При́дих або аспіра́ція (лат.aspiratio, англ.aspiration) — у фонетиці акустичний ефект, шум, видих повітря, що виникає під час вимови приголосного звука. Характерний для деяких мов, зокрема німецької (глухі змичні), індійських (африкати), китайських тощо. Приголосний, що вимовляється з придихом, називається придихо́вий при́голосний або аспіра́т (англ.aspirated consonant)[1]. Такі приголосні протиставляються дзвінким і глухим приголосним. У Міжнародному фонетичному алфавіті придих позначається маленькими буквами h (х) або ɦ (г).
В українській мові, як і в більшості слов'янських мов, придих відсутній[1]. Майже всі грецизми і семітизми з придихами, що запозичені через церковнослов'янську, прийнялись в українській мові згідно з візантійським читанням без початкової букви г: ад, агіографія, Еллада, єресь, Єронім, ігумен, Іларіон, іподром, Іполит, іпостась, ірмос, Ірод, ісихазм, ода, осанна. У словах, які прийшли через західноєвропейські мови, вимовляється початковий звук г: гедонізм, гелій, геліоцентризм, гематологія, гепатит, гідродинаміка, гомеопатія, гармонія, герой, гімн, гіпноз, гіпотеза, герменевтика, гомілія, гомілетика[2].
Ця таблиця містить фонетичні символи МФА, які деякі браузери можуть неправильно зображати. Якщо символи в парі, справа розміщується дзвінкий приголосний.
