Географія Філіппін

Географія Філіппін
Географічне положення Філіппін
Географічне положення
Континент	Азія
Регіон	Південно-Східна Азія
Координати	13°00′ пн. ш. 122°00′ сх. д.
Територія
Площа	300 000 км² ^(.mw-parser-output .ts-comment-commentedText{border-bottom:1px dotted;cursor:help}@media(hover:none){.mw-parser-output .ts-comment-commentedText:not(.rt-commentedText){border-bottom:0;cursor:auto}}73-тє)
• суходіл	99,4 %
• води	0,6 %
Морське узбережжя	36,29 тис. км
Державний кордон	0 км
Рельєф
Тип	гористий
Найвища точка	гора Апо (2954 м)
Найнижча точка	Філіппінське море (0 м)
Клімат
Тип	субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Кагаян (505 км)
Найбільше озеро	Бай (950 км²)
Інше
Природні ресурси	деревина, вуглеводні, руди кольорових металів, срібло, золото, кам'яна сіль
Стихійні лиха	тропічні циклони, зсуви ґрунту, активний вулканізм, землетруси, цунамі
Екологічні проблеми	знеліснення, ерозія ґрунтів, забруднення повітря

Філіппіни — південносхідноазійська острівна країна, що займає великий архіпелаг поблизу південно-східного узбережжя континенту . Загальна площа країни 300 000 км² (73-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 298 170 км², а на поверхню внутрішніх вод — 1 830 км²[1]. Площа країни вдвічі менша за площу України, трохи більша за площу штату Аризона.

Назва

Офіційна назва — Республіка Філіппіни, Філіппіни (ісп. Republika ng Pilipinas, Pilipinas; тагал. Pilipinas)[2]. Назва країни походить від назви однойменного архіпелагу Філіппінські острови. Спочатку іспанський дослідник і мореплавець Руї Лопес де Вільялобос під час експедиції 1543 року на честь тодішнього астурійського принца, майбутнього іспанського короля Філіпа II назвав Філіппінськими (ісп. Las Islas Filipinas) лише два острови — Лейте і Самар[3]. Згодом це ім'я поширилось на весь архіпелаг, який був відкритий 1521 року Фернаном Магелланом під час його навколосвітньої подорожі і названий островами Сан-Лазаро (ісп. San Lázaro), на честь християнського свята Святого Лазаря[4][5][3]. На іспанських картах також використовувалась назва Західні острови (ісп. Islas del Poniente)[6][7][8]. Під час філіппінської революції, було проголошено про створення Філіппінської республіки (ісп. República Filipina). У період іспано-американської та філіппінсько-американської війн американська колоніальна адміністрація використовувала термін Філіппінські острови Philippine Islands. Під час американського панування стала стверджуватися сучасна назва Філіппіни[9].

Історія дослідження території

Географічне положення

Філіппіни — південносхідноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Філіппіни на заході омиваються водами Південнокитайського моря, на сході — Філіппінського, на південному заході — водами моря Сулу, на півдні — моря Сулавесі Тихого океану[10]. Філіппіни займають територію, яка тягнеться з півночі на південь на 1850 км. Архіпелаг знаходиться на відстані близько 800 км від материка, на півночі від нього острів Тайвань (острів), на південний захід — острів Калімантан Малайського архіпелагу (Індонезія). Загальна довжина морського узбережжя 36,29 тис. км[1].

• 
  Географічне положення Філіппін
• 
  Порівняння розмірів території Філіппін та США
• 
  Територіальні води Філіппін
• 
  Територіальні претензії країн у Південнокитайському морі

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 100 морських миль від прямих ліній архіпелажних вод (межі яких було визначено договором 1898 року, продовжено в Південнокитайське море наприкінці 1970-х років на 285 морських миль[11]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км)від узбережжя. Континентальний шельф — до глибини можливої експлуатації[12][1].

Крайні пункти

Час

Час у Філіппінах: UTC+8 (+6 годин різниці часу з Києвом)[13].

