|
Орнелла Муті
.jpg) Франческа-Романа Рівеллі (італ. Francesca Romana Rivelli), відома як Орне́лла Му́ті (італ. Ornella Muti); 9 березня 1955, Рим, Італія) — італійська акторка та модель. Одна з найвідоміших італійських акторок[4][5][6], Муті отримала низку нагород: одного «Давид ді Донателло» (1976)[7]; два Золотих кубки як найкраща акторка (1979)[8] та життєві досягнення (1998)[9]; три «Золоті глобуси» як найкраща акторка (1982, 1988)[10] та за життєві заслуги (2007)[11]; три «Золоті хлопавки» як найкраща акторка (1988, 1989)[12] та спеціальну нагороду (2018)[13]; нагороду Пазінетті для акторок на Венеціанському кінофестивалі (1988)[14]; і дві «Срібні стрічки» за найкращу жіночу роль (1988, 1989)[15][16]; входила до п'яти номінацій, у тому числі — двох як найкраща акторка другого плану. Муті також тричі номінувалася за найкращу жіночу роль на премії «Давид ді Донателло» (1982, 1988, 1989)[17] і одного разу на «Європейський кіноприз» за найкращу жіночу роль (1988)[18]. За свою кар'єру Муті грала в різних жанрах[19], працюючи з такими режисерами, як Даміано Даміані, Маріо Монічеллі, Діно Різі, Марко Феррері, Карло Вердоне, Етторе Скола, Джон Лендіс, Франческа Аркібуджі, Вуді Аллен, Паоло Вірдзі, Умберто Ленці та Франческо Нуті. ЖиттєписБатько Франчески-Романи Рівеллі, уродженець Неаполя, був журналістом, а мати, Ільзе Ренате Краузе[20], за національністю естонка[21], працювала скульпторкою. Бабуся та дід по лінії матері походили з Санкт-Петербурга. У неї є старша сестра Клаудія Рівеллі, теж акторка, яка у 1970-х брала участь у створенні фотороманів[22]. Ранні рокиПершу роль в кіно Франческа Рівеллі зіграла у 14 років, у драмі Даміано Даміані 1969 року «Найвродливіша дружина» втіливши головну героїню, натхнену історією 17-річної Франки Віоли, яка у 1965 році збурила суспільну мораль, подавши в суд на чоловіка, який викрав і ґвалтував її, замість вступати з ним в «шлюб заради збереження честі», як того вимагала традиція. Оскільки вже була акторка з її прізвищем — Луїза Рівеллі, режисер дав їй псевдонім: від Орнелли з трагедії «Дочка Лоріо» Габріеле Д'Аннунціо та прізвища від Олени Муті, головної героїні роману «Задоволення»[23]. Серед перших ролей Муті стали фільми, зняті як в Італії, так і за її межами (зокрема, «Сонце на шкірі» та «Ідеальне місце для вбивства» Умберто Ленці 1971 року, іспанські картини «Велике кохання», «Добрані переживання», «Секретарка», «Коханка-підліток») та участь, разом з її сестрою, у фотороманах, у яких вона вказана як Франческа Рівеллі. Кіноуспіхи 1970-х—1980-хВідправною точкою акторської кар'єри Орнелли Муті стала участь у фільмі «Народний роман» (1974) режисера Маріо Монічеллі, у ролі красуні Вінченціни з Уго Тоньяцці, який зіграв міланського робітника Базлетті. Фільм мав великий успіх й приніс Муті популярність, попри те, що під час зйомок вона була вагітна. Іншими примітними роботами Муті 1970-х стали фільми: «Як троянда у носі» режисера Франко Россі, за участю Вітторіо Ґассмана; «Кімната єпископа» та «Остання любов» режисера Діно Різіроль, у обидвох зіграла з Уго Тоньяцці; «Нових чудовиськах» тріо Монічеллі-Різі-Скола, номінованого на «Оскар» за найкращий іноземний фільм у 1979 році[24]; «Остання жінка» (1976) Марко Феррері, де її партнером по майданчику став Жерар Депардьє[25]. 