|
Бояриня (драматична поема)
«Бояриня» — патріотично-феміністична драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот.[1] Написаний далеко від Батьківщини (поема просякнута невимовною тугою за Україною), цей твір - єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії. Події в поемі розгортаються у часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві (Частини 2,3,4,5). Складається з п'яти частин, написаний віршами мішаних розмірів. Твір побудовано практично повністю у формі діалогів. Доля твору «Бояриня»Відчуваючи тяжку долю твору, Леся Українка думала, чи не краще підписати твір псевдонімом, про що і радилася з матір'ю в листі від 28 грудня 1912. Драма уперше надрукована вже після смерті поетеси у 1914-році у київському журналі «Рідний Край» (в номерах з I по VI). Удруге надрукована (вперше окремим виданням) в 1918-му в Дніпрі (тоді — Катеринослав).[1][2] І у першому, і у другому виданнях текст подано за рукописом, бо тоді ще він був у Гадячому. У 1919-му — перша сценічна постановка, трупа Миколи Садовського поставила «Бояриню» в Кам'янці-Подільському. П'єса пройшла з грандіозним успіхом. У той час там перебував уряд Української Держави, що втік із захопленого більшовиками Києва, — і майже увесь кабінет міністрів разом з Симоном Петлюрою був на прем'єрі. У 1927-му році у Харкові востаннє надруковано «Бояриню» в Україні: після цього заборонялося друкувати твір впродовж шістдесяти років у СРСР (рос. СССР) — його не включали навіть у повні академічні зібрання творів Л. Українки.[3] В 1939 році твір був надрукований у п'ятому томі зібрань Лесі, це видання іноді можна було роздобути в СРСР «з-під поли».[3] «Бояриня» у Західній діаспорі Попри те, що драматичну поему «Бояриня» тенденційно промовчували і послідовно виключали з усіх радянських видань повних і вибраних творів поетеси, в західній діаспорі твір не забуто. У 1971 році Організація українок Канади спромоглася видати твір окремою книжкою з нагоди 100-ліття з дня народження «Дочки Прометея». Скромне діаспорне видання — доповнення до ювілейних видань поетеси в Україні й у вільному світі. У видання торонтського видавництва «Київ», увійшла стаття поета-неокласика і знавця Лесиної творчості Михайла Драй-Хмари, яку він опублікував як вступну статтю до «Боярині» у «Творах Лесі Українки» випуску київського видавництва «Книгоспілка» в 1929 році. Ювілейне діаспорне видання містить теж есеї літературознавців Миколи Глобенка, Івана Дзюби і Богдана Марчука про Лесю Українку та доповнене нарисом Катерини Штуль, у якому відтворено хвилину натхнення, коли поетеса писала свою «Бояриню». Додатком-завершенням книжки є поема в прозі Лесі Українки «Голос однієї російської ув'язненої», яка грізною пересторогою про пеани-захоплення на Заході із приводу всього радянського та російського. «Бояриня» за часи розпаду СРСР і за Незалежності УкраїниТвір «Бояриня» знову почали друкувати в СРСР лише за часи «перебудови» (1989 р.). За часи Незалежності видавався:
У 2008 році «Бояриня» (2003 р.) прозвучала в оперній постановці. Оперну версію створив композитор Віталій Кирейко, а музичну інтерпретацію здійснив диригент Іван Гамкало.  2009 р. - Театр ім. Марії Заньковецької (Львів). Режисер-постановник – Григорій Шумейко, художник-постановник – Наталія Руденко, композитор – Юрій Саєнко, хореографія – Олена Балаян, хормейстер – Оксана Ржепецька[4]. Із 6 жовтня 2013 року «Бояриню» ставить Чесний театр у Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка». Режисер-постановник — Катерина Чепура.[5][6] Дійові особи «Боярині»
СюжетСюжет поеми розвивається на побутовому рівні, на фоні історичних подій, які лише відгуками згадуються в п'єсі. Дія першаДія відбувається в Україні. В садку і в будинку Оксаниних батьків. В I-й частині Оксана розцвітає наче квітка.
Олекса Перебійний запрошує Степана повечеряти і погостювати кілька днів, допоки посольство з яким прибув Степан перебуватиме в Україні.
По обіді, в садку Оксана і Степан мають тривалу розмову, під час якої в них пробуджується кохання, та витинаються мрії про майбутнє спільне життя.
Дія другаМісце дії: світлиця у Степановім дому прибрана по-святковому. (Москва). В II-й частині Оксана вперше стикається з "глухою стіною" рабських звичаїв, з безліччю обмежень особливо для жінок. Оксана ділиться першими враженнями про Московське князівство, спізнає тутешні звичаї. Діалог між Оксаною і матір'ю Степана.
Наступна сцена в теремі (жіноча опочивальня на верхньому поверсі). Спершу розмова відбувається поміж матір'ю Степана, його сестрою Ганною і Оксаною. Потім матір йде спочити, залишаючи подруг удвох.
Потім до терему забігає Степан, та упрошує Оксану прийняти важливих гостей за московським звичаєм. Дія третяМісце: Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. Оксана, не маючи змоги здолати традиції Москви, намагається безуспішно вирватися в Україну або хоч надіслати допомогу. Певно найбільш прив'язана до історичних подій частина поеми. Кілька разів згадується Дорошенко.
Дія четвертаМісце: Терем. Оксана занепадає на чужині. Оксана і Степан удвох.
Вертаються з покупами Степанові матір та сестра. Оксана жвавішає. Дія п'ятаМісце: Степанів садок. Вже зів'яла Оксана, хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець. Матір та Оксана (з поміччю двох служниць) виходять в сад. По тому як Оксана заснула, виходить Степан та нишком з матір'ю радяться як лікувати Оксану.
Мати йде в терем. Оксана прокидається від Степанового поцілунку.
Хоч у драмі цього не має, але скоріше за все Оксана помирає. ЛітератураВидання
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
