Трохименко Карпо Дем'янович

Карпо Дем'янович Трохименко
Народження	13 (25) жовтня 1885 Сущани, Київський повіт, Російська імперія
Смерть	1 жовтня 1979(1979-10-01) (93 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Країна	Російська імперія, УНР, СССР
Жанр	портрет
Навчання	Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1916)
Діяльність	художник, педагог
Вплив на	Миколу Базилєва
Вчитель	Селезньов Іван Федорович, Касаткін Микола Олексійович і Самокиш Микола Семенович
Відомі учні	Безуглий Данило Іванович, Гурін Василь Іванович, Толпекін Георгій Володимирович, Голубова Ганна Антонівна, Янін Анатолій Олександрович, Деряжний Федір Іванович, Сиротенко Надія Олександрівна, Кохан Кузьма Федорович, Кохан Олексій Кузьмович, Кравченко Сергій Тимофійович, Яків Никодимов, Галаганов Іван Олексійович, Дубіш Іван Іванович, Скорубський Павло Антонович, Денисенко Михайло Іванович, Марченко Ніна Яківна, Багаутдінов Рем Махмудович, Базилєв Микола Іванович, Басанець Олександр Дмитрович, Вітковський Лев Іванович, Гевелюк Микола Петрович, Біляк Володимир Йосипович, Заруба Наталія Іванівна, Кравченко Володимир Данилович, Кулик Іван Онисимович, Зацепіна Зінаїда Іллівна, Московка Таміла Олександрівна, Балкінд Лев Володимирович, Головко Володимир Петрович, Волкова Ніна Павлівна, Кириченко Олена Степанівна, Кириченко Ірина Вікторівна, Смирнов Валентин Сергійович, Тамара Капканець, Сороколєтов Гаврило Володимирович, Ладейщиков Віктор Леонідович, Галина Зак, Маковська Галина Миколаївна, Журавель Володимир Кузьмич, Компанієць-Киянченко Надія Дмитрівна, Ладиженський Беніамін Хаїмович, Лисенко Сергій Миколайович, Манець Іван Федорович, Небожатко Геннадій Абрамович, Філонюк Микола Купріянович, Івашиніна Катерина Данилівна, Довгалевська Віра Веніамінівна, Киянченко Георгій Васильович, Бабенцов Віктор Володимирович, Баринова-Кулеба Віра Іванівна, Карпушевський Василь Михайлович, Спорников Борис Олександрович, Довженко Анатолій Іванович, Бессараба Леонід Павлович, Недошовенко Федір Іванович, Старишко Галина Федорівна, Годунов Олександр Федорович, Носов Борис Дмитрович, Орябинський Олексій Максимович, Пєтухов Василь Опанасович, Прокопов Йосип Федорович, Ляхович Леокадія Петрівна, Лєсницька Людмила Іванівна, Шевченко Микола Миколайович, Стебловська Леоніла Петрівна, Шкарапута Микола Олександрович, Отченашко Георгій Федорович, Прінь Сергій Іванович, Бондаренко Микола Никифорович, Лежанський В'ячеслав Федорович, Козик Віктор Георгійович, Гончаренко Валентина Яківна, Коновалов Юрій Олександрович, Зикунов Петро Олександрович і Масик Олександр Володимирович
Працівник	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Нагороди
Трохименко Карпо Дем'янович у Вікісховищі

Карпо́ Дем'я́нович Трохи́менко (13 (25) жовтня 1885(18851025), Сущани — 1 жовтня 1979, Київ) — український живописець, педагог, історик образотворчого мистецтва. Учень видатного художника Миколи Самокиша.

Народний художник УРСР (з 1944 року).

Біографія

Народився 13 (25 жовтня) 1885 року в селі Сущанах (тепер Кагарлицького району Київської області)[1].

В 1902–1910 роках (з перервами) навчався в Київському художньому училищі у І. Селезньова, у 1906–1907 роках — в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури у М. Касаткіна, у 1910–1916 — в Петербурзькій академії мистецтв у М. Самокиша. У 1915 році у складі учнів М. Самокиша, під керівництвом професора виїздив на Західний, а згодом на Чорноморський і Кавказький фронти для виконання етюдів і замальовок. Друкувалися в журналах «Лукоморье» і «Солнце России». У 1916–1917 роках, після закінчення академії перебував на Кавказькому фронті рядовим лейб-гвардії[2]. В діючій армії, створив композиції, в яких відтворив бойові операції і побут російських солдат.

З 1918 року працював у Києві в Комісії охорони пам'яток старовини і мистецтва. В 1918–1919 роках викладав малювання у вищій залізничній школі, в 1920–1923 роках в Сущанах, у 1923–1925 роках був завідувачем трудовою школою в Кагарлику, в 1925–1926 роках викладав у фаб-заучі при цукровому заводі в Ржищеві. З 1926 знову в Києві; член і секретар АХЧУ в 1926–1931 роках. В 1926–1933 роках викладав у Київській індустріальній проф-школі, згодом — Київському художньому технікумі.

У 1933–1974 роках викладач в Київському художньому інституті (з 1938 року — завідувач кафедри композиції і керівник майстерні батального та історичного живопису, з 1939 року — професор).

Могила Карпа Трохименка

Помер в Києві 1 жовтня 1979 року. Похований на Байковому кладовищі.

Творчість

Працював у різних жанрах: розписи церков (у Полтаві на Шведській могилі), батальні сцени («Допит полонених угорських гусарів», 1915–1916; «Вечеря козаків на позиціях» 1917), акварельні етюди моря і серія акварель «Революція на селі» (1926), пейзажі (Кавказу, Наддніпров'я, Чернігівщини), олійні картини («Кадри Дніпробуду», 1937, «На будівництві Київ. ГЕС», 1963, «Останнє проміння», 1967); портрети (М. Стельмаха, О. Фоміна, М. Вериківського), численні картини присвячені Т. Шевченкові, Г. Сковороді, дітям («Зима на селі»), натюрморти. Т. експонуються з 1918; персональна виставка в Києві 1968.

Одне зі своїх найкращих полотен «Шевченко й Енгельгардт» художник створив у 1939 році, зазначає Ігор Шаров. Кртина стосується одного з трагічних моментів з життя великого поета– пан застав його за малюванням і збирається карати. Однак Трохименко зобразив на цьому полотні ще й зміну долі Шевченка, тому, що саме цей неприємний момент дасть йому змогу навчатися малювати. На тему шевченківської «Катерини» художник створив картину, де спробував передати родинну трагедію, але, вимогливий до себе, не задовольнився написаним і 1963 року написав інший твір. Це невелике полотно розкриває трагедію селянської родини, повної скорботи і забобонів. Катерина змушена покинути родину і піти у невідомий їй світ одна з дитиною, без жодної надії на чиєсь розуміння. Проте художник майстерно доводить глядачеві: це не тільки кінець всього, що було життям молодої дівчини, — це ще й великий подвиг, перемога любові та материнства.

Ще 1941 року митець задумав написати картину, присвячену видатному українському філософу Сковороді, проте закінчив він цей твір через 25 років. Роботу виконано з вражаючим знанням історичних атрибутів, бездоганним баченням предмета, безпомилковим вибором мистецьких засобів. Головний герой майже ніяк не виділений у строкатому натовпі, який зібрався на березі Дніпра. Кожен зайнятий своєю справою і лише дехто обернувся до промовця. Сковорода виглядає, як проста людина, він абсолютно свій серед свого ж народу. Він не вождь і не апостол. Картина винятково проста і цілісна, незважаючи на складність композиції, безліч фігур, предметів, елементів пейзажу.

Помітне місце у творчому доробку художника посідають портрети. Карпо Дем’янович увіковічив на своїх полотнах таких видатних особистостей як Миколу Біляшівського (український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч), маляра та педагога Олександра Фоміна, композитора й диригента Михайла Вериківського, письменника Михайла Стельмаха, академіка Олександра Богомольця.[3]

Автор праць з історії українського та російського образотворчого мистецтва, зокрема:

• дослідження «Українська історична картина» (1944), в збірці «Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та наукові праці» (К., 1995);
• автобіографічна — «Романтика трудового подвигу» («Искусство», 1979, № 11);
• теоретична — «Думки про тематичну картину» («Образотворче мистецтво», 1971, № 1).

Меморіальна дошка Трохименко Карпові Дем'яновичу. Встановлена на фасаді будівлі по вулиці Богдана Хмельницького (Київ, Шевченківський район).

Нагороди, відзнаки

• Народний художник УРСР з 1944 року;
• Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, іншими орденами, медалями;
• Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка, 1969 (за створення картин та ілюстрацій на шевченківські теми, за серію живописних і графічних творів, цикл картин «Моя рідна Батьківщина»).

Примітки

1. Шаров І. Ф., Толстоухов А. В. (2007). Художники України: 100 видатних імен. К.: АртЕк. с. 391. ISBN 966-505-134-2.
2. Сайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
3. Шевелєва, Мар'яна (25 жовтня 2020). Карпо Трохименко – живописець, педагог, історик. Український інтерес (укр.). Процитовано 26 жовтня 2020.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Ковпаненко Н. Г. Трохименко Карпо Дем'янович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 160. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Мусієнко П. К. Д. Трохименко. К. 1946;
• Врона І. К. Д. Трохименко. Нарис про життя та творчість. К. 1957;
• Нар. художник УРСР Карпо Трохименко. Каталог. К. 1968.
• Ковальчук О. Традиції класичної академічної школи і новаторство у педагогічних методах М. С. Самокиша і К. Д. Трохименка // Образотворче мистецтво. — 2003. -№ 4. — С. 23 — 26.
• Ковальчук О. Традиції академічної школи і новаторство педагогічних методів К. Д. Трохименка (До 120-річчя від дня народження) // Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — К. — 2005. — Вип. 12. — С. 54 — 59.

Посилання

• Трохименко Карпо Дем'янович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 316-317.