Зображення залишка наднової Кеплера, композиція спостережень з трьох космічних телескопів у різних діапазонах: — в інфрачервоному світлі (показано червоним кольором) — з телескопа Спітцера — у видимому діапазоні (показано жовтим) — з телескопа Габбл — у рентгенівських променях 0,3-1,4 кеВ (зелений) та 4-6 кеВ (блакитний) — з телескопа «Чандра»
Залишок наднової Кеплера вважається одним зі зразкових об'єктів такого типу і досі є предметом досліджень в астрономії.
Спостереження
Оригінальний малюнок Йоганна Кеплера з його праці De Stella Nova (1606), на якому зображено розташування зорі stella nova (SN 1604), позначеної літерою N (8 клітинок вниз, 4 зліва направо)Сузір'я Змієносець
Наднова Кеплера під час своєї максимальної яскравості була яскравіша за будь-яку іншу зорю на нічному небі. Її видима зоряна величина становила −2,5m. Зорю було видно навіть удень протягом трьох тижнів, а всього зоря була видима на небі впродовж одного року[3]. Записи про її спостереження збереглися в європейських, китайських, корейських та арабських джерелах[4][5].
Вперше цю наднову помітили 9 жовтня 1604 року європейські спостерігачі. В китайських джерелах зорю вперше зафіксовано 10 жовтня, а в корейських — з 13 жовтня[3].
Значний внесок в спостереження наднової належить німецькому астроному Йоганну Кеплеру, тому наднову часто також називають надновою Кеплера. Вперше він помітив її 17 жовтня (запізнення спричинене поганою погодою у його регіоні). Результати спостережень Кеплер опублікував у своїй роботі De Stella Nova in Pede Serpentarii в 1605 році[3].
Це була друга наднова за покоління, яку було видно неозброєним оком (перед цим Тихо Браге спостерігав спалах SN 1572 в сузір'ї Кассіопеї). Після SN 1604 не було відкрито жодної наднової в межах нашої Галактики, хоча поза межами галактики було відкрито багато нових[6], починаючи з S Андромеди, відкритої в 1885 році. Наднова SN 1987A у Великій Магеллановій Хмарі навіть була помітна неозброєним оком[7].
Існують відомості про дві пізніші наднові, світло яких мало досягати Землі приблизно в 1680 та 1870 роках — Кассіопея A та G1.9+0.3[en] відповідно. Проте не існує жодних історичних записів про їх спостереження. Імовірно, міжзоряне поглинання зробило їх надто тьмяними[8].
↑Chandra X-Ray Observatory. Kepler's Supernova Remnant: A Star's Death Comes to Life. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 16 January 2006.
↑Reynolds, S. P.; Borkowski, K. J.; Hwang, U.; Hughes, J. P.; Badenes, C.; Laming, J. M.; Blondin, J. M. (2 October 2007). A Deep Chandra Observation of Kepler's Supernova Remnant: A Type Ia Event with Circumstellar Interaction. The Astrophysical Journal. 668 (2): L135–L138 url =. arXiv:0708.3858.
↑Stephenson, F. Richard & Green, David A., Historical Supernovae and their Remnants, Oxford, Clarendon Press, 2002, pp. 60–71.
↑Neuhäuser, Ralph; Rada, Wafiq; Kunitzsch, Paul; Neuhäuser, Dagmar L. (2016). Arabic Reports about Supernovae 1604 and 1572 in Rawḥ al-Rūḥ by cĪsā b. Luṭf Allāh from Yemen. Journal for the History of Astronomy. 47 (4): 359—374. Bibcode:2016JHA....47..359N. doi:10.1177/0021828616669894.
↑Chandra X-Ray Observatory. Discovery of Most Recent Supernova in Our Galaxy, May 14, 2008. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 2 May 2012.
Література
Blair, William P.; Long, Knox S.; Vancura, Olaf (1991). A detailed optical study of Kepler's supernova remnant. Astrophysical Journal. 366: 484—494. doi:10.1086/169583. (англ.)
