Шаров Ігор Федорович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Шаров.

Ігор Федорович Шаров
Народився	10 серпня 1961(1961-08-10) (63 роки) Скалівські Хутори, Новоархангельський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	економіст, політик
Alma mater	Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Науковий ступінь	кандидат історичних наук
Учасник	Війна в Афганістані 1979—1989
Членство	Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4] і народний депутат України[5]
Військове звання	капітан
Партія	КПРС, КПУ, Трудова Україна і Партія регіонів
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Медіафайли у Вікісховищі

Верховна рада України
2 скликання
Комуністична партія України	24.12.1995	—	12.05.1998
3 скликання
НДП	25.12.1998	—	14.05.2002
4 скликання
За єдину Україну!	14.5.2002	—	25.5.2006
6 скликання
Блок Литвина	23.11.2007	—	12.12.2012
7 скликання
Партія регіонів	12.12.2012	—	27.11.2014

І́гор Фе́дорович Шаро́в (нар. 10 серпня 1961, Скалівські Хутори, Новоархангельський район, Кіровоградська область) — державний, громадський діяч, народний депутат України ІІ, III, IV, VI, VII скликань.

Молоді роки, навчання

Народився 10 серпня 1961 року в селі Скалівські Хутори Кіровоградської області. Батько — Федір Макарович Шаров (1928—1996) — військовий; мати — Марія Корніївна Шарова (1937—2009) — завідувач дошкільним навчальним закладом. З 1974 року проживають в Кіровограді. Мета переїзду — дати дітям добру освіту.

У 1976 році Кіровоградським міськвоєнкоматом направлений на навчання в Кіровоградське медичне училище імені Мухіна, яке закінчив у 1980 році.

У 1987 році здобув спеціальність історика і суспільствознавця у Кіровоградському педагогічному інституті ім. О. С. Пушкіна, у 1998 році — економіста в Академії праці та соціальних відносин (Київ).

У 1991 році закінчив аспірантуру Київського інституту іноземних мов. Кандидат історичних наук. Дисертацію на тему: «Робітничий клас України у галузі виробництва в умовах формування і зміцнення командної економіки (кінець 20-х — 30-ті роки)» захищав у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Служив в армії у складі Вітебської повітрянодесантної дивізії (Афганістан). Підтримує тісні стосунки з ветеранами Афганістану міста Кропивницький (колишній Кіровоград). Капітан запасу.

Трудова діяльність

Працював реабілітологом, головою профкому, викладачем Кіровоградського педагогічного інституту, генеральним директором фірми «Інкопмарк» (Кіровоград), першим віце-президентом акціонерного державного підприємства — корпорації «Республіка», головою правління АТЗТ «Інтергаз» (Київ), Постійним Представником Президента України у Верховній Раді України[6][7], радником Президента України[8][9], заступником Міністра Кабінету Міністрів України[10][11].

З 1995 року по 2014 рік — народний депутат України.

Депутатська діяльність

Народний депутат України 2-го скликання. Роздольненський виборчий округ № 41, Автономна Республіка Крим. Член групи «Конституційний центр». Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

Народний депутат України 3-го скликання, член фракції «Трудова Україна», керівник фракції «Трудова Україна», член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з березня 1999; з 2000 — член Комітету у закордонних справах).

Народний депутат України 4-го скликання. Керівник фракції «Трудова Україна». Керівник фракції Народного блоку Литвина. Член Комітету з питань бюджету.

Народний депутат України 6-го скликання. Заступник голови фракції «Блок Литвина». Після обрання В. М. Литвина Головою Верховної Ради країни, очолив фракцію «Блок Литвина». Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Народний депутат України 7-го скликання. Член фракції Партії регіонів. Член фракції «Суверенна європейська Україна». Член Комітету з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики.

Автор і співавтор 194 законодавчих ініціатив.

Політична та громадська діяльність

Голова партії «Трудова Україна», член політвиконкому партії «Трудова Україна».

Сприяв ефективному налагодженню роботи Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів України, був заступником голови спостережної ради фонду. Розробник Закону України «Про жертви нацистських переслідувань». Разом з відомими державними та громадськими діячами добилися грошової компенсації майже 650 тисячам колишнім примусовим працівникам, в'язням концтаборів, гетто.

Спільно з колегами по депутатському корпусу, фаховими держуправлінцями ініціювали створення і налагодження роботи Комітету з питань інтелектуальної власності.

