|
Чарльз Куен КаоЧарльз Куен Као (кит.: 高 锟, англ. Charles K. Kao; 4 листопада 1933, Шанхай — 23 вересня 2018, Гонконг) – китайський, британський і американський інженер-фізик, автор ключових досліджень у галузі розробки та практичного застосування волоконно-оптичних технологій, які суттєво вплинули на розвиток індустрії телекомунікацій. У 2009 році йому присудили половину Нобелівської премії з фізики за «новаторські досягнення в галузі передачі світла по волокнах для оптичного зв'язку»[4]. Інша половина премії дісталася Вілларду Бойлу і Джорджу Сміту, які винайшли ПЗЗ-матриці. Као був членом Лондонського королівського товариства, Королівської інженерної академії, Китайської академії наук, Європейської академії наук і мистецтв, тайванської Academia Sinica та інших наукових спільнот. БіографіяКао народився в сім'ї доктора юридичних наук Гао Цзюньсяна 高 君 湘. Його дід Гао Чуйвань 高 吹 万 був відомим поетом і революційним діячем. З дитинства Чарльз і його молодший брат У (нині — професор гідродинаміки) вивчали китайську класику.[5] У міжнародній школі Шанхаю Чарльз вивчив англійську та французьку мови. В 1948 році його сім'я переїхала спочатку на Тайвань, далі — в Гонконг, де Као вступив до коледжу. Подальшу освіту він отримав у Англії: бакалаврат за фахом інженера-електротехніка в Вулвічському політесі (нинішній Гринвіцький університет) і доктора філософії в Імперському коледжі Лондона, який закінчив у 1965 році. Одночасно з працею над здобуттям ступеня доктора філософії Као працював інженером у дослідному центрі компанії Standard Telephones and Cables (STC) у місті Гарлов, де і зробив своє революційне відкриття. В 1970 році його запросили до Гонконгського університету для формування факультету електротехніки. Через чотири роки він переїхав до США для роботи в ITT Corporation, яка була головною корпорацією для STC. Спочатку його призначили на посаду провідного наукового співробітника, а потім — директора з інженерних робіт у Вірджинській філії. В 1982 році Као став головним науковим співробітником всієї корпорації і працює в Центрі перспективних технологій в Коннектикуті. Незабаром він знову повертається до Китаю, де з 1987 по 1996 роки керує роботою Китайського університету Гонконга. Крім того, він працює генеральним директором компанії Transtech, засновує Академію розвитку незалежної освіти (Independent School Foundation Academy). У цей час Као живе в Гонконгу і очолює компанію ITX Services. Він часто буває в США, де живуть його рідні. Као одружився в 1959 році з британською китаянкою Хуан, з якою познайомився в Лондоні під час навчання. У них двоє дітей — син і дочка. Обоє живуть і працюють у Кремнієвій долині в Каліфорнії. На початку 2009 року у Као виявили слабкі ознаки хвороби Альцгеймера, якою раніше страждав його батько. Разом із дружиною він вирішив пожертвувати частину премії (всього Као отримав близько 700 тис. доларів) на дослідження в цій області і медичну допомогу хворим [6]. Као любив читати художню літературу традиційного китайського жанру уся, інше хобі вченого — робити вази та інші вироби з глини. Наукова робота Као починає працювати в області волоконних технологій в 1960 році, коли він влаштовується інженером в лондонську лабораторію ITT Corporation. [7] Тут спільно з Джорджем Хокхемом [8] він здійснює новаторське відкриття, з якого випливає, що високі втрати в передачі даних по волокну викликані не самою технологією, а домішками в склі. Результати своїх досліджень він представляє в 1966 році, в червні виходить його звіт з викладенням ключових особливостей волоконно-оптичних телекомунікаційних технологій. Викладені у цьому документі ідеї щодо використання волокна для потреб зв'язку є основою телекомунікацій сьогоднішнього дня. Головним теоретичним висновком його робіт стає визначення порогового значення величини загасання сигналу. Щоб інформація переносилася всередині волоконно-оптичних каналів без істотних втрат, величина загасання не повинна перевищувати 20 дБ/км. Проте, в 1960-ті роки волокно мало загасання в 1000 дБ/км і більше. Дана обставина спонукала дослідників до пошуку матеріалів, які найбільше відповідали би встановленим критеріям. [9] Спеціально для цих цілей Као зібрав колектив із чотирьох осіб: Т. Девіса, М. Джоунса, З. Райта і його самого. Тестуючи різні матеріали, група приходить до висновку, що ідеальним кандидатом для оптичного зв'язку є кварц (SiO 2), в якому спостерігався найменший рівень загасання сигналу. Као першим запропонував використовувати волоконно-оптичні кабелі для передачі інформації на великі відстані (до цього їх дальність обмежувалася кількома метрами). По початку в цю ідею мало хто вірив, але особиста роль вченого в процесі інженерної і комерційної реалізації проекту в корені змінила індустрію телекомунікацій. Нагороди та премії
Чарльз Куен Као є почесним професором і доктором наук багатьох університетів світу, серед яких Університет Глазго, Пекінський університет, Університет Цінхуа, Падуанський університет, Єльський університет, Принстонський університет та інші. У 1996 році на честь вченого названо астероїд Каокуен, відкритий в 1981 році. Примітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чарльз Куен Као
|
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
