. І. Ф. Торубари стала філією №3 імені Всеволода Нестайка Кременчуцької міської публічної бібліотеки[19] Примітки
Посилання
Література та джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
