На околицях Старого Солотвина виявлено залишки поселення трипільської культури, доби бронзи та черняхівської культури[2].
У складі Речі Посполитої та Російської імперії.
Село відоме з 1593 року.
На поч. ХІХ ст. дідичем села був третій син маршалка шляхти Волинської губернії гр. Вінсента Ледуховського, Леон (1812—1850)[3], брат якого, Аполлон, був дідичем розташованого неподалік с. Кодня. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Солотвинської волостіЖитомирського повітуВолинської губернії, мешкало 1354 особи, 158 дворових господарств, волосне правління, існували православна церква, каплиця, школа, постоялий будинок[4], палац.
Станом на 1890 р. село було також власністю Ледуховських (Ledóchowski). У селі було засновано філію музею бджолярства, існувала велика пасіка-господарство налічувало 800 вуликів[6]
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2144 осіб (1113 чоловічої статі та 1031 — жіночої), всі — православної віри[7].
У 1906 році у селі було 352 дворів та 2376 мешканців[8].
Часи УРСР
У зв'язку з ліквідацією повітів та організацєю районів, 25 березня 1923 року була організована Солотвинська районна робітничо-селянська міліція. Відділок був підпорядкований Житомирському окружному управлінню міліції, відносився до структури НКВС УРСР.
У жовтні 1924 року Солотвинська районна міліція припинила існування у зв'язку з організацією Коднянського району. Документи знаходяться у ДАЖО[9].
Під час Голодомору 1932—1933 р.р. у селі померло від голоду 117 чол., імена яких встановлено. Загиблі з родин Гуменюк, Дмитренко, Король, Зінюк, Павлюк, Тимошик, Фещук та ін[10]. Голод викликав обурення селян. У доносі інформатора міськпарткому Предборського зазначені слова колгоспника с. Солотвин голові колгоспу:[11]
«Ні, я не такий дурень, щоб працювати за трудодень.
Ми вже бачимо, до чого довела Радвлада. Буде той дурень, хто буде працювати за трудодень»..
У Другій світовій війні загинуло 312 жителів села[2]. На сайті Центра документації Об'єднання Саксонські меморіали м. Дрезден міститься інформація про Павлюка Феодосія Івановича, (03.05.1908-07.04.1943), який народився у с. Солотвин, Бердичівського району, радянського військовополоненого, що загинув у таборі на території німецького рейха[12].
1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Солотвин[13].
1962 року в селі споруджено два пам'ятники і два обеліски Слави воїнам.
1970 року Старосолотвинській народній хоровій капелі присвоєно звання самодіяльного народного хору[2].
Станом на 1973 р. у селі налічувалося Дворів — 500. Населення — 1564 чоловіка, було розташоване правління колгоспу «Гігант». Колгоспу належало 3141 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2583 га орної землі. Напрямки-вирощення зернових та технічних культур, м'ясо-молочне тваринництво, пасіка на 320 бджолосімей. З допоміжних підприємств господарство мало млин, олійницю, пилораму, соковижимальний цех. У селі працювали: ЗОШ, два клуби, дві бібліотеки, лікарня на 35 ліжок, двоє дитячих ясел, відділення зв'язку, три магазини, майстерня побутового обслуговування[2].
Наш час
Станом на 2020 р. у селі діє фермерське господарство ТОВ «Кольза»[14], працює ЗОШ с. Ст. Солотвин, магазини, Солотвинська птахофабрика.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1225 осіб, з яких 557 чоловіків та 668 жінок.[15]
У селі збереглася діюча[18] дерев' яна Хрестовоздвиженська церква, 1885 р.[19] Церква належить до пам'яток архітектури місцевого значення. В 60-х роках використовувалась як зерносховище. Храмове свято відзначається 27 вересня[20].
У 1970 р. на ставку був створений штучний острів, якому дали назву «Острів кохання». На ньому у 1984–1985 побудований відомий у області туристичний об'єкт «Хатина рибака та мисливця» або «Будинок рибалки».[21] Будинок став місцем зйомки частини кадрів для художнього серіалу «Мольфар» (2016), тут гурт Brutto знімав кліп «12 обезьян» (2016)[22]
сільрада
будинок культури
Дім рибалки на Острові кохання
Відомі люди
Сидоржевський Михайло Олексійович (нар.1958) — український громадський діяч, публіцист, редактор, поет. Член Проводу ОУН. Голова Національної спілки письменників України (з листопада 2014 року), головний редактор «Української літературної газети» (з жовтня 2009 року).
↑ абвгдЧорнобривцева О.С, Булкін Г.П.,Бутич І.Л. та ін. (1973). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР(PDF) (укр) . Київ: Інститут історії АН УРСР. с. с.198. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
↑Граждане СССР (рос) . Центр документации Объединения Саксонские мемориалы г. Дрезден. до 2016. Процитовано 16.04.2019.[недоступне посилання з липня 2019]
↑Горобчук, Анатолій (11.11.2018). Мисливський будинок на “Острові кохання”. Мій Бердичів (укр) . Анатолій Горобчук, Василь Котов, 2008-2019 рр. Процитовано 30.03.2019.