• Віце-президент Всеукраїнської асоціації інтелектуальної власності, голова Міжнародної громадської організації «Міжнародний економічний комітет».
• Член міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів.
• Член Ради Національного банку України.
• Активний учасник конституційного процесу. Член Конституційної асамблеї.
• Член Комісії з державних нагород та геральдики.
• Голова Міжнародного благодійного фонду «Україна».

Родина та дослідницька творчість

• Брат Олександр Шаров (1957) — полковник міліції, пенсіонер МВС. Сестра Валентина Шарова (1959) — пенсіонерка. Брат Юрій Шаров (1965) — підполковник міліції, пенсіонер МВС.
• Дружина Вікторія Василівна (1961) — музикант, диригент-хорист. Син Максим (1984) — магістр міжнародного права. Син Станіслав (1988) — магістр з питань міжнародної економіки. Донька Марія (1991) — магістр з питань міжнародної економіки.
• Захоплення: книги, живопис, нумізматика, тварини. Серед улюблених письменників Колін Маккалоу, Рафаель Сабатіні, Сомерсет Моем, Керін Есекс. Серед художників — Петро Столяренко, Валентин Бернадський, Альбін Гавдзинський.

Автор енциклопедичних досліджень у 6 томах:

• т.1 «100 видатних імен України» [Архівовано 31 березня 2018 у Wayback Machine.],
• т.2 «100 визначних місць України» [Архівовано 30 березня 2022 у Wayback Machine.],
• т.3 «100 сучасників: роздуми про Україну» [Архівовано 17 червня 2017 у Wayback Machine.],
• т.4 «Вчені України: 100 видатних імен»,
• т.5 «Художники України: 100 видатних імен»,
• т.6 «100 особистостей України (1991—2011)»;
• книг «Повірити у себе», «Сьогодення творить майбутнє», а також багатьох наукових та історично-публіцистичних праць;
• інноваційної книги «Від мрії до дії!» (2016 р.) [Архівовано 23 квітня 2017 у Wayback Machine.];
• історичної книги «Характери Нового світу» (К.: Арт Економі, 2018. — 496 с. ISBN 978-617-7289-69-1).

Від грудня 2011 року володіє квартирою в Карлових Варах і двома квартирами у Празі, придбаними у 2012 і 2016 роках. З 2007 року власник чеської компанії «Sharm Estate s.r.o.», якій також належить квартира в Карлових Варах.[12]

Нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (2014)[13]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2010)[14]
• Орден «За заслуги» III[15], II[16], I ступенів.
• Грамота Президії ВР СРСР, Почесна грамота ВРУ, Грамота кабміну України.
• Має військові нагороди та нагороди іноземних держав.

Примітки

1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
5. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
6. Указ Президента України від 12 жовтня 1996 року № 939/96 «Про призначення І. Шарова Постійним представником Президента України у Верховній Раді України»
7. Указ Президента України від 14 січня 1997 року № 15/97 «Про звільнення І. Шарова з посади Постійного представника Президента України у Верховній Раді України»
8. Указ Президента України від 21 січня 1997 року № 61/97 «Про призначення І. Шарова Радником Президента України»
9. Указ Президента України від 22 січня 2005 року № 88/2005 «Про звільнення І. Шарова з посади Радника Президента України»
10. Указ Президента України від 14 травня 1998 року № 472/98 «Про призначення І. Шарова заступником Міністра Кабінету Міністрів України»
11. Указ Президента України від 24 грудня 1998 року № 1377/98 «Про звільнення І. Шарова з посади заступника Міністра Кабінету Міністрів України»
12. Игорь Шаров. Муниципальный сканер (рос.). 3 грудня 2016. Архів оригіналу за 28 січня 2017. Процитовано 27 січня 2017.
13. Указ Президента України від 22 січня 2014 року № 27/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
14. Указ Президента України від 20 серпня 2010 року № 829/2010 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
15. Указ Президента України від 27 листопада 1997 року № 1303/97 «Про відзначення нагородами України»
16. Указ Президента України від 15 лютого 1999 року № 172/99 «Про відзначення нагородами України активістів Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»

Література

• Л. В. Губерський. Шаров Ігор Федорович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

Посилання

• Шаров на сайті ВРУ (2 скликання) [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Шаров на сайті ВРУ (3 скликання) [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Шаров на сайті ВРУ (4 скликання) [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Шаров на сайті ВРУ (6 скликання) [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Шаров на сайті ВРУ (7 скликання) [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.» [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Рецензія на книгу [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] Журнал «Віче»