Барашівська волость

Барашівська волость
Центр	Бараші
Ліквідовано	7 березня 1923
Площа	54 717 (1885)
Населення	12 661 осіб (1885)
Густота	21.2 осіб / км²

Барашівська волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Житомирського повіту Волинської губернії з центром у селі Бараші.

Станом на 1885 рік складалася із 75 поселень, 12 сільських громад. Населення — 12 661 особа (6441 чоловічої статі та 6220 — жіночої), 806 дворових господарств[1].

Земля волості

	Площа, десятин	У тому числі орної, дес.
Сільських громад	20772	9472
Приватної власності	33777	5495
Казенної власності	—	—
Іншої власності	168	120
Загалом	54717	15087

Основні поселення волості:

• Бараші — колишнє власницьке село за 80 верст від повітового міста, 978 осіб, 170 дворів, православна церква, костел, єврейський молитовний будинок, школа, 2 постоялих будинки та порцеляновий завод. За 15 верст — німецька колонія Сорочня з постоялим будинком, 2 вітряними млинами, 9 маслобойними та шкіряним заводом. За 5 верст — німецька колонія Крем'янка зі школою, постоялим будинком, вітряним млином, цегельним і порцеляновим заводом. За 11 верст — німецька колонія Червона Федорівка (Майдан) з лютеранською каплицею. За 18 верст — Оскарівка зі скляним заводом.
• Бобриця — колишнє власницьке село при Томашовці, 432 особи, 48 двори, паровий і водяний млини.
• Баскаки — колишнє власницьке село при річці Уші, 513 осіб, 46 дворів, існували постоялий будинок і водяний млин.
• Білка — колишнє власницьке село при річці Білка, 850 осіб, 45 дворів, православна церква, школа, постоялий будинок, лавка, водяний млин, винокурний завод.
• Киянка — колишнє власницьке село при струмкові Кур'янці, 527 осіб, 66 дворів, постоялий будинок.
• Недзелиця — колишнє власницьке село при річці Уші, 863 особи, 99 дворів, постоялий будинок, вітряний млин.
• Рясне — колишнє власницьке село при річці Уші, 420 осіб, 53 двори, православна церква, постоялий будинок, водяний млин.
• Сушки — колишнє власницьке село при річці Білка, 1018 осіб, 90 дворів, православна церква, постоялий будинок.
• Симони — колишнє власницьке село при річці Ставці, 502 особи, 59 дворів, постоялий будинок. З 29.06.1960 року до Симонів приєднано село Сербинівку (до 1939 року колонія, на 1941 рік хутір)[2][3][4].
• Березівка — колонія.

До 1913 року кількість населених пунктів не змінилася, кількість дворових господарств зросла до 5135, населення зросло до 26 590 осіб, волосним старшиною був Д. Шевчук[5].

Малі поселення волості, які станом на 1 жовтня 1941 р. на обліку не значаться:

• Бедрія, урочище за 79 верст від повітового міста і 24 версти від волості, 8 дворів, 78 мешканців.
• Брачки, колонія за 71 версту від повітового міста і 4 версти від волості, 13 дворів, 78 мешканців.
• Гаврилова Піч, урочище за 82 версти від повітового міста і 10 верст від волості, 17 дворів, 90 мешканців.
• Гринжівка, урочище за 70 верст від повітового міста і 6 верст від волості, 20 дворів, 111 мешканців.
• Козині Ліски, урочище за 72 версти від повітового міста і 5 верст від волості, 6 дворів, 41 мешканець.
• Микулинці, колонія за 72 версти від повітового місті і 5 верст від волості, 18 дворів, 96 мешканців.
• Нехворощ, урочище за 80 верст від повітового міста і 5 верст від волості, 2 двори, 11 мешканців.
• Павловка, слобода за 70 верст від повітового міста і 8 верст від волості, 36 дворів, 265 мешканців.
• Тумар, колонія за 72 версти від повітового міста і 5 верст від волості, 7 дворів, 36 мешканців.
• Ушично, колонія за 66 верст від повітового міста і 11 верст від волості, 14 дворів, 92 мешканця.
• Хатки, урочище за 85 верст від повітового міста і 10 верст від волості, 1 двір, 10 мешканців.
• Ходиха, урочище за 72 версти від повітового міста і 7 верст від волості, 1 двір. 7 мешканців.[6][7]

Примітки

1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
2. etomesto.ru/map/online/shubert/22/map/22-6-2.png. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 15 вересня 2019.
3. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 грудня 2016. Процитовано 15 вересня 2019. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 44 (довідка)
4. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007 — с.439 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 15 вересня 2019. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 70 (довідка) [Архівовано 2017-07-12 у Wayback Machine.]
5. рос. дореф. Памятная книжка Волынской губерніи на 1913 годѣ. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Житомір. Волынская Губернская Типографія. 1913, (стор.138)
6. Список населенных пунктов Волынской губернии. Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир: Волынская губернская типография, 1906. —-219 с.
7. Житомирська обласна державна адміністрація Державний архів Житомирської області (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006. Житомир: Видавництво «Волинь». с. 619. ISBN 966-690-090-4.

Джерела

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

Посилання