Хронологія далекого майбутнього

За 7 мільярдів років, після того, як Сонце вступить в стадію червоного гіганта, Земля, можливо, буде виглядати приблизно так.

Тоді як майбутнє неможливо передбачити з абсолютною точністю[1], сучасне наукове розуміння у різноманітних наукових дисциплінах дозволило спроєктувати розвиток подій у часі, тим самим окресливши, з більшим чи меншим відсотком імовірності, основні події, що відбудуться у найдальшому майбутньому. До таких дисциплін належать астрофізика, яка спромоглася визначити, яким чином формуються, взаємодіють, та врешті помирають планети та зорі; фізика елементарних частинок, яка допомогла визначити, як поводиться матерія у найменших масштабах; еволюційна біологія, яка дозволяє передбачити, яким чином життя еволюціонуватиме з плином часу; і, врешті, тектоніка плит, яка демонструє, як зміщуються континенти з плином тисячоліть.

Усі передбачення майбутнього Землі, Сонячної системи та самого Всесвіту, що розширюється, повинні узгоджуватись із другим законом термодинаміки, за яким ентропія, або втрата доступної енергії, необхідної для виконання роботи, повинна збільшуватися з плином часу.[2] Поступово зорі повинні вичерпати свої запаси водневого палива, і вигоріти. Найближче розташовані один до одного об'єкти можуть викликати гравітаційне викидання планет із їхніх зоряних систем, та цілих зоряних систем із їхніх галактик.[3] Передбачають, що зрештою й сама матерія зазн́ає радіоактивного розпаду, оскільки навіть найстабільніші речовини розпадаються на субатомні частинки.[4] Поточні дані дозволяють припускати, що Всесвіт є плоским, а отже, він не зазн́ає Великого стискання, що мало б відбутися за певний скінченний проміжок часу[5], тому нескінченне майбутнє потенційно уможливлює виникнення надзвичайно малоймовірних подій та явищ, таких як формування Больцманівського мозку.[6]

Графіки, подані тут, описують події, починаючи із, приблизно, восьми тисяч років від сьогодні[a], і до найдальшого майбутнього, куди тільки можна сягнути сучасною науковою думкою. Подекуди подані декілька альтернативних варіантів подій, аби покрити ті питання, які нині залишаються нерозв'язаними, зокрема питання причини, з якої людство приречене на вимирання, а також питання, чи розпадаються протони, і чи Земля зможе пережити розростання Сонця до розміру червоного гіганта.

Позначення

	Галузь науки, через яку була визначена подія
	Астрономія та астрофізика
	Геологія та планетологія
	Біологія
	Фізика елементарних частинок
	Математика
	Технологія та культура

Майбутнє Землі, Сонячної системи та Всесвіту

	Років вперед	Подія
	10 000	Якщо послаблення «льодової пробки» підльодовикового басейну Вілкса має в наступні декілька століть стати загрозою для Східно-Антарктичного льодовикового щита, ця пробка потребуватиме приблизно саме стільки часу, аби розтопитись остаточно. Рівень моря підніметься на 3—4 метри.[7] (Один із потенційних довготривалих наслідків глобального потепління. Його потрібно відокремлювати від короткотермінової загрози, яку становить танення Західно-Антарктичного льодовикового щита.)
	25 000	Північна марсіанська полярна шапка може зменшитись, оскільки приблизно в цей час Марс досягне піку потепління у північній півкулі внаслідок аспекту перигелійної прецесії його циклу Міланковича тривалістю у ~50 000 років.[8][9]
	36 000	Невелика зоря, червоний карлик Росс 248, промине Землю на відстані 3,024 світлових років, ставши найближчою зіркою до Сонця.[10] Потім вона віддалятиметься впродовж 8 000 років, роблячи найближчими зорями спершу знову Альфу Центавра, а потім — Глізе 445[10] (див. графік).
	50 000	Завершиться теперішній міжльодовиковий період (згідно з дослідженнями Бергера та Лутра[11]), після чого Земля знову ввійде в наступний льодовиковий період теперішньої льодовикової ери, якщо не брати до уваги вплив на земний клімат антропогенного глобального потепління. Ніагарський водоспад цілковито розмиє останні 32 км до озера Ері, і таким чином припинить своє існування.[12] Чимало льодовикових озер на Канадському щиті будуть стерті з нього в результаті гляціоізостазії та ерозії.[13]
	50 000	Тривалість дня, який використовується для астрономічної хронометрії, досягне близько 86 401 секунди (SI) внаслідок того, що місячні припливи й відпливи сповільнюють обертання Землі. При сьогоднішній системі вимірювання часу, з'явиться потреба додавати до годинника одну високосну секунду кожної доби.[14]
	100 000	Власний рух зірок по небесній сфері, який є результатом їхнього руху крізь галактику, зробить багато відомих сузір'їв невпізнаваними.[15]
	100 000[b]	Зоря VY Великого Пса, яка є гіпергігантом, до цього часу, найімовірніше, перетвориться на гіпернову в результаті вибуху.[16]
	100 000[b]	Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 400 км^3 магми.[17]
	100 000	Місцеві північноамериканські дощові черви, такі як Megascolecidae(інші мови), природним шляхом поширять свій ареал проживання на північ, крізь Верхній Середній Захід Сполучених Штатів, до канадської границі, відновлюючись після зледеніння Лаврентійського льодовикового щита (від 38° пн. ш. до 49° пн. ш.), за умови, що швидкість міграції становитиме 10 м/рік.[18] (Проте, варто зауважити, що немісцеві інвазивні дощові черви Північної Америки вже були привнесені людьми на значно коротшому проміжку часу, спричинивши справжнє потрясіння у регіональних екосистемах.)
	100 000+	Як один із довготривалих наслідків глобального потепління, 10% антропогенного діоксиду вуглецю все ще залишатиметься в стабілізованій атмосфері.[19]
	250 000	Лоїхі, наймолодший вулкан Гавайсько-Імператорського хребта, підніметься над поверхнею океану й стане новим вулканічним островом.[20]
	500 000[b]	Земля постраждає від удару метеорита діаметром приблизно в 1 км, за умови, що зіткнення не вдасться уникнути.[21]
	500 000	Вкрай нерівномірний рельєф національного парку Бедлендс у Південній Дакоті цілковито вирівняється під впливом ерозії.[22]
	950 000	Аризонський кратер, великий метеоритний кратер в Аризоні, який вважається «найсвіжішим» із цього типу кратерів на Землі, до цього часу цілковито зрівняється із рештою території під впливом ерозії.[23]
	1 мільйон[b]	Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 3 200 км^3 магми. Таку подію можна порівняти хіба що з виверженням супервулкана Тоба 75 000 років тому.[17]
	1 мільйон[b]	За приблизними оцінками, найпізніший час, до якого червоний надгігант — зоря Бетельгейзе — вибухне у наднову. Очікують, що цей вибух можна буде побачити навіть при денному світлі.[24][25]
	1,4 мільйона	Зоря Ґлізе 710 промине на відстані лише 1,1 світлового року від Сонця, після чого почне віддалятись. У результаті цього наближення може відбутися гравітаційна пертурбація, що виштовхуватиме окремі об'єкти із хмари Оорта — кільця льодяних тіл, що перебувають на орбіті на краю Сонячної системи, після чого збільшиться ймовірність кометних зіткнень у внутрішній Сонячній системі[26].
	2 мільйони	Приблизний час, необхідний для того, аби екосистеми коралових рифів фізично відбудувались та біологічно відновились після теперішнього закислення океанів.[27]
	2+ мільйони	Великий Каньйон під впливом ерозії незначно поглибиться, але значно розшириться, аж до утворення просторої долини, що оточуватиме ріку Колорадо.[28]
	2,7 мільйона	Середній орбітальний період напіврозпаду сучасних Кентаврів — астероїдів, нестабільних через гравітаційну взаємодію декількох Зовнішніх планет.[29] Див. передбачення для відомих Кентаврів.
	8 мільйонів	Супутник Фобос наблизиться на відстань у 7 000 км від Марса. Ця відстань становить Межу Роша, на якій припливні сили розірвуть супутник на шматки і перетворять його на кільце уламків, що перебуватимуть на орбіті планети і поступово, по спіралі, наближатимуться до поверхні Марса.[30]
	10 мільйонів	Долина Східно-Африканського рифта, що розширюється, буде затоплена водами Червоного моря, а це спричинить розділення Африканського континенту[31] та Африканської плити на новоутворені Нубійську та Сомалійську плиту.
	10 мільйонів	Приблизний час, коли біорізноманіття мало б цілковито відновитися після потенційного голоценового вимирання, якби воно досягло масштабів п'яти попередніх масових вимирань.[32] Навіть без наявності масового вимирання, до цього часу більшість теперішніх видів тварин зникнуть внаслідок фонового вимирання, поряд із поступовою еволюцією багатьох клад у нові форми.[33] (Однак, навіть без масового вимирання, вже зараз присутня екологічна криза, яка потребуватиме мільйонів років до відновлення).
	11 мільйонів	Кільце уламків навколо Марса впаде на його поверхню[30].
	50 мільйонів	Розпочнеться субдукція каліфорнійського узбережжя в Алеутську западину внаслідок її руху на північ вздовж розлому Сан-Андреас.[34] Зіткнення Африки із Євразією замкне Середземноморський басейн та створить гірський хребет на кшталт Гімалаїв.[35] Вершини Аппалачів здебільшого будуть зруйновані ерозією,[36] при швидкості вивітрювання у 5,7 одиниць Бубнова, хоча виразність цих гір порівняно з рештою рельєфу навпаки зросте, оскільки місцеві долини поглиблюватимуться вдвічі швидше.[37]
	50 — 60 мільйонів	Канадські скелясті гори під впливом ерозії перетворяться на рівнину, за умови, що швидкість ерозії становитиме 60 одиниць Бубнова.[38] (Південні скелясті гори^[en] у США підлягатимуть ерозії дещо повільніше.[39])
	50 — 400 мільйонів	Приблизний час, необхідний для того, аби Земля змогла природним чином поповнити свої запаси горючих корисних копалин.[40]
	80 мільйонів	Великий острів стане останнім із нині існуючих Гавайських островів, що потоне під хвилями.[41]
	100 мільйонів[b]	Земля, найімовірніше, постраждає від удару метеорита, розмір якого можна порівняти з тим, який спричинив крейдове вимирання 65 мільйонів років тому, за умови, що його не вдасться відвернути[42].
	100 мільйонів	Максимальний час життя кілець Сатурна у їхньому поточному стані.[43]
	230 мільйонів	Після цього моменту стають неможливими передбачення орбіт планет через обмеження Часу Ляпунова.[44]
	240 мільйонів	Починаючи з її теперішнього положення, Сонячна система завершить один повний оберт навколо галактичного центру.[45]
	250 мільйонів	Всі континенти на Землі можуть об'єднатись в єдиний суперконтинент. Три потенційні варіанти розташування теперішніх континентів у новому утворенні отримали назви Амазія, Новопангея, та Пангея Ультима.[46][47]
	400—500 мільйонів	Суперконтинент (Пангея Ультима, Новопангея, або Амазія), найімовірніше, розколеться на кілька окремих континентів.[47]
	500—600 мільйонів[b]	Ймовірний час, коли відбудеться гамма-сплеск, або вибух масивної, гіперенергетичної наднової в межах 6 500 світлових років від Землі; достатньо близько для того, аби її промені вплинули на озоновий шар Землі та потенційно спричинили масове вимирання, за умови, що вірною є гіпотеза, за якою подібний вибух спричинив Ордовицько-силурійське вимирання. Втім, щоб будь-який негативний вплив від такого вибуху став можливим, треба, аби розташування наднової було чітко зорієнтованим відносно Землі.[48]
	600 мільйонів	Припливне прискорення віддалить Місяць від Землі на відстань, достатню для того, аби повні сонячні затемнення перестали бути можливими на Землі.[49]
	600 мільйонів	Збільшення світності Сонця почне руйнувати карбонатно-силікатний цикл; вища світність спричинить збільшення вивітрювання поверхневих порід, яке утримує діоксид вуглецю у ґрунті у формі карбонатів. При випаровуванні води із поверхні Землі, породи затвердіватимуть, тим самим сповільнюючи та зрештою зупиняючи тектоніку плит. При відсутності вулканів, які б повторно викидали вуглець у земну атмосферу, рівень діоксиду вуглецю у ній поступово спадатиме.[50] До цієї дати рівень діоксиду вуглецю в атмосфері спаде до точки, в якій фотосинтез C3 перестає бути можливим. Усі рослини, що використовують фотосинтез C3 (~99 відсотків усіх сучасних видів), загинуть.[51]
	800 мільйонів	Рівень діоксиду вуглецю спаде до точки, у якій фотосинтез C4 перестає бути можливим.[51] Вільний кисень та озон зникнуть з атмосфери. Багатоклітинні форми життя вимруть.[52]
	1 мільярд[c]	До цього часу світність Сонця збільшиться на 10 відсотків, спричинивши підвищення температури на Землі до середнього значення у ~47 °C (320 K, 116 °F). Атмосфера перетвориться на «вологий парник», результатом чого стане безперервне випаровування океанів.[53] Резервуари води можуть бути все ще присутніми на полюсах, забезпечуючи умови для проживання найпростіших форм життя.[54][55]
	1,3 мільярда	Еукаріотичне життя вимре внаслідок діоксид-вуглецевого голоду. Залишаться лише прокаріоти.[52]
	1,5—1,6 мільярда	Підвищена активність Сонця відсуне назовні придатну для життя зону навколо нього. Підвищення рівня діоксиду вуглецю в атмосфері Марса підніме температуру біля його поверхні до рівня температури на Землі під час льодовикової ери[52][56].
	2,3 мільярда	Зовнішнє ядро Землі застигне, якщо суб'ядро продовжить зростати із тією ж швидкістю, що й зараз — 1 мм на рік.[57][58] Без рідкого зовнішнього ядра магнітне поле Землі припинить існування,[59] а заряджені частинки, які випромінюються Сонцем, поступово спустошать земну атмосферу.[60]
	2,8 мільярда	Температура на поверхні Землі, навіть на полюсах, досягне середнього значення у ~147 °C (420 K, 296 °F). У цій точці життя, до того часу вже обмежене лише колоніями одноклітинних організмів у безладно розкиданих, ізольованих мікросередовищах на кшталт високогірних озер чи підповерхневих печер, зазнає цілковитого вимирання.[50][61][d]
	3 мільярди	Точка медіани, у якій відстань Місяця до Землі, що поступово й безперервно збільшується, послабить стабілізаційний ефект супутника на рівень нахилу осі обертання Землі. Як наслідок, блукання географічних полюсів Землі стане хаотичним та екстремальним.[62]
	3,3 мільярда	Орбіта Меркурія з ймовірністю 1 відсоток стане настільки видовженою, що він зіткнеться з Венерою, а це спричинить безлад всередині внутрішньої Сонячної системи й потенційно може призвести до планетного зіткнення з Землею[63].
	3,5 мільярда	Умови на поверхні Землі стануть приблизно такими, які нині можна спостерігати на Венері.[64]
	3,6 мільярда	Супутник Нептуна Тритон підійде до планети ближче, ніж її Межа Роша, а це може призвести до його розпаду на планетарне кільце подібне до Кілець Сатурна[65].
	4 мільярди	Медіанна точка, в якій галактика Андромеди зіткнулася з Чумацьким Шляхом, які згодом зіллються та утворять галактику, що отримала назву «Мілкомеда»[66]. Планети Сонячної системи, як очікується, не зазнають відносно суттєвого впливу через це зіткнення[67][68][69].
	5 мільярдів	З «вигорянням» водою, Сонце залишає головну послідовність діаграми Герцшпрунга — Рассела і починає розвиватися у червоного гіганта[70].
	7,5 мільярда	Земля і Марс можуть почати синхронне обертання з розширенням сонця до стадії субгіганта[56].
	7,59 мільярда	Існує дуже висока ймовірність, що Земля та Місяць будуть знищені через падіння у Сонце, незадовго до того, як Сонце досягне піку своєї стадії червоного гіганта при максимальному радіусі у 256 сучасних його радіусів.[70][e] Перед остаточним зіткненням Місяць, ймовірно, перетне межу Роша, після чого розколеться на дрібні уламки, що утворять кільце навколо Землі; більшість цих уламків зрештою впаде на земну поверхню[71]. Протягом цього періоду, можливо, що «місяць» Сатурна Титан може досягти температури поверхні, необхідної для зародження та підтримки життя[72].
	7,9 мільярда	Сонце сягає своєї вершини червоного гіганта за діаграмою Герцшпрунга – Рассела, досягаючи при цьому свого максимального радіусу в 256 разів більше, ніж нинішнє значення[73]. В ході цих процесів, Меркурій, Венера, і дуже ймовірно що, Земля руйнуються[70].
	8 мільярдів	Сонце перетворюється на вуглекислого білого карлика з приблизно 54,05% своєї нинішньої маси[70][74][75][f]. У ці часи, якщо Земля збережеться, температури на поверхні планети, а також інших планет, що залишаться в Сонячній системі, почнуть швидко знижуватися, тому що Сонце білого карлика буде випромінювати набагато менше енергії, ніж сьогодні.
	22 мільярди	Кінець Всесвіту в сценарії the Великого розриву, сценарії, який передбачений моделлю темної енергії з Equation of state (cosmology)^[en].[76] Observations of galaxy cluster speeds by the Chandra X-ray Observatory suggest that this will not occur.[77]
	50 мільярдів	До цього часу Земля та Місяць досягнуть синхронного обертання (за умови, що вони не будуть поглинуті Сонцем), при чому як планета так і супутник будуть обернуті одне до одного лише одним боком.[78][79] Згодом припливна дія Сонця позбавить систему моменту імпульсу, тим самим спричинивши руйнацію орбіти Місяця, та прискоривши обертання Землі.[80]
	100 мільярдів	Розширення Всесвіту призведе до того, що всі галактики за межами Локальної групи Чумацького Шляху зникнуть за космічним світловим горизонтом, роблячи їх недоступними для спостереження[81]
	150 мільярдів	Космічний мікрохвильовий фон охолодиться від поточної температури ~2,7 K до 0,3 K, що зробить його виявлення неможливим за допомогою сучасних технологій.[82]
	450 мільярдів	Медіанна дата, коли ~47 галактик[83] місцевої групи об’єднаються в одну велику галактику.[4]
	800 мільярдів	Очікуваний час, коли сумарне випромінювання світла від об’єднаної галактики Чумацького Шляху та Андромеди почне зменшуватися, коли зорі перетнуть пік світності, перетворюючись на червоних карликів.[84]
	10^12 (1 трильйон)	Найраніша дата закінчення зореутворення в галактиках, оскільки в газових хмарах закінчиться матеріал.[4] Розширення всесвіту, припускаючи постійну щільність темної енергії, зробить неможливим довести Великий Вибух. Проте все ще можливо буде визначити розширення Всесвіту шляхом вивчення надшвидкісних зір.[81]
	3×10^13 (30 трильйонів)	До цього часу ймовірно відбудеться зіткнення Сонця чи зір у місцевих зоряних околицях, наслідком чого буде порушення орбіт їхніх планет або викидання планет у міжзоряний простір.[85]
	10^14 (100 трильйонів)	Найпізніший часу завершення нормального зореутворення в галактиках.[4] Почнеться ера Виродження, коли за відсутності вільного водню, нові зорі перестануть утворюватися, а старі гинутимуть.[3]
	1,1—1,2×10^14 (110—120 трильйонів)	Час, до якого всі зорі у Всесвіті вичерпають своє паливо. Останніми будуть маломасові червоні карлики, що мають тривалість життя приблизно 10—20 трильйонів років.[4] Також залишаться останки зір (білі карлики, нейтронні зорі, чорні діри) та коричневі карлики. Зіткнення коричневих карликів спричинятиме появу невеликих червоних карликів. У середньому в галактиці сяятиме близько 100 зір. Зіткнення між залишками зір призведуть до виникнення наднових.[4]
	10^15 (1 квадрильйон)	До цього часу зіткнення зір порушить орбіти всіх планет, включаючи Сонячну систему.[4] До цього моменту Сонце охолоне до п’яти градусів вище абсолютного нуля.[86]
	10^15 (1 квадрильйон)	Приблизний час, коли Земля може бути від'єднана від своєї орбіти навколо Сонця внаслідок зближення з іншою зорею (за умови, що вона не буде раніше поглинута Сонцем).[4]
	Від 10^19 до 10^20 (10—100 квінтильйон)	Розрахунковий час до викиду з галактик 90% —99% коричневих карликів і залишків зір унаслідок зближень між астрономічними об'єктами.[4][87]
	Від 10^19 до 10^20 (10—100 квінтильйонів)	Сонце з ймовірністю 90% —99 % буде викинуте з галактики чи потрапить у центральну надмасивну чорну діру галактики.[4][87]
	10^20 (100 квінтильйонів)	Приблизний час, коли Земля, внаслідок руйнування орбіти через емісію гравітаційної радіації, зіткнеться із чорним карликом, на якого перетвориться Сонце,[88] за умови, що Земля не буде викинута зі своєї орбіти внаслідок зоряного зближення чи поглинута Сонцем на його стадії червоного карлика.[88]
	10^30	Приблизний час, до якого зорі, що лишилися в галактиках (1% — 10%), впадуть у центральну надмасивну чорну діру своїх галактик. До цього моменту в Усесвіті залишаться лише поодинокі об’єкти (залишки зір, коричневі карлики, викинуті планети, чорні діри).[4]
	2×10^36	Найраніший час розпаду всіх нуклонів у спостережуваному Всесвіті (8,2×10^33 років).[89][90][g]
	3×10^43	Найпізніший час розпаду всіх нуклонів у спостережуваному Всесвіті[4] припускаючи, що Великий Вибух був інфляційним і що це той самий процес, який змусив баріони переважати над антибаріонами в ранньому Всесвіті.[90] До цього часу, якщо протони справді розпадуться, почнеться Ера чорних дір, у якій чорні діри є єдиними небесними об’єктами, що залишилися.[3][4]
	10^65	Припускаючи, що протони не розпадаються, тверді об'єкти перестануть існувати внаслідок перегрупування атомів і молекул через квантове тунелювання. Вся речовина існуватиме в рідкому стані.[88]
	5,8×10^68	Приблизний час, доки чорна діра із зоряною масою в 3 сонячних маси розпадеться на субатомні частинки через випромінювання Гокінга.[91]
	1,342×10^99	Розрахунковий час до того, як центральна чорна діра S5 0014+81(інші мови), станом на 2015 рік наймасивніша з відомих з масою 40 мільярдів сонячних мас, розсіється через випромінювання Гокінга,[91] припускаючи нульовий кутовий момент (необертова чорна діра).
	1,7×10^106	Приблизний час до розпаду надмасивної чорної діри з масою 20 трильйонів сонячних мас через випромінювання Гокінга.[91] Це знаменує кінець Ери чорних дір. По її закінченню, якщо протони розпадуться, Всесвіт увійде в Темну еру, в якій усі фізичні об’єкти розпадуться на субатомні частинки, прямуючи до теплової смерті Всесвіту.[3][4]
	10^200	Очікуваний крайній час розпаду всіх нуклонів у спостережуваному Всесвіті, якщо вони не відбуваються за допомогою описаного вище процесу, за допомогою будь-якого з багатьох різних механізмів, дозволених у сучасній фізиці елементарних частинок (вищий порядок незбереження баріонів, віртуальні чорні діри, сфалерон(інші мови) тощо) на часовому проміжку від 10^46 до 10^200 років[3].
[3]	10^1500	Припускаючи, що протони не розпадаються, розрахунковий час, доки вся баріонна матерія(інші мови) або об’єднається, утворюючи залізо-56, або розпадеться з елемента з більшою масою на залізо-56.[88] (див. залізна зоря)
	${\displaystyle 10^{10^{26}}}$[h][i]	Найраніший час, коли всі об’єкти, що перевищують масу Планка, колапсують через квантове тунелювання в чорні діри, припускаючи відсутність розпаду протона або віртуальних чорних дір.[88] До цього часу навіть надстабільні залізні зорі зруйнуються подіями квантового тунелювання. Перші залізні зірки достатньої маси колапсують у нейтронні зорі. Згодом нейтронні зірки та будь-які залізні зорі, що залишилися, колапсують через тунелювання в чорні діри. Подальше випаровування кожної чорної діри на субатомні частинки відбудеться до дати в 10^100 років.
	${\displaystyle 10^{10^{50}}}$[b]	Розрахунковий час появи мозку Больцмана у вакуумі через спонтанне зменшення ентропії.[6]
	${\displaystyle 10^{10^{56}}}$	Приблизний час випадкових квантових флуктуацій для спричинення нового Великого вибуху.[92]
	${\displaystyle 10^{10^{76}}}$	Найпізніший час до колапсу всієї матерії в чорні діри, припускаючи відсутність розпаду протона або віртуальних чорних дір,[88] які потім випаровуються на субатомні частинки.
	${\displaystyle 10^{10^{120}}}$	Найпізніший час, до якого Всесвіт досягає свого теплової смерті, навіть за наявності хибного вакууму.[6]

Майбутнє людства

	Років вперед	Подія
	10 000	Найімовірніший приблизний час життя технологічної цивілізації, відповідно до оригінального формулювання рівняння Дрейка, автором якого є Френк Дрейк.[93]
	10 000	Якщо тенденція до глобалізації призведе до панміксії, генетична варіація людей перестане бути чітко розподіленою за регіонами, оскільки ефективний розмір популяції дорівнюватиме дійсному розміру популяції.[94] (Це не спричинить гомогенності, оскільки рідкісні риси збережуться: скажімо, ген білявого волосся не зникне, а, радше, рівномірно розподілиться по всьому світі.)
	10 000	До цієї дати людство може вимерти, за однією з версій суперечливої теореми Судного дня, автором якої є Брендон Картер. За цією версією, половина людей, які будь-коли населятимуть землю, вже, найімовірніше, була народжена.[95]
	20 000	Відповідно до глоттохронологічної лінгвістичної моделі авторства Морріса Сводеша, майбутні мови мають зберегти лише 1/100 їхнього «базового словникового запасу» — одне із сотні слів зі списку Сводеша, порівняно з їхніми поточними варіантами.[96]
	100 000+	Час, необхідний для тераформування Марса, наповнення його атмосферою, багатою на кисень, та придатною для дихання, за допомогою лише рослин із сонячною ефективністю, яку можна порівняти з ефективністю біосфери, присутньої зараз на Землі.[97]
	100 000 — 1 мільйон	Найкоротший термін, за який людство змогло б колонізувати галактику розміром у 100 000 світлових років, і спромоглося б опанувати всю доступну енергію галактики, за умови, що швидкість пересування космічних апаратів на той час досягне 0,1c або й більше[98].
	2 мільйони	Хребетні види, відокремлені протягом настільки тривалого часу, загалом зазнають алопатрійного видоутворення.[99] Еволюційний біолог Джеймс Валентайн передбачив, що якщо б людство протягом настільки тривалого часу було розпорошене по генетично ізольованих космічних колоніях, наша галактика містила б еволюційну радіацію численних видів людей із «різноманіттям форм та адаптацією, які б нас приголомшили».[100] (Це мав би бути природний процес ізольованих популяцій, не пов'язаний із потенційними технологіями цілеспрямованого генетичного вдосконалення.)
	7,8 мільйона	Існує ймовірність у 95%, що до цієї дати людство зазнає вимирання, згідно з формулюванням суперечливої теореми Судного дня авторства Джона Річарда Ґотта, згідно з якою, ми вже, ймовірно, прожили половину тривалості людської історії.
	5 — 50 мільйонів	Найкоротший час, за який можна було б колонізувати всю галактику використовуючи лише технологію в межах сучасних досягнень науки.[101]
	100 мільйонів	Максимальний приблизний час життя технологічної цивілізації, відповідно до оригінального формулювання рівняння Дрейка, автором якого є Френк Дрейк.[102]
	1 мільярд	Приблизний час, за який астроінженерний проект зможе змінити земну орбіту, тим самим компенсуючи підвищення яскравості Сонця та пов'язане з ним зміщення зони, придатної для життя, що можна здійснити шляхом повторюваної гравітаційної підтримки астороїдів.[103][104]

Космічні апарати та дослідження космосу

На поточний момент п'ять космічних апаратів (Вояджер-1 та Вояджер-2, Піонер-10 та Піонер-11, а також New Horizons) перебувають на траєкторіях, що виведуть їх за межі Сонячної системи у міжзоряний простір. Якщо не брати до уваги малоймовірне зіткнення з іншим тілом, ці космічні апарати мали б існувати нескінченну кількість часу.[105]

	Років вперед	Подія
	10 000	Піонер 10 пролітає на відстані 3,8 світлових років від Зорі Барнарда.[105]
	25 000	Послання Аресібо — зібрання даних, відіслане у вигляді радіосигналу 16 листопада 1974 року, досягає свого пункту призначення — кулястого скупчення Геркулеса.[106] Це — єдине міжзоряне радіопослання, відіслане до настільки віддаленого регіону нашої галактики. На момент, коли повідомлення дістанеться туди, позиція скупчення в галактиці зміститься на 24 світлових роки, але, оскільки діаметр скупчення становить 168 світлових років, повідомлення все одно досягне своєї цілі.[107]
	32 000	Піонер 10 пролітає на відстані 3 світлових років від Росс 248.[108][109]
	40 000	Вояджер-1 пролітає на відстані 1,6 світлових років від Глізе 445 — зірки із сузір'я Жирафи.[110]
	50 000	Космічна капсула часу KEO, якщо вона буде запущена, повернеться в земну атмосферу.[111]
	296 000	Вояджер-2 пролітає на відстані 4,3 світлових років від Сіріуса — найяскравішої зірки на нічному небі.[110]
	800 000 — 8 мільйонів	Приблизний час життя двох пластинок «Піонера», перед тим як інформація, що зберігається на них, стане непридатною до відтворення.[112]
	2 мільйони	Піонер-10 пролітає поблизу яскравої зорі Альдебаран.[113]
	4 мільйони	Піонер-11 пролітає поблизу однієї з зірок сузір'я Орла.[113]
	8 мільйонів	Орбіти штучних супутників LAGEOS зруйнуються, внаслідок чого вони впадуть у земну атмосферу, несучи з собою повідомлення для будь-яких майбутніх нащадків людства, а також карту континентів, якими вони мали б бути на той час.[114]
	1 мільярд	Приблизний час життя двох золотих дисків «Вояджера», перед тим, як інформація, що зберігається на них, стане непридатною до відтворення.[115]

Технологічні проекти

	Років вперед	Подія
	10 000	Передбачувана тривалість життя декількох поточних проектів безприбуткової організації Long Now Foundation(інші мови), до яких належать 10 000-річний годинник, відомий як годинник «Long Now», а також проекти «Розетта» та «Long bet».[116] Приблизна тривалість життя аналогового диска HD-Rosetta — носій інформації на нікелевій пластині, запис на який виконується за допомогою фокусованого пучка іонів. Ця технологія була розроблена в Лос-Амоській національній лабораторії та пізніше комерціалізована. (Проект «Розетта» використовує цю технологію та отримав свою назву саме від неї)The Rosetta Project is named after and uses this technology.)
	100 000+	Приблизна тривалість життя «Пам'яті людства» (англ. Memory of Mankind, MOM) — сховища типу self storage в соляній шахті в Гальштаті, Австрія, де інформація зберігається на глиняно-керамічних виробах у формі табличок.[117]
	1 мільйон	Запланована тривалість життя проекту «Human Document Project», що розробляється в Університеті Твенте в Нідерландах.[118]
	1 мільйон	Приблизна тривалість життя «кристала пам'яті Супермена» — сховища даних, у якому дані зберігаються в наноструктурах у склі, на які інформація наноситься фемтосекундним лазером. Ця технологія була розроблена в Саутгемптонському університеті.[119][120]
	1 мільярд	Приблизна тривалість життя пристрою зберігання інформації, що працює на основі наночовника. У цій технології наночастинки заліза переміщуються, як молекулярні перемикачі, крізь вуглецеві нанотрубки. Дана технологія була розроблена в Університеті Каліфорнії у Берклі.[121]

Продукти діяльності людей

	Років вперед	Подія
	50 000	Приблизний термін вичерпання запасів тетрафториду вуглецю в атмосфері — парникового газу із найтривалішим часом життя.[122]
	1 мільйон	Сучасні скляні об'єкти у довкіллі розкладуться.[123] Різноманітні пам'ятники, створені з надтвердого граніту, внаслідок ерозії зруйнуються на один метр при помірному кліматі та за швидкості ерозії в 1 одиницю Бубнова (1 мм / 1 000 років, або ~1 дюйм / 10 000 років).[124] Без належного догляду, піраміда Хеопса у Гізі зруйнується до невпізнання.[125] До цього часу «один маленький крок» — слід Ніла Армстронга на Базі Спокою на Місяці — цілковито зруйнується, на ряду зі слідами, залишеними усіма дванадцятьма відвідувачами Місяця з місії «Аполлон», як наслідок сукупного впливу космічного вивітрювання[126][127] (Звичайні ерозійні процеси, такі як ті, що спостерігаються на Землі, на Місяці відсутні через майже цілковитий брак атмосфери).
	7,2 мільйона	Без належного догляду, Гора Рашмор зруйнується до невпізнання.[128]
	100 мільйонів	Майбутні археологи мали б бути спроможні віднайти та ідентифікувати «міський пласт» із рештками великих прибережних міст, що проявлятимуться в основному як залишки підземної інфраструктури цих міст — такі як фундаменти будівель та різні технічні тунелі.[129]

Астрономічні події

Вкрай рідкісні астрономічні події розпочнуться приблизно в 11-тому тисячолітті н. е. (Рік 10 001).

	Дата / Років вперед	Подія
	20 серпня 10 663 року	Одночасне повне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
	10 720 рік	Планети Меркурій та Венера перетнуть екліптику в один і той же час.[130]
	25 серпня 11 268 року	Одночасне повне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
	28 лютого 11 575 року	Одночасне кільцеподібне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
	17 вересня 13 425 року	Майже одночасне проходження Венери та Меркурія.[130]
	13 727 рік	Осьова прецесія Землі зробить Вегу північною поляриссимою.[131][132][133][134]
	13 000 років	До цього часу, пройшовши половину циклу прецесії, нахил осі обертання Землі буде перевернутим, внаслідок чого літо та зима стануть явищами, що виникають на протилежних сторонах земної орбіти. Це означає, що пори року в північній півкулі, яка зазнає значно більш виражених сезонних варіацій через наявність тут значного відсотка суші, стануть ще екстремальнішими, оскільки північна півкуля опиниться з сонячного боку, коли Земля перебуватиме в перигелії, та буде спрямована у напрямку від Сонця, коли Земля перебуватиме в афелії.[132]
	5 квітня 15 232 року	Одночасне повне сонячне затемнення та проходження Венери.[130]
	20 квітня 15 790 року	Одночасне кільцеподібне сонячне затемнення та проходження Меркурія.[130]
	14 000—17 000 років	Земна осьова прецесія зробить Канопус південною поляриссимою, однак вона буде розташована лише за 10° від південного небесного полюса.[135]
	20 346 рік	Тубан буде північною поляриссимою.[136]
	27 800 рік	Полярна зоря знову стане північною поляриссимою.[137]
	27 000 років	Ексцентриситет земної орбіти досягне свого мінімуму — 0,00236 (зараз ексцентриситет становить 0,01671).[138][139]
	жовтень 38 172 року	Проходження Урана, видиме з Нептуна — найбільш рідкісне з усіх планетних проходжень.[140]
	67 173 рік	Планети Меркурій та Венера перетнуть екліптику в один і той же час.[130]
	26 липня 69 163 року	Одночасне проходження Венери та Меркурія.[130]
	70 000	Комета Х'якутаке повертається до внутрішньої Сонячної системи після подорожі по власній орбіті до свого афелію, розташованого за 3410 а. о. від Сонця.[141]
	27 та 28 березня 224 508 року	Послідовно відбудеться проходження Венери, а потім Меркурія перед диском Сонця.[130]
	571 741 рік	Одночасне проходження Венери та Землі, видиме з Марса.[130]
	6 мільйонів	C/1999 F1 (Каталіна), одна з комет із найдовшим періодом з усіх відомих, повертається до внутрішньої Сонячної системи після подорожі по власній орбіті до свого афелію, розташованого на відстані 66 600 а. о. (1,05 світлових років) від Сонця.[142]

Календарні передбачення

	Років вперед	Подія
	10 000	—	Розсинхронізація григоріанського календаря з позицією Сонця на небі становитиме приблизно десять днів.[143]
	10867 років, 138 днів	10 червня 12 892 року	У єврейському календарі, як наслідок поступового відхилення від дійсного сонячного року, Песах припаде на північне літнє сонцестояння (а мало б припадати ближче до весняного рівнодення).[144]
	18848 років, 342 дні	20 874 рік	Місячний мусульманський календар та сонячний григоріанський календар матимуть однаковий номер року. Після цього, дещо коротший мусульманський календар повільно пережене григоріанського.[145]
	25 000	—	Розсинхронізація Табличного мусульманського календаря із фазою Місяця становитиме приблизно 10 днів.[146]
	46876 років, 36 днів	1 березня 48 901 року	Різниця між юліанським календарем (365,25 днів) та григоріанським (365,2425 днів) становитиме один рік.[147][j]

Ядерна енергія

	Років вперед	Подія
	10 000	Waste Isolation Pilot Plant(інші мови) — сховище ядерних відходів, що утворюються при виробництві ядерної зброї, — планують утримувати під захистом до цього часу, із розробленою системою «перманентних маркерів», які через кілька мов (шість мов ООН та мова Навахо) та за допомогою піктограм попереджатимуть відвідувачів про небезпеку.[148] (Оперативна група з протидії людському втручанню забезпечила теоретичні підоснови для планів США щодо майбутньої ядерної семіотики.) Сховище ядерних відходів Юкка-Маунтін, згідно з постановою Управління з охорони довкілля США, аж до цього часу повинно утримувати щорічний ліміт дози у 15 міліберів.[149]
	20 000	Чорнобильська зона відчуження — територія у 2600 км^2 в Україні та Білорусі, що була покинута населенням внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року, стане безпечною для життя людей.[150]
	30 000	Приблизний час вичерпання запасів для реактора-розмножувача, що працює на основі поділу, та використовує відомі ресурси при поточному рівні споживання енергії у світі.[151]
	60 000	Приблизний час вичерпання запасів для легководного реактора, що працює на основі поділу, при поточному рівні споживання енергії у світі та за умови, що з морської води вдасться видобути уран.[151]
	211 000	Період напіврозпаду технецію-99 — найважливішого продукту поділу ядра із тривалим часом життя, що присутній в уранових ядерних відходах.
	1 мільйон	Сховище ядерних відходів Юкка-Маунтін, згідно з постановою Управління з охорони довкілля США, аж до цього часу повинно утримувати щорічний ліміт дози у 100 міліберів.[149]
	15,7 мільйона	Період напіврозпаду йоду-129 — найвитривалішого з продуктів поділу ядра із тривалим часом життя, що присутній в уранових ядерних відходах.
	60 мільйонів	Приблизний час вичерпання запасів термоядерної енергії, якщо вдасться видобути весь літій з морської води, при поточному споживанні енергії у світі.[152]
	150 мільярдів	Приблизний час вичерпання запасів термоядерної енергії, якщо вдасться видобути весь дейтерій з морської води, при поточному споживанні енергії у світі.[152]

Графічні хронології

Графічні і логаметричні часові шкали подій можна побачити тут:

• Графічна хронологія Великого вибуху (до перших 100 мільйонів років)
• Графічна хронологія Всесвіту (до 8 мільярдів років від сучасності)
• Графічна хронологія від Великого вибуху до теплової смерті (до 10^1000 років від сучасності)

Див. також

• Майбутнє
• Прогнозування
• Хронологія
• Час

Примітки

Примітки

1. Точною точкою відліку є 0:00, 1 січня 10001 н. е.
2. This represents the time by which the event will most probably have happened. It may occur randomly at any time from the present.
3. Units are short scale
4. There is a roughly 1 in 100,000 chance that the Earth might be ejected into interstellar space by a stellar encounter before this point, and a 1 in 3 million chance that it will then be captured by another star. Were this to happen, life, assuming it survived the interstellar journey, could potentially continue for far longer.
5. This has been a tricky question for quite a while; see the 2001 paper by Rybicki, K. R. and Denis, C. However, according to the latest calculations, this happens with a very high degree of certainty.
6. Based upon the weighted least-squares best fit on p. 16 of Kalirai et al. with the initial mass equal to a маса Сонця.
7. Around 264 half-lives. Tyson et al. employ the computation with a different value for half-life.
8. ${\displaystyle 10^{10^{26}}}$ is 1 followed by 10^26 (100 septillion) zeroes.
9. Although listed in years for convenience, the numbers beyond this point are so vast that their digits would remain unchanged regardless of which conventional units they were listed in, be they nanoseconds or star lifespans.
10. Manually calculated from the fact that the calendars were 10 days apart in 1582 and grew further apart by 3 days every 400 years.

Джерела

1. Rescher, Nicholas (1998). Predicting the future: An introduction to the theory of forecasting. State University of New York Press. ISBN 0-7914-3553-9.(англ.)
2. Nave, C.R. Second Law of Thermodynamics. Georgia State University. Архів оригіналу за 13 травня 2012. Процитовано 3 грудня 2011.
3. Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. ISBN 978-0-684-85422-9.
4. Adams, Fred C.; Laughlin, Gregory (April 1997). A dying universe: the long-term fate and evolution of astrophysical objects. Reviews of Modern Physics. 69 (2): 337—372. arXiv:astro-ph/9701131. Bibcode:1997RvMP...69..337A. doi:10.1103/RevModPhys.69.337.
5. Komatsu, E.; Smith, K. M.; Dunkley, J. та ін. (2011). Seven-Year Wilkinson Microwave Anisotropy Probe (WMAP) Observations: Cosmological Interpretation. The Astrophysical Journal Supplement Series. 192 (2): 18. arXiv:1001.4731. Bibcode:2011ApJS..192...19W. doi:10.1088/0067-0049/192/2/18.
6. Linde, Andrei. (2007). Sinks in the Landscape, Boltzmann Brains and the Cosmological Constant Problem. Journal of Cosmology and Astroparticle Physics (subscription required). 2007 (1): 022. arXiv:hep-th/0611043. Bibcode:2007JCAP...01..022L. doi:10.1088/1475-7516/2007/01/022. Процитовано 26 червня 2009.
7. Mengel, M.; A. Levermann (04-05-2014). Ice plug prevents irreversible discharge from East Antarctica. Nature Climate Change. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 23 січня 2015.
8. Schorghofer, Norbert (23 вересня 2008). Temperature response of Mars to Milankovitch cycles (PDF). Geophysical Research Letters. 35 (18). Bibcode:2008GeoRL..3518201S. doi:10.1029/2008GL034954. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2016. Процитовано 23 січня 2015.
9. Beech, Martin (2009). Terraforming: The Creating of Habitable Worlds. Springer. с. 138—142.
10. Matthews, R. A. J. (Spring 1994). The Close Approach of Stars in the Solar Neighborhood. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society. 35 (1): 1. Bibcode:1994QJRAS..35....1M.
11. Berger, A, and Loutre, MF (2002). Climate: an exceptionally long interglacial ahead?. Science. 297 (5585): 1287—8. doi:10.1126/science.1076120. PMID 12193773.
12. Niagara Falls Geology Facts & Figures. Niagara Parks. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 29 квітня 2011.
13. Bastedo, Jamie (1994). Shield Country: The Life and Times of the Oldest Piece of the Planet. Arctic Institute of North America of the University of Calgary. с. 202.(англ.)
14. Finkleman, David; Allen, Steve; Seago, John; Seaman, Rob; Seidelmann, P. Kenneth (June 2011). The Future of Time: UTC and the Leap Second. ArXiv eprint. 1106: 3141. arXiv:1106.3141. Bibcode:2011arXiv1106.3141F.
15. Tapping, Ken (2005). The Unfixed Stars. National Research Council Canada. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 29 грудня 2010.
16. Monnier, J. D.; Tuthill, P.; Lopez, GB та ін. (1999). The Last Gasps of VY Canis Majoris: Aperture Synthesis and Adaptive Optics Imagery. The Astrophysical Journal. 512 (1): 351. arXiv:astro-ph/9810024. Bibcode:1999ApJ...512..351M. doi:10.1086/306761.
17. Super-eruptions: Global effects and future threats. The Geological Society. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 25 травня 2012.
18. Schaetzl, Randall J.; Anderson, Sharon (2005). Soils: Genesis and Geomorphology. Cambridge University Press. с. 105.(англ.)
19. David Archer (2009). The Long Thaw: How Humans Are Changing the Next 100,000 Years of Earth's Climate. Princeton University Press. с. 123. ISBN 978-0-691-13654-7.(англ.)
20. Frequently Asked Questions. Hawai'i Volcanoes National Park. 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 22 жовтня 2011.
21. Bostrom, Nick (March 2002). Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios and Related Hazards. Journal of Evolution and Technology. 9 (1). Архів оригіналу за 27 квітня 2011. Процитовано 10 вересня 2012.
22. Badlands National Park - Nature & Science - Geologic Formations. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
23. Landstreet, John D. (2003). Physical Processes in the Solar System: An introduction to the physics of asteroids, comets, moons and planets. Keenan & Darlington. с. 121.(англ.)
24. Sharpest Views of Betelgeuse Reveal How Supergiant Stars Lose Mass. Press Releases. European Southern Observatory. 29 липня 2009. Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 6 вересня 2010.
25. Sessions, Larry (29 липня 2009). Betelgeuse will explode someday. EarthSky Communications, Inc. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 16 листопада 2010.
26. Bobylev, Vadim V. (March 2010). Searching for Stars Closely Encountering with the Solar System. Astronomy Letters. 36 (3): 220—226. arXiv:1003.2160. Bibcode:2010AstL...36..220B. doi:10.1134/S1063773710030060.
27. Goldstein, Natalie (2009). Global Warming. Infobase Publishing. с. 53.(англ.)
28. Grand Canyon - Geology - A dynamic place. Views of the National Parks. National Park Service. Архів оригіналу за 21 липня 2018. Процитовано 23 січня 2015. [Архівовано 2018-07-21 у Wayback Machine.](англ.)
29. Horner, J.; Evans, N.W.; Bailey, M. E. (2004). Simulations of the Population of Centaurs I: The Bulk Statistics. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 354 (3): 798—810. arXiv:astro-ph/0407400. Bibcode:2004MNRAS.354..798H. doi:10.1111/j.1365-2966.2004.08240.x.
30. Sharma, B. K. (2008). Theoretical formulation of the Phobos, moon of Mars, rate of altitudinal loss. Eprint arXiv:0805.1454. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 10 вересня 2012.
31. Haddok, Eitan (29 вересня 2008). Birth of an Ocean: The Evolution of Ethiopia's Afar Depression. Scientific American. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2010. [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]
32. Kirchner, James W.; Weil, Anne (09-03-2000). Delayed biological recovery from extinctions throughout the fossil record. Nature. 404 (6774): 177—180. Bibcode:2000Natur.404..177K. doi:10.1038/35004564. PMID 10724168. Архів оригіналу за 16 червня 2017. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
33. Wilson, Edward O. (1999). The Diversity of Life. W. W. Norton & Company. с. 216.(англ.)
34. Garrison, Tom (2009). Essentials of Oceanography (вид. 5). Brooks/Cole. с. 62.
35. Continents in Collision: Pangea Ultima. NASA. 2000. Архів оригіналу за 14 серпня 2012. Процитовано 29 грудня 2010. [Архівовано 21 серпня 2012 у Wayback Machine.]
36. Geology. Encyclopedia of Appalachia. University of Tennessee Press. 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
37. Hancock, Gregory (January 2007). Summit erosion rates deduced from 10Be: Implications for relief production in the central Appalachians (PDF). Geology. 35 (1). doi:10.1130/g23147a.1. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
38. Yorath, C. J. (1995). Of rocks, mountains and Jasper: a visitor's guide to the geology of Jasper National Park. Dundurn Press. с. 30.(англ.)
39. Dethier, David P.; Ouimet, W.; Bierman, P. R.; Rood, D. H.; Balco, G. (2014). Basins and bedrock: Spatial variation in 10Be erosion rates and increasing relief in the southern Rocky Mountains, USA (PDF). Geology. 42 (2): 167—170. Bibcode:2014Geo....42..167D. doi:10.1130/G34922.1. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
40. Patzek, Tad W. (2008). Can the Earth Deliver the Biomass-for-Fuel we Demand?. У Pimentel, David (ред.). Biofuels, Solar and Wind as Renewable Energy Systems: Benefits and Risks. Springer.(англ.)
41. Perlman, David (14-10-2006). Kiss that Hawaiian timeshare goodbye / Islands will sink in 80 million years. San Francisco Chronicle. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
42. Nelson, Stephen A. Meteorites, Impacts, and Mass Extinction. Tulane University. Архів оригіналу за 6 серпня 2017. Процитовано 13 січня 2011.
43. Lang, Kenneth R. (2003). The Cambridge Guide to the Solar System. Cambridge University Press. с. 328–329.
44. Hayes, Wayne B. (2007). Is the Outer Solar System Chaotic?. Nature Physics. 3 (10): 689—691. arXiv:astro-ph/0702179. Bibcode:2007NatPh...3..689H. doi:10.1038/nphys728.
45. Leong, Stacy (2002). Period of the Sun's Orbit Around the Galaxy (Cosmic Year). The Physics Factbook. Архів оригіналу за 27 травня 2020. Процитовано 2 квітня 2007.
46. Scotese, Christopher R. Pangea Ultima will form 250 million years in the Future. Paleomap Project. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 13 березня 2006.
47. Williams, Caroline; Nield, Ted (20 жовтня 2007). Pangaea, the comeback. New Scientist. Архів оригіналу за 13 квітня 2008. Процитовано 2 січня 2014. [Архівовано 13 квітня 2008 у Wayback Machine.]
48. Minard, Anne (2009). Gamma-Ray Burst Caused Mass Extinction?. National Geographic News. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 27 серпня 2012.
49. Questions Frequently Asked by the Public About Eclipses. NASA. Архів оригіналу за 12 березня 2010. Процитовано 7 березня 2010.
50. O'Malley-James, Jack T.; Greaves, Jane S.; Raven; John A.; Cockell; Charles S. (2012). Swansong Biospheres: Refuges for life and novel microbial biospheres on terrestrial planets near the end of their habitable lifetimes (PDF). arxiv.org. Архів оригіналу (PDF) за 19 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2012.(англ.)
51. Heath, Martin J.; Doyle, Laurance R. (2009). Circumstellar Habitable Zones to Ecodynamic Domains: A Preliminary Review and Suggested Future Directions. arXiv:0912.2482.
52. Franck, S.; Bounama, C.; Von Bloh, W. (November 2005). Causes and timing of future biosphere extinction (PDF). Biogeosciences Discussions. 2 (6): 1665—1679. Bibcode:2005BGD.....2.1665F. doi:10.5194/bgd-2-1665-2005. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2019. Процитовано 19 жовтня 2011.
53. Schröder, K.-P.; Connon Smith, Robert (1 травня 2008). Distant future of the Sun and Earth revisited. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 386 (1): 155—163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x.
54. Brownlee, Donald E. (2010). Planetary habitability on astronomical time scales. У Schrijver, Carolus J.; Siscoe, George L. (ред.). Heliophysics: Evolving Solar Activity and the Climates of Space and Earth. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-11294-9. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 13 березня 2014.
55. Li King-Fai; Pahlevan, Kaveh; Kirschvink, Joseph L.; Yung, Luk L. (2009). Atmospheric pressure as a natural climate regulator for a terrestrial planet with a biosphere. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 106 (24). Bibcode:2009PNAS..106.9576L. doi:10.1073/pnas.0809436106. PMC 2701016. PMID 19487662.
56. Kargel, Jeffrey Stuart (2004). Mars: A Warmer, Wetter Planet. Springer. с. 509. ISBN 978-1-85233-568-7. Процитовано 29 жовтня 2007.
57. Waszek, Lauren; Irving, Jessica; Deuss, Arwen (20 лютого 2011). Reconciling the Hemispherical Structure of Earth's Inner Core With its Super-Rotation. Nature Geoscience. 4 (4): 264—267. Bibcode:2011NatGe...4..264W. doi:10.1038/ngeo1083.
58. McDonough, W. F. (2004). Compositional Model for the Earth's Core. Treatise on Geochemistry. 2: 547—568. Bibcode:2003TrGeo...2..547M. doi:10.1016/B0-08-043751-6/02015-6. ISBN 978-0-08-043751-4.
59. Luhmann, J. G.; Johnson, R. E.; Zhang, M. H. G. (1992). Evolutionary impact of sputtering of the Martian atmosphere by O^+ pickup ions. Geophysical Research Letters. 19 (21): 2151—2154. Bibcode:1992GeoRL..19.2151L. doi:10.1029/92GL02485.
60. Quirin Shlermeler (03-03-2005). Solar wind hammers the ozone layer. nature news. doi:10.1038/news050228-12.(англ.)
61. Adams, Fred C. (2008). Long-term astrophysicial processes. У Bostrom, Nick; Cirkovic, Milan M. (ред.). Global Catastrophic Risks. Oxford University Press. с. 33—47.
62. Neron de Surgey, O.; Laskar, J. (1996). On the Long Term Evolution of the Spin of the Earth. Astronomie et Systemes Dynamiques, Bureau des Longitudes. 318: 975. Bibcode:1997A&A...318..975N.
63. Study: Earth May Collide With Another Planet. Fox News. 11 червня 2009. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 8 вересня 2011.
64. Hecht, Jeff (2 квітня 1994). Science: Fiery Future for Planet Earth. New Scientist (subscription required). № 1919. с. 14. Архів оригіналу за 21 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2007.
65. Chyba, C. F.; Jankowski, D. G.; Nicholson, P. D. (1989). Tidal Evolution in the Neptune-Triton System. Astronomy and Astrophysics. 219: 23. Bibcode:1989A&A...219L..23C.
66. Cox, J. T.; Loeb, Abraham (2007). The Collision Between The Milky Way And Andromeda. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 386 (1): 461. arXiv:0705.1170. Bibcode:2008MNRAS.tmp..333C. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13048.x.
67. NASA (31 травня 2012). NASA's Hubble Shows Milky Way is Destined for Head-On Collision. NASA. Архів оригіналу за 4 червня 2014. Процитовано 13 жовтня 2012.
68. Dowd, Maureen (29 травня 2012). Andromeda Is Coming!. New York Times. Архів оригіналу за 2 січня 2013. Процитовано 9 січня 2014. [NASA's David Morrison] explained that the Andromeda-Milky Way collision would just be two great big fuzzy balls of stars and mostly empty space passing through each other harmlessly over the course of millions of years.
69. Braine, J.; Lisenfeld, U.; Duc, P. A. та ін. (2004). Colliding molecular clouds in head-on galaxy collisions. Astronomy and Astrophysics. 418 (2): 419—428. arXiv:astro-ph/0402148. Bibcode:2004A&A...418..419B. doi:10.1051/0004-6361:20035732. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 2 квітня 2008.
70. Schroder, K. P.; Connon Smith, Robert (2008). Distant Future of the Sun and Earth Revisited. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 386 (1): 155—163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x.
71. Powell, David (22 січня 2007), Earth's Moon Destined to Disintegrate, Space.com, Tech Media Network, архів оригіналу за 6 вересня 2008, процитовано 1 червня 2010.
72. Lorenz, Ralph D.; Lunine, Jonathan I.; McKay, Christopher P. (1997). Titan under a red giant sun: A new kind of "habitable" moon (PDF). Geophysical Research Letters. 24 (22): 2905—8. Bibcode:1997GeoRL..24.2905L. doi:10.1029/97GL52843. PMID 11542268. Архів оригіналу (PDF) за 24 липня 2011. Процитовано 21 березня 2008. [Архівовано 24 липня 2011 у Wayback Machine.]
73. Rybicki, K. R.; Denis, C. (2001). On the Final Destiny of the Earth and the Solar System. Icarus. 151 (1): 130—137. Bibcode:2001Icar..151..130R. doi:10.1006/icar.2001.6591.
74. Balick, Bruce. Planetary Nebulae and the Future of the Solar System. University of Washington. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 23 червня 2006. [Архівовано 19 грудня 2008 у Wayback Machine.]
75. Kalirai, Jasonjot S. та ін. (March 2008). The Initial-Final Mass Relation: Direct Constraints at the Low-Mass End. The Astrophysical Journal. 676 (1): 594—609. arXiv:0706.3894. Bibcode:2008ApJ...676..594K. doi:10.1086/527028.
76. Universe May End in a Big Rip. CERN Courier. 1 травня 2003. Архів оригіналу за 24 жовтня 2011. Процитовано 22 липня 2011.
77. Vikhlinin, A.; Kravtsov, A.V.; Burenin, R.A. та ін. (2009). Chandra Cluster Cosmology Project III: Cosmological Parameter Constraints. The Astrophysical Journal. Astrophysical Journal. 692 (2): 1060. arXiv:0812.2720. Bibcode:2009ApJ...692.1060V. doi:10.1088/0004-637X/692/2/1060.
78. Murray, C.D. and Dermott, S.F. (1999). Solar System Dynamics. Cambridge University Press. с. 184. ISBN 978-0-521-57295-8.(англ.)
79. Dickinson, Terence (1993). From the Big Bang to Planet X. Camden East, Ontario: Camden House. с. 79–81. ISBN 978-0-921820-71-0.(англ.)
80. Canup, Robin M.; Righter, Kevin (2000). Origin of the Earth and Moon. The University of Arizona space science series. Т. 30. University of Arizona Press. с. 176—177. ISBN 978-0-8165-2073-2. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 13 березня 2014.
81. Loeb, Abraham (2011). Cosmology with Hypervelocity Stars. Harvard University. arXiv:1102.0007v2.
82. Chown, Marcus (1996). Afterglow of Creation. University Science Books. с. 210.
83. The Local Group of Galaxies. University of Arizona. Students for the Exploration and Development of Space. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 2 жовтня 2009.
84. Adams, F. C.; Graves, G. J. M.; Laughlin, G. (December 2004). García-Segura, G.; Tenorio-Tagle, G.; Franco, J.; Yorke, H. W. (ред.). Gravitational Collapse: From Massive Stars to Planets. / First Astrophysics meeting of the Observatorio Astronomico Nacional. / A meeting to celebrate Peter Bodenheimer for his outstanding contributions to Astrophysics. Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica (Serie de Conferencias). 22: 46—49. Bibcode:2004RMxAC..22...46A. {{cite journal}}: Проігноровано |chapter= (довідка) See Fig. 3.
85. Tayler, Roger John (1993). Galaxies, Structure and Evolution (вид. 2). Cambridge University Press. с. 92. ISBN 978-0-521-36710-3.
86. Barrow, John D.; Tipler, Frank J. (19 травня 1988). The Anthropic Cosmological Principle. foreword by John A. Wheeler. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-282147-8. LC 87-28148. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 31 грудня 2009.
87. Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. с. 85–87. ISBN 978-0-684-85422-9.
88. Dyson, Freeman J. (1979). Time Without End: Physics and Biology in an Open Universe. Reviews of Modern Physics (subscription required). 51 (3): 447. Bibcode:1979RvMP...51..447D. doi:10.1103/RevModPhys.51.447. Процитовано 5 липня 2008.
89. Nishino, Super-K Collaboration та ін. (2009). Search for Proton Decay via p^+
    → e^+
    π^0
    and p^+
    → μ^+
    π^0
    in a Large Water Cherenkov Detector. Physical Review Letters. 102 (14): 141801. Bibcode:2009PhRvL.102n1801N. doi:10.1103/PhysRevLett.102.141801. {{cite journal}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 62 (довідка)
90. Tyson, Neil de Grasse; Tsun-Chu Liu, Charles; Irion, Robert (2000). One Universe: At Home in the Cosmos. Joseph Henry Press. ISBN 978-0-309-06488-0. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 13 березня 2014.
91. Page, Don N. (1976). Particle Emission Rates from a Black Hole: Massless Particles from an Uncharged, Nonrotating Hole. Physical Review D. 13 (2): 198—206. Bibcode:1976PhRvD..13..198P. doi:10.1103/PhysRevD.13.198. See in particular equation (27).
92. Carroll, Sean M.; Chen, Jennifer (27 Oct 2004). Spontaneous Inflation and the Origin of the Arrow of Time. arXiv:hep-th/0410270. Bibcode:2004hep.th...10270C.
93. Smith, Cameron; Davies, Evan T. (2012). Emigrating Beyond Earth: Human Adaptation and Space Colonization. Springer. с. 258.
94. Klein, Jan; Takahata, Naoyuki (2002). Where Do We Come From?: The Molecular Evidence for Human Descent. Springer. с. 395.
95. Carter, Brandon; McCrea, W. H. (1983). The anthropic principle and its implications for biological evolution. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. A310 (1512): 347—363. Bibcode:1983RSPTA.310..347C. doi:10.1098/rsta.1983.0096.
96. Greenberg, Joseph (1987). Language in the Americas. Stanford University Press. с. 341—342.
97. McKay, Christopher P.; Toon, Owen B.; Kasting, James F. (8 серпня 1991). Making Mars habitable. Nature. 352 (6335): 489—496. Bibcode:1991Natur.352..489M. doi:10.1038/352489a0.
98. Kaku, Michio (2010). The Physics of Interstellar Travel: To one day, reach the stars. mkaku.org. Архів оригіналу за 10 лютого 2014. Процитовано 29 серпня 2010.
99. Avise, John; D. Walker; G. C. Johns (22 вересня 1998). Speciation durations and Pleistocene effects on vertebrate phylogeography (PDF). Philosophical Transactions of the Royal Society B. 265 (1407): 1707—1712. doi:10.1098/rspb.1998.0492. PMC 1689361. PMID 9787467. Архів оригіналу (PDF) за 8 квітня 2016. Процитовано 23 січня 2015.
100. Valentine, James W. (1985). The Origins of Evolutionary Novelty And Galactic Colonization. У Finney, Ben R.; Jones, Eric M. (ред.). Interstellar Migration and the Human Experience. University of California Press. с. 274.
101. Crawford, I. A. (July 2000). Where are They? Maybe we are alone in the galaxy after all. Scientific American. Архів оригіналу за 1 грудня 2011. Процитовано 20 липня 2012. [Архівовано 1 грудня 2011 у Wayback Machine.]
102. Bignami, Giovanni F.; Sommariva, Andrea (2013). A Scenario for Interstellar Exploration and Its Financing. Springer. с. 23.
103. Korycansky, D. G.; Laughlin, Gregory; Adams, Fred C. (2001). Astronomical engineering: a strategy for modifying planetary orbits. Astrophysics and Space Science. 275: 349. doi:10.1023/A:1002790227314. Astrophys.Space Sci.275:349-366,2001.
104. Korycansky, D. G. (2004). Astroengineering, or how to save the Earth in only one billion years (PDF). Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica. 22: 117—120. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 23 січня 2015.
105. Hurtling Through the Void. Time Magazine. 20 червня 1983. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. Процитовано 5 вересня 2011. [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
106. Cornell News: "It's the 25th Anniversary of Earth's First (and only) Attempt to Phone E.T." Cornell University. 12 листопада 1999. Архів оригіналу за 2 серпня 2008. Процитовано 29 березня 2008.
107. Dave Deamer. In regard to the email from. Science 2.0. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 14 листопада 2014. [Архівовано 2015-09-24 у Wayback Machine.]
108. Pioneer 10 Spacecraft Nears 25TH Anniversary, End of Mission. nasa.gov. Архів оригіналу за 22 листопада 2013. Процитовано 22 грудня 2013. [Архівовано 2013-11-22 у Wayback Machine.]
109. SPACE FLIGHT 2003 – United States Space Activities. nasa.gov. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 22 грудня 2013. [Архівовано 2013-12-24 у Wayback Machine.]
110. Voyager: The Interstellar Mission. NASA. Архів оригіналу за 2 лютого 2004. Процитовано 5 вересня 2011.
111. KEO FAQ. keo.org. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 14 жовтня 2011.
112. Lasher, Lawrence. Pioneer Mission Status. NASA. Архів оригіналу за 8 квітня 2000. Процитовано 8 квітня 2000. [Архівовано 2000-04-08 у Wayback Machine.]
113. The Pioneer Missions. NASA. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 5 вересня 2011. [Архівовано 15 серпня 2011 у Wayback Machine.]
114. LAGEOS 1, 2. NASA. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 21 липня 2012.
115. Jad Abumrad and Robert Krulwich (12 лютого 2010). Carl Sagan And Ann Druyan's Ultimate Mix Tape (Radio). National Public Radio. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 23 січня 2015.
116. The Long Now Foundation. The Long Now Foundation. 2011. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 21 вересня 2011.
117. MOM - Memory of Mankind. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 23 січня 2015.
118. Human Document Project 2014. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 23 січня 2015. [Архівовано 2014-05-19 у Wayback Machine.]
119. 5D ‘Superman memory’ crystal could lead to unlimited lifetime data storage. University of Southhampton. 9 липня 2013. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 23 січня 2015.
120. Zhang, J.; Gecevičius, M.; Beresna, M.; Kazansky, P. G. (June 2013). 5D Data Storage by Ultrafast Laser Nanostructuring in Glass (PDF). CLEO: Science and Innovations. Optical Society of America: CTh5D-9. Архів оригіналу (PDF) за 6 вересня 2014. Процитовано 23 січня 2015. [Архівовано 2014-09-06 у Wayback Machine.]
121. Begtrup, G. E.; Gannett, W.; Yuzvinsky, T. D.; Crespi, V. H.; Zettl, A. (13 травня 2009). Nanoscale Reversible Mass Transport for Archival Memory (PDF). Nano Letters. 9 (5): 1835—1838. Bibcode:2009NanoL...9.1835B. doi:10.1021/nl803800c. Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2010. Процитовано 23 січня 2015. [Архівовано 2010-06-22 у Wayback Machine.]
122. Tetrafluoromethane. Toxicology Data Network (TOXNET). United States National Library of Medicine. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 4 вересня 2014.
123. Time it takes for garbage to decompose in the environment (PDF). New Hampshire Department of Environmental Services. Архів оригіналу (PDF) за 9 червня 2014. Процитовано 23 січня 2015.
124. Lyle, Paul (2010). Between Rocks And Hard Places: Discovering Ireland's Northern Landscapes. Geological Survey of Northern Ireland.
125. Weisman, Alan (10 липня 2007), The World Without Us, New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press, с. 171—172, ISBN 0-312-34729-4, OCLC 122261590
126. Apollo 11 -- First Footprint on the Moon. Student Features. NASA. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 23 січня 2015. [Архівовано 2021-04-03 у Wayback Machine.]
127. Meadows, A. J. (2007). The Future of the Universe. Springer. с. 81–83.
128. Weisman, Alan (10 липня 2007), The World Without Us, New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press, с. 182, ISBN 0-312-34729-4, OCLC 122261590
129. Zalasiewicz, Jan (25 вересня 2008), The Earth After Us: What legacy will humans leave in the rocks?, Oxford University Press, Review in Stanford Archaeolog [Архівовано 13 травня 2014 у Wayback Machine.]
130. Meeus, J. and Vitagliano, A. (2004). Simultaneous Transits (PDF). Journal of the British Astronomical Association. 114 (3). Архів оригіналу (PDF) за 15 червня 2006. Процитовано 7 вересня 2011.
131. Why is Polaris the North Star?. NASA. Архів оригіналу за 25 липня 2011. Процитовано 10 квітня 2011.
132. Plait, Phil (2002). Bad Astronomy: Misconceptions and Misuses Revealed, from Astrology to the Moon Landing "Hoax". John Wiley and Sons. с. 55–56.
133. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 116.
134. Calculation by the Stellarium application version 0.10.2, архів оригіналу за 23 лютого 2011, процитовано 28 липня 2009
135. Kieron Taylor (1 березня 1994 р.). Precession. Sheffield Astronomical Society. Архів оригіналу за 23 липня 2018. Процитовано 6 серпня 2013.
136. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 102.
137. Komzsik, Louis (2010). Wheels in the Sky: Keep on Turning. Trafford Publishing. с. 140.
138. Laskar, J. та ін. (1993). Orbital, Precessional, and Insolation Quantities for the Earth From ?20 Myr to +10 Myr. Astronomy and Astrophysics. 270: 522—533. Bibcode:1993A&A...270..522L.
139. Laskar та ін. Astronomical Solutions for Earth Paleoclimates. Institut de mecanique celeste et de calcul des ephemerides. Архів оригіналу за 7 грудня 2006. Процитовано 20 липня 2012. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
140. Aldo Vitagliano (2011). The Solex page. Universit... degli Studi di Napoli Federico II. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 20 липня 2012. [Архівовано 24 травня 2015 у Wayback Machine.]
141. James, N.D (1998). Comet C/1996 B2 (Hyakutake): The Great Comet of 1996. Journal of the British Astronomical Association. 108: 157. Bibcode:1998JBAA..108..157J.
142. Horizons output. Barycentric Osculating Orbital Elements for Comet C/1999 F1 (Catalina). Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 7 березня 2011.
143. Borkowski, K.M. (1991). The Tropical Calendar and Solar Year. J. Royal Astronomical Soc. of Canada. 85 (3): 121—130. Bibcode:1991JRASC..85..121B.
144. Bromberg, Irv. The Rectified Hebrew Calendar. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 23 січня 2015.
145. Strous, Louis (2010). Astronomy Answers: Modern Calendars. University of Utrecht. Архів оригіналу за 5 червня 2013. Процитовано 14 вересня 2011.
146. Richards, Edward Graham (1998). Mapping time: the calendar and its history. Oxford University Press. с. 93.
147. Julian Date Converter. US Naval Observatory. Архів оригіналу за 6 жовтня 2007. Процитовано 20 липня 2012. [Архівовано 6 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
148. WIPP Permanent Markers Implementation Plan, rev1 (2004) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2006. Процитовано 23 січня 2015.
149. About Yucca Mountain Standards. Environmental Protection Agency. 2012. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 13 травня 2014.
150. Time: Disasters that Shook the World. New York City: Time Home Entertainment. 2012. ISBN 1-60320-247-1.
151. Fetter, Steve (March 2006). How long will the world's uranium supplies last?. Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 23 січня 2015.
152. Ongena, J; G. Van Oost. Energy for future centuries - Will fusion be an inexhaustible, safe and clean energy source? (PDF). Fusion Science and Technology. 2004. 45 (2T): 3—14. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2013. Процитовано 23 січня 2015.