Геологія

Острівні дуги Філіппін утворені гребеневими ділянками підводного підняття і відрізняються гірським рельєфом. Особливо це виражене на Лусоні, де простежуються два, а місцями три субмеридіональні хребти середньою висотою близько 1800 м і максимальною 2934 м (гора Пулог). Аналогічна система субмеридіональних хребтів виражена на острові Мінданао з найвищою вершиною країни — вулканом Апо. Всі ці гірські структури є складовою частиною смуги діючих вулканів Тихого океану, що протягся в крайовій зоні й іменується Тихоокеанським вогняним кільцем. Біля східних берегів Мінданао простягається Філіппінський жолоб, з максимальною глибиною 10 340 м — западина Галатея.

Корисні копалини

Надра Філіппін багаті на ряд корисних копалин: нафту, нікель, кобальт, срібло, золото, кам'яну сіль, мідь[14].

Гідрогеологія

Сейсмічність

Вулканізм

На Філіппінах налічується 24 активних вулканів. Так, 8 квітня 2025 року, на острові Негрос почалося виверження одного з найактивніших вулканів на горі Канлаон. Викиди попелу від виверження були зафіксовані на висоті до 4000 м[15].

• Вулкани Філіппін
• 
  Карта
• 
  Банахао
• 
  Майон

Рельєф

Філіппіни — переважно гірська країна, гори займають близько ¾ поверхні. Середні висоти — 442 м; найнижча точка — рівень вод Філіппінського моря (0 м); найвища точка — гора Апо (2954 м).

Між гірськими хребтами розташовані густо заселені рівнини і річкові долини. До найбільших із них належать: на острові Лусон долина річки Кагаян (на північному сході), Центральна рівнина і рівнина Біколь (на південному сході); на острові Мінданао — долини річок Агусан (на сході) і Мінданао (на південному заході); на острові Панай — Центральна рівнина. Крім того, вздовж берегів більшості островів простяглися вузькі прибережні рівнини.

• 
  Рельєф Філіппін
• 
  Гіпсометрична карта Філіппін
• 
  Гіпсометрична карта Філіппін
• 
  Рельєф Філіппін
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни

• 
  Гора Апо
• 
  Гори Замбалес
• 
  Манільська затока і Центральна рівнина Лусону
• 
  Гірська ущелина в Калінзі, внутрішні гори Лусону
• 
  Піщані дюни Ла-Пас на півночі Лусону

Узбережжя

Берегова лінія Філіппін є однією з найдовших серед країн світу.

Острови

Філіппінський архіпелаг складається з 7641 острова[16]. 11 найбільших островів займають 94 % загальної площі країни. Найбільший з цих островів — Лусон, площею близько 105 тис. км². Другий за величиною острів Мінданао має площу близько 95 тис. км². Архіпелаг умовно можна поділити на три групи островів:

• Острівна група Лусон має у своєму складі острови Лусон, Міндоро, Палаван, Маріндук, Масбате, Ромблон, Катандуанес, острови Батанес та Поліліо.
• Вісайські острови розташовані в центральній частині Філіппін, найбільші острови: Панай, Негрос, Себу, Бохол, Лейте, Самар, Сікіхор, Біліран і Гуймарас.
• Острівна група Мінданао включає сам острів Мінданао, Дінагат, Сіаргао, Камігуїн, Самал, архіпелаг Сулу з островом Басілан.

Клімат

Територія Філіппін лежить у субекваторіальному кліматичному поясі[17]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[18]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній[18]. Зволоження достатнє. У літньо-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні циклони (тайфуни)[18]. Клімат Філіппін через сильну розчленованість рельєфу, різну експозицію схилів щодо вологих мусонних потоків і трас тропічних циклонів, неоднакову міру віддаленості місцевості від океану, досить неоднорідний і сильно залежить від місцевості.

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Філіппін (за Кеппеном)
• 
  Кліматичні райони країни
• 
  Карта енергії вітрів

Філіппіни є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[19].

Внутрішні води

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 479 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 16,27 тис. км² зрошуваних земель[1].

• 
  Гідрографічна мережа Філіппін
• 
  Річка Кагаян
• 
  Кальдерне озеро Бай з космосу
• 
  На озері Бай

Річки

Річки країни належать басейну Тихого океану. Найбільші річки країни: Кагаян, Пампанга і Агно на Лусоні; Агусан і Мінданао з її головною притокою Пулангі на острові Мінданао. Невелика річка Пасиг на острові Лусон, що витікає з озера Бай, тече через Манілу, має важливе значення для перевезення вантажів.

Озера

Болота

Ґрунтові води

Ґрунти

Рослинність

• 
  Відсоток території вкритої лісами

Земельні ресурси Філіппін (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 41 %,
  • орні землі — 18,2 %,
  • багаторічні насадження — 17,8 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 5 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 25,9 %;
• інше — 33,1 %[1].

Тваринний світ

Зоогеографічно територія країни належить до Філіппінської провінції Малайської підобласті Індо-малайської області[18].

Охорона природи

Філіппіни є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[20],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу[1].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані окремі протоколи міжнародні угоди щодо: транскордонного забруднення повітря (CLRTAP)[1].

Стихійні лиха та екологічні проблеми

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: країна лежить на шляху проходження тайфунів (15 за рік, з яких 5-6 досить руйнівні); зсуви ґрунту; активний вулканізм, найбільш активний вулкан Майон (2462 м) власним виверженням 2009 року спричинив евакуацію 33 тис. місцевих мешканців; руйнівні землетруси; цунамі[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• неконтрольовані процеси знеліснення, особливо на вододілах;
• ерозію ґрунтів;
• забруднення повітря і вод у великих містах;
• руйнування коралових рифів;
• зростаюче забруднення мангрових заростей, як місця розмноження великої кількості видів риб.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Філіппін можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також

• Південно-Східна Азія

Примітки

1. Philippines, Geography. Factbook.
2. Котляков В. М., 2006.
3. Поспелов Е. М., 2005.
4. (англ.) Spate, Oskar H. K. Chapter 4. Magellan's Successors: Loaysa to Urdaneta. Two failures: Grijalva and Villalobos // The Spanish Lake — The Pacific since Magellan. —  : Taylor & Francis, 1979. — Т. Vol. I. — ISBN 0-7099-0049-X.
5. (англ.) The Pacific Basin: A History of Its Geographical Exploration / Friis, Herman Ralph (Ed.). —  : American Geographical Society, 1967. — 369 с.
6. (англ.) Scott, William Henry. Barangay: Sixteenth-century Philippine Culture and Society. — M. : Ateneo de Manila University Press, 1994. — С. 6. — ISBN 971-550-135-4.
7. (англ.) Poniente, islas del // Encyclopedia of the Philippines / Galang, Zoilo M. (Ed.). — , 1957. — Т. Volume 15. — С. 46.
8. (англ.) Tarling, Nicholas. From c. 1500 to c. 1800 // The Cambridge History of Southeast Asia. — Cambr. : Cambridge University Press, 1999. — Т. Vol. 1. — С. 12. — ISBN 0-521-66370-9.
9. (англ.) Quezon, Manuel, III «The Philippines are or is?». [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.] — Manuel L. Quezon III: The Daily Dose.
10. Атлас світу, 2005.
11. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
12. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
13. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 19 June. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
14. Філіппіни // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
15. На Філіппінах почалося виверження одного з найактивніших вулканів. ВІДЕО. 08.04.2025, 14:36
16. More islands, more fun in PH. CNN Philippines. 20 лютого 2016. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 20 лютого 2016.
17. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
18. ФГАМ, 1964.
19. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
20. Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Філіппіни // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Філіппіни // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

• Вікісховище : Атлас Філіппін.
• Карти Філіппін : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Philippines : [англ.] : [арх. 11 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 June. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Філіппіни : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Філіппін.

Географія   Азія   Філіппіни