В катакомбах

В катакомбах
Жанр	драматична поема
Автор	Леся Українка
Мова	українська
Написано	4 жовтня 1905
Опубліковано	1906
Видання	1906
Цей твір у  Вікіджерелах

«В катакóмбах» — драматична поема Лесі Українки, написана 1905 року, із посвятою «шановному побратимові А.Кримському». В поемі йдеться про перші християнські общини, час дії сама авторка датувала II с. н. е.

Вперше «В катакомбах» надруковано у щотижневому громадському журналі «Рідний край», Полтава, 1906 рік. Того ж року поема вийшла окремим відбитком. В архівах зберігся автограф повної, остаточно відредагованої чорнової редакції, датований 4.Х.1905.

Дійові особи

• Єпископ
• Хор
• Диякон
• Неофіт-раб
• Християнка-рабиня
• Християнин-патрицій
• Старий раб
• Стара жінка
• Дияконіса
• Анціллодея
• Християнин-купець
• Молодий християнин

Сюжет

Молодий раб-неофіт запрошений у катакомби на проповідь у громаду перших християн. Між ним і єпископом розгорається суперечка про значення духовної і фізичної волі. Для єпископа та інших християн зміст свободи полягає у свідомому служінню Господеві заради спасіння після смерті, в той час як в реальному мирському житті вони не відмовляються від своїх ролей патриція, купця, раба, інше, вважаючи, що так наказав Господь.

Неофіт-раб
Коли ви рівні,
То нащо маєш ти йому служити?

Старий раб
То Божа воля, що вродивсь він паном,
а я — рабом.

Неофіт-раб не розуміє й не розділяє їхніх поглядів, для нього духовна і реальна свободи нероздільні, лише ця єдність є визначником життя на противагу бездіяльному животінню:

Єпископ
… «Не єдиним хлібом
Живе людина, а й кожним словом,
що з Божих уст виходить.»

Неофіт-раб
Ні, їй мало
самого хліба й слів, їй треба волі,
інакше буде нидіти, не жити.

За свою свободу, а не за богів («…нікому з них не буду я рабом…»), неофіт-раб готовий піти на смерть і бути страченим на хресті, знову ж таки на противагу християнській громаді, яка вважає, що жодна людина не може змінити рабовласницький уклад їхнього життя, патрицій відповідає на розповідь про рабів-повстанців «Ти думаєш, вони надовго скинуть?»

як почую я в своєму серці
святий вогонь і хоч на час, на мить
здолаю жити не рабом злиденним,
а вільним, непідвладним, богорівним,
то я щасливим і на смерть піду,
і без докору на хресті сконаю.

В кінці неофіт-раб проголошує:

«Я честь віддам титану Прометею,
що не створив своїх людей рабами,
що просвітив не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку,
та не назвав свого тирана батьком,
а деспотом всесвітнім, і прокляв,
віщуючи усім богам погибель.
Я вслід його піду.»

За що єпископ відлучає його від церкви.

Лист Лесі Українки до Агатангела Кримського

27 січня 1906 року Леся Українка написала листа своєму другові перекладачеві і науковцю Агатангелу Кримському, в якому чітко висловилась про ідею поеми.

… от і Ви уявляєте собі, що типовий християнин тих часів марив би, що всі колись стануть слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи, і т. ін.

Також письменниця різко критикувала ієрархічну структуру християнства, зокрема єпископат. Загалом, з листа чітко зрозуміло, що Леся Українка засуджує лише окремі особливості християнства, проте не можна зробити однозначний висновок про нерелігійний характер поеми або про антихристиянські погляди письменниці, з огляду на усю її творчість.

Відколи з'явився на світ єпископат і перші початки церковної ієрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ця традиція до сучасного нам архієрейства.

… не дарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба», яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством.

У листі письменниця приділяє увагу ще одному персонажеві своєї поеми, молодій рабині Анціллодеї, яка єдина співчуває неофітові-рабу, а у попередніх редакція поеми допомагає знайти йому вихід із катакомб.

Коли що надається до щирої ідеалізації у первісному християнстві, то не його quasi-анархічні доктрини, а хіба ота грація почуття його «жен-мироносиць», до яких належить і моя Анціллодея, і те нове для античного аристократичного світу почуття всепрощаючої симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих учеників (не один класичний філософ не простив би у такому становищі своїм друзям)…

Посилання

• Леся Українка. В катакомбах /Леся Українка //Зібр. твор.:у 12т./ Леся Українка. — К.:Наукова думка, 1976. — Т.3. — С.240-262.