На південь від села розташований гідрологічний заказник місцевого значення Чорногузка, створений з метою охорони екосистеми однойменної річки.
Історія
Баїв уперше згадується 1545 року. Походження назви пов'язують з іменем ватажка монголо-татарського війська Бая, похованого на пагорбі біля села. За іншою версією назва села походить від «баяти» — розповідати легенди, перекази, небилиці[1].
У 1545 році село перебувало у власності братів Баєвських. Потім — Василя Гулевича. В XVI ст. тут закладено дерев'яну церкву Святих Кузьми і Дем'яна[1].
У середині XIX ст. Баїв був одним з найрозвиненіших населених пунктів поблизу Луцька. Тут був фільварок, корчма, діяло два млини. В 1875 році замість старої церкви в Баєві побудували Свято-Успенську церкву[1]. Церква вирізняється тим, що збудована без використання цвяхів[4].
Під час німецько-радянської війни, в квітні-грудні 1943 року, німці вбили деяких жителів Баєва. У червні того ж року українські повстанці зруйнували німецькі фільварки в Баєві. Поляки, що жили у селі, вибралися до Луцька. 7 липня, на Івана Купала, розпочалась німецько-польська каральна операція. Німці спалили Баїв, проте життя багатьом людям врятував густий туман. Загалом згоріло понад 100 хат. Наступне спалення відбулося 11 грудня 1943 року, тоді загинули понад 100 людей. Попри все дерев'яна церква вціліла[6].
На території села у 1939 р. випадково відкрито скорчене поховання культури лінійно-стрічкової кераміки (5700-4900 роки до н. е.). Біля кістяка знаходилась глиняна амфора і кам'яна сокира.
На околиці села — випадкова знахідка у 1966 р. глиняної амфори волино-люблінської культури.
На північній околиці села, на верхній частині високого схилу тераси, на якій знаходиться сільський цвинтар — ґрунтовий могильник вельбарської культури (бл. 100—400 роки н. е.). Він у значній мірі пошкоджений земляними роботами. Пам'ятка випадково виявлена вчителем місцевої школи. У 1985 р. тут провів дослідження Д.Козак. На площі 420 м² виявлено частково зруйновані поховання з тілоспаленням в урнах і одне тілопокладання. Перші три супроводжувалися поховальним інвентарем, серед якого знайдену золоту підвіску у вигляді латинської літери S з філігранними кінцями. Біля тілопокладення виявлено кераміку і залізну фібулу так званої підв'язної конструкції. Поховання датуються ІІ-ІІІ ст. н. е.
На східній околиці села — могильник вельбарської культури IV ст. н. е. Досліджувався у 1964—1965 рр. В.Петровим і А.Каліщуком. Виявлено 13 тілопокладних і 19 кремаційних захоронень. У складі поховального інвентаря наявні фібули, пряжки, посуд, підвіска з монети імператора Адріана ІІІ ст. н. е. Участь у розкопках брав і М.Щукін.
За 1 км на схід від села, на лівому березі річки Чорногузка, у місці, де проходить меліоративний канал, — багатошарове поселення тшинецько-комарівської (бл. 1600—1200 роки до н. е.), вельбарської культур (бл. 100—400 роки н. е.) та давньоруського періоду.
За 2 км на південь від села, в урочищі Панське, на правому березі річки Чорногузка — багатошарове поселення доби неоліту, бронзи, ранньозалізної доби і давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст. Відкрите Г.Охріменком. Досліджувалося під його керівництвом у 2008 р.
На східній околиці села, на південь від дороги Луцьк-Цеперів, на схилі лівого берега річки Чорногузки — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури епохи бронзи і давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст.
За 1,5 км на схід від села, на мисоподібному виступі лівого берега річки Чорногузки, за 1 км на південь від дороги, яка веде у село Цеперів — двошарове поселення вельбарської культури і давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст.[12]
↑Кучинко, Михайло; Златогорський, Олексій (2010). Пам'ятки археології Луцького району Волині. Луцьк: Волинські старожитності. с. 172—174.
Література
Ба́їв // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 746с. — С.451
