Epitome Astronomiae Copernicanae

Epitome Astronomiae Copernicanae
Дата створення / заснування	1618[1]
Головний предмет твору	астрономія
Автор	Йоганн Кеплер[1]
Мова твору або назви	Нова латина
Дата публікації	1621[1]
Статус авторських прав	🅮 і 🅮

Рисунок з книги, на якому Кеплер буквою «M» показує, що світ належить лише одній з великої кількості подібних зір

Діаграма фаз Венери для земного спостерігача

Epitome astronomiae Copernicanae (1618)

Скорочення коперниканської астрономії (лат. Epitome Astronomiae Copernicanae) — книга з астрономії про геліоцентричну систему, опублікована Йоганном Кеплером у період з 1618 по 1621 рік. Перший том (кн. I—III) був надрукований у 1618, другий (кн. IV) — у 1620, третій (кн. V—VII) — у 1621 році. Книга містила, зокрема, перше використання терміна «інерція»[2] і першу друковану версію третього закону Кеплера.

Зміст

Твір задумувався як навчальний посібник, і перша частина була написана ще до 1615 року[3]. Поділене на сім книг, «Скорочення коперніканської астрономії» охоплює більшу частину попередніх думок Кеплера, а також його пізніші позиції щодо фізики та метафізики[4]. У книзі IV він обґрунтовує модель Коперника[5]. Книга V містить математику, що підтверджує погляди Кеплера[4]. Кеплер написав і опублікував цю роботу паралельно зі своєю «Гармонією світу» (1619), останні книги (з V по VII) з'явилися в 1621 році[6].

Кеплер представив ідею про те, що фізичні закони, які визначають рух планет навколо Сонця, ті ж самі, що й для руху супутників навколо планет. Він обґрунтував це твердження, використовуючи супутники Юпітера та дані спостережень, зроблені Симоном Маріусом у його книзі «Mundus Iovialis» 1614 року. Період орбіт і відносні відстані чотирьох супутників задовольняли третій закон Кеплера, і він стверджував, що система Юпітера була схожа на Сонячну систему в мініатюрі[7].

За підтримку геліоцентризму перший том книги 28 лютого 1619 року внесено до Індексу заборонених книг[8], як незадовго перед тим основна праця Коперника «Про обертання небесних сфер».

Видання

• Перевидання 1635 р.: Epitome Astronomiae Copernicanae, Томи 1–3, Schönwetterus.

Переклади

• 1939: «Скорочення коперніканської астрономії». Книги IV і V, Організація світу і доктрина … ; переклад Чарльза Гленна Воллеса. Аннаполіс: Книгарня Святого Джона.
• 1955: перевидано з «Альмагестом» Птолемея. Чикаго: Енциклопедія Британіка (1955).
• 1995: «Скорочення коперніканської астрономії» і «Гармонія світу»; переклад Чарльза Гленна Воллеса. Емгерст: Prometheus Books.

Примітки

1. Berry A. A Short History of Astronomy — London: John Murray, 1898.
   d:Track:Q19939115d:Track:Q84d:Track:Q19025604d:Track:Q1232629
2. Lawrence Nolan (ed.), The Cambridge Descartes Lexicon, Cambridge University Press, 2016, «Inertia.»
3. Max Caspar (10 жовтня 2012). Kepler. Courier Dover Publications. с. 239. ISBN 978-0-486-15175-5.
4. Rhonda Martens (29 жовтня 2000). Kepler's Philosophy and the New Astronomy. Princeton University Press. с. 142. ISBN 0-691-05069-4.
5. Roy Porter; Katharine Park; Lorraine Daston (3 липня 2006). The Cambridge History of Science: Volume 3, Early Modern Science. Cambridge University Press. с. 41. ISBN 978-0-521-57244-6.
6. J. R. Mulryne (1 січня 2004). Europa Triumphans: Court and Civic Festivals in Early Modern Europe. Ashgate Publishing, Ltd. с. 12. ISBN 978-0-7546-3873-5.
7. Linton, C. M. (2004). From Eudoxus to Einstein. Cambridge: Cambridge University Press. с. 218. ISBN 978-0-521-82750-8. Kepler invoked numerous justifications... One of these involved applying his third law to the four newly discovered moons of Jupiter, the data for which he obtained from Simon Mayr's World of Jupiter
8. Maurice Finocchiario, Retrying Galileo, 1633—1992, Chapter 1, page 20