1980 року на екрани вийшов фільм «Життя прекрасне» режисера Григорія Чухрая, у якому Муті виконала головну роль. В цей час Феррері знову запропонув Муті роль у фільмі «Історія звичайного божевілля», за сценарієм однойменного роману Чарльза Буковскі, написаним у співавторстві самим режисером з Серджо Амідеї. Фільм, дія якого відбувається в Лос-Анджелесі 1980 року, вийшов наступного року і був відібраний для участі у Венеціанському кінофестивалі. Персонажка Муті — Касс, молода суїцидальна повія, жертва краси, яка придушує її і не дозволяє їй бути коханою такою, якою вона себе вважає[26]. Пізніше Муті зіграла злу принцесу Ауру в американському блокбастері «Флеш Гордон» Майка Ходжеса та разом з Клаусом Кінскі у трилері «Любов і гроші» режисера Джеймса Тобака. Також знялася у кількох фільмах американського виробництва й відмовилася від головної ролі (пізніше отриманої Кароль Буке) у фільмі «Тільки для ваших очей» про суперагента Джеймса Бонда через те, що її художник по костюмах Вейн Фінкельман не був найнятий для постановки[27]. У цей же період знялася з Адріано Челентано у «Приборканні норовистого» та «Шалено закоханому» Кастеллано і Піполо; з Ренато Поццетто у картині «Ніхто не ідеальний» і «Бідному багатії»; а також з Беном Газзарою у «Дівчині з Трієста» у ролі психопатки Ніколь, режисера Паскуале Фести Кампаніли. У 1983 році Муті знялася з Паоло Вілладжо у фільмі «Бонні і Клайд по-італійськи» режисера Стено[28]. 1984 року Муті зіграла у «Майбутньому за жінкою», ще одному фільмі Феррері, запрошеному на Венеціанський кінофестиваль; і, перш за все, «Коханні Свана» режисера Фолькера Шлендорфа, разом з акторами Джеремі Айронсом, Фанні Ардан і Аленом Делоном, де виконала роль Одетт, інтерпретуючи героїню роману Марселя Пруста про неможливе кохання. Надалі інтерпретації Орнеллою Муте героїнь за різними творами стали відомі у всьому світі й висвітлювалися у журналі «Time». Муті також почала кар'єру на телебаченні: у 1984 році з Джонні Дореллі брала участь у передачі «Risatissima». Окрім цього, до числа її найкращих кіноробіт другої половини 1980-х років увійшли: «Хроніка передбачуваної смерті» Франческо Розі, «Приватний код» Чітто Мазеллі (за яку вона отримала номінацію на європейську премію «Оскар» як найкраща акторка), «'годин» Луїджі Маньї та «Подорож капітана Фракасса» Етторе Сколи. 1990-ті.jpg) 1991 року Муті зіграла у американських фільмах «Оскар» Сильвестра Сталлоне та «Одного разу, порушивши закон». Наступного року взяла участь у безуспішній комедії «Не називай мене Омаром» режисера Серджо Стаїно, заснованій на оповіданні «Голий і сирий» сатирика Франческо Тулліо Альтана. Будучи добре відомою у Франції, Муті часто з'являлася на французькому телебаченні як вигадана акторка, і як комерційна модель. У 1994 році Муті була найкрасивішою жінкою світу американським журналом «Class»[29]. Наступного року вона зіграла в італо-іспанському фільмі «Двомовний коханець» режисера Вісенте Аранди. Іншою примітною роллю 1990-х стала «Брудна пані» Маріо Монічеллі. 2000-ні—2010-тіЦього періоду Орнелла Муті працювала лише з такими режисерами, як: Франческа Аркібуджі, Азія Ардженто та Елеонора Джорджі, яка обрала її для свого режисерського дебюту «Чоловіки та жінки, кохання та брехня». 2006 року Муті знялася в художньому фільмі компанії RAI «Завтра буде новий день», 2007-го її знову запросив Чітто Мазеллі для зйомок у документальному фільмі «Громадянський нуль»[30]. У 2012 році Муті взяла участь у фільмі Вуді Аллена, знятому в Італії, «Римські пригоди»[31], де працювала з Роберто Беніньї, Алеком Болдвіном, Пенелопою Крус та самим Алленом. Наступного року разом зі своєю дочкою Найке Рівеллі Муті стала головною героїнею відеокліпу та пісні, спродюсованої Александрою Даміані «Queen Of The Dancefloor». У 2017 році її участь в італійському телесеріалі «Сирени», спродюсованому RAI, принесла їй нову хвилю популярності серед молоді[32]. 2018 року Муті знялася в серіалі «Amami!Web». 2020-ті У 2022 році Муті разом з Амадеусом вела перший вечір 72-го сезону фестивалю в Санремо[33]. Також вона озвучувала короткометражний фільм «Героям нашого часу», присвячений працівникