Сюкуро Манабе

Сюкуро Манабе
яп. 真鍋 淑郎
Народився	21 вересня 1931(1931-09-21)[1][2] (93 роки)  Shinritsu^d, Uma district^d, Префектура Ехіме, Японія
Місце проживання	Єгипет Венесуела
Країна	Японія[2]  США
Діяльність	кліматолог, метеоролог
Alma mater	Токійський університет Ehime Prefectural Mishima High School^d
Галузь	метеорологія[3], кліматологія[3], зміна клімату[3] і цифрове моделювання[3]
Заклад	Національне управління океанічних і атмосферних досліджень Принстонський університет
Науковий керівник	Shigekata Shōno^d
Аспіранти, докторанти	Isaac Held^d[4] Kenneth Bowman^d[4] Alex Hall^d[5]
Членство	Європейська академія[6] Національна академія наук США[7][2] Королівське товариство Канади[2]
Нагороди	медаль Карла-Густава Россбі^d (1992) Volvo Environment Prize^d (1997) Премія Блакитна Планета (1992) медаль Вільяма Бові (2010) BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards (2016) Crafoord Prize in Geosciences^d (2018) Медаль Роджера Ревелла Американського геофізичного союзу (1993) Milutin Milankovic Medal^d (1998) премія Крафорда (2018) премія Асахі^d (1995)
Сюкуро Манабе у Вікісховищі

Сюкуро Манабе (яп. 真鍋 淑郎; нар. 21 вересня 1931(19310921), Ехіме, Японія) — японсько-американський кліматолог, відомий фахівець з обчислювального моделювання клімату і його зміни, піонер комп'ютерного моделювання кліматичних змін, зокрема глобальної зміни клімату, піонер у дослідженні феномену глобального потепління — в 1970-х[8][9] Співробітник Принстонського університету і раніше Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA)

Біографія

Ступені бакалавра (1953), магістра (1955) і докторський ступінь з метеорології (1958) здобув у Токійському університеті. У тому ж 1958 році іммігрував в США, де здобув натуралізацію з 1975 року. В 1958—1963 роках працював метеорологом-дослідником в Національній метеорологічній службі. У 1963—1997 рр. працював старшим метеорологом-дослідником в лабораторії Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA). В 1968—1997 рр. також викладав в Прінстонському університеті, професор. У 1983 році запрошений професор в альма-матер. В 1997—2001 роках працював на батьківщині в Японії, директор дослідницької програми по глобальному потеплінню. В 2002 році повернувся в Прінстонський університет, з яким був пов'язаний до 2003 року і де знову з 2005 року — старший метеоролог програми атмосферних і океанічних наук. В 2002—2009 роках також консультант Japan Agency for Marine-Earth Science and Technology^[en] і в 2006—2013 рр. запрошений професор Нагойського університету.

В 1960-х Манабе займається дослідженнями атмосферної динаміки, після чого створює першу модель глобального клімату[10]. Останньому передувала його у співпраці з Joseph Smagorinsky^[en] і колегами по Національній метеорологічній службі розробка перших моделей загальної циркуляції[11].

В 1967 році він разом з Richard Wetherald показав, що концентрація парникових газів в атмосфері може впливати на температуру[10]. Опублікована в тому ж році Манабе в Journal of Atmospheric Sciences спрощена модель клімату Землі вже незабаром була визнана як великий прорив в геофізики і метеорології[11].

Нагороди та визнання

• 1966: Fujiwara Award Японського метеорологічного товариства
• 1967: Фелло Американського геофізичного союзу
• 1967: Meisinger Award
• 1970: Золота медаль міністерства торгівлі США
• 1987: Second Half Century Award — Американського метеорологічного товариства
• 1990: Член НАН США
• 1992: медаль Карла-Густава Россбі^[en] — Американського метеорологічного товариства
• 1992: Премія Блакитна Планета
• 1993: Медаль Роджера Ревелла Американського геофізичного союзу
• 1994: Іноземний член Європейської Академії[12]
• 1995: Іноземний член Королівського товариства Канади
• 1995: Лекція Б'єркнеса секції атмосферних наук Американського геофізичного союзу
• 1995: Премія Асахі^[en]
• 1997: член Американського метеорологічного товариства
• 1997: Премія Volvo за захист навколишнього середовища^[en]
• 1997: Відзнака міністра навколишнього середовища Японії
• 1997: Фелло Американської асоціації сприяння розвитку науки
• 1998: Milankovich Medal Європейського геофізичного товариства
• 2000: член Японського метеорологічного товариства
• 2004: Почесний доктор, Університет МакГілл
• 2004: член Британського метеорологічного товариства
• 2008: Фелло JAMSTEC^[en]
• 2009: Введено в Земний зал слави Кіото
• 2009: член Академії наук Японії
• 2010: Медаль Вільяма Бові Американського геофізичного союзу
• 2015: Медаль Бенджаміна Франкліна Інституту Франкліна
• 2016: BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards (разом з Джеймсом Гансеном)
• 2018: Премія Крафорда Шведської королівської АН (разом з Сьюзан Соломон)
• 2021: Нобелівська премія з фізики

Доробок

• Manabe, S., J. Smagorinsky, and R.F. Strickler, 1965: Simulated climatology of a general circulation model with a hydrologic cycle. Monthly Weather Review, 93(12), 769—798.
• Manabe, S., and R. T. Wetherald, 1967: Thermal equilibrium of the atmosphere with a given distribution of relative humidity. Journal of the Atmospheric Sciences, 24 (3), 241—259.
• Manabe, S. and K. Bryan, 1969: Climate Calculation with a combined ocean-atmosphere model. Journal of the Atmospheric Sciences, 26(4), 786—789.
• Manabe, S. and R.T. Wetherald, 1975: The effect of doubling of CO2 concentration in the atmosphere. Journal of the Atmospheric Sciences, 32(1), 3-15.
• Stouffer, R.J., S. Manabe, and K. Bryan, 1989: Interhemispheric Asymmetry in climate response to a gradual increase of atmospheri carbon dioxide. Nature, 342,660-662.
• Manabe, S., R.J. Stouffer, M.J. Spelman, and K. Bryan, 1991: Transient response of coupled ocean-atmosphere model to gradual changes of atmospheric CO2. Part I: Annual mean response. Journal of climate, 4(8), 785—818.
• Manabe, S., M.J. Spelman, and R.J. Stouffer, 1992: Transient response of a coupled ocean-atmosphere model to gradual increase of atmospheric CO2. Part II: Seasonal response. Journal of climate, 5(2): 105—126.
• Manabe, S., and R. J. Stouffer, 1995: Simulation of abrupt climate change induced by freshwater input to the North Atlantic Ocean. Nature, 378, 165—167.
• Manabe, S., and R.J. Stouffer, 2000: Study of abrupt climate Change by a coupled ocean-atmosphere model. Quaternary Science Reviews, 19: 285—299.

Примітки

1. https://www.crafoordprize.se/press_release/the-crafoord-prize-in-geosciences-2018
2. https://scholar.princeton.edu/sites/default/files/manabe/files/curriculum_vitae_short_version.doc
3. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
4. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
5. https://dept.atmos.ucla.edu/alexhall/people/alex-hall
6. www.ae-info.org
   d:Track:Q107213897
7. www.nasonline.org
   d:Track:Q107213150
8. Encyclopedia of Global Warming and Climate Change
9. Encyclopedia of Global Warming and Climate Change, Second Edition
10. Syukuro Manabe wins Crafoord Prize for fundamental contributions to climate change research
11. Медаль Бенджаміна Франкліна
12. Європейська Академія

Посилання

• Syukuro Manabe home page. Princeton University's Program in Atmospheric and Oceanic Sciences. Архів оригіналу за 2 лютого 2007.
  • Syukuro Manabe CV (doc).
• Syukuro Manabe on the Role of Greenhouse Gas in Climate Change (2018)
• Syukuro Manabe. On-line Bibliography. GFDL.