Пульсари були відкриті в червні 1967 року Джоселін Белл, аспіранткою Е. Хьюіша, на меридіанному радіотелескопі Маллардської радіоастрономічної обсерваторії Кембриджського університету на довжині хвилі 3,5 м (85,7 МГц) під час спостережень з дослідження мерехтінь «точкових» радіоджерел[1]. За це відкриття Хьюіш отримав в 1974 році Нобелівську премію. Результати спостережень були засекречені на півроку, а першому відкритому пульсару дали назву LGM-1 (від англ.Little green men - «маленькі зелені чоловічки»). Це було пов'язано з припущенням про штучність строго періодичних імпульсів радіовипромінювання.
До 2011 року було виявлено близько 1970 радіопульсарів[5][відсутнє в джерелі], більше половини з яких виявлені обсерваторією Паркса в Австралії під керівництвом Діка Манчестера. З них 140 входило до складу кулястих скупчень; 21 знайдено в Магелланових хмарах. За теоретичними оцінками[6], кількість доступних для спостереження радіопульсарів у Галактиці оцінюється як (24±3)× 103, а повна їх кількість — (240±30)× 103.
Номенклатура
Позначення пульсарів у каталозі ANTF (англ.Australia Telescope National Facility) має таку структуру:
X — позначення епохи каталогу: B, якщо 1950 р. і J, якщо 2000. Якщо епоха каталогу не вказана, то майже напевно це 1950 р.
YYYY — пряме піднесення пульсара (перші дві цифри — години, решта — мінути),
ZZZ — схилення пульсара (перший символ має бути «+» або «-»), для F-пульсарів[прояснити] схилення зазвичай зазначають із точністю до кутових мінут.
Основні спостережні характеристики радіопульсарів
Період ()
Похідна періоду ()
Профіль середнього імпульсу.
Інтерімпульс
Мікроструктура імпульсу
Поляризація
Гігантські імпульси.
Фізична природа радіопульсарів
У астрофізиці відомо три типи компактних об'єктів: білі карлики, нейтронні зорі й чорні діри. Якщо перший відкритий пульсар мав період 1,337 с, то відкриті незабаром пульсари в Крабоподібній туманності і в туманності Вітрил мали періоди 33 і 89 мілісекунд відповідно. Білі карлики не можуть обертатися з такими малими періодами через відцентрове руйнування. Чорні діри не є об'єктами, які випромінюють самостійно. Єдиним кандидатом для пояснення явища пульсара залишається швидкообертова нейтронна зоря. Запаси енергії обертання в пульсарі оцінюються в 1045 ÷ 1052 ерг, а швидкість втрат — 1030 ÷ 1038 ерг/с.
↑Hewish A., Bell S. J., Pilkington J. D. H., Scott P.F., Collins R. A. Observation of a Rapidly Pulsating Radio Source // Nature, Vol. 217, pp. 709.
↑Hulse, R. A.; Taylor, J. H. Discovery of a pulsar in a binary system // Astrophysical Journal, vol. 195, Jan. 15, 1975, pt. 2, p.
↑Wolszczan, A.; Frail, D. A. A planetary system around the millisecond pulsar PSR1257 + 12 // Nature (ISSN 0028-0836), vol. 355, Jan. 9, 1992, p. 145—147.
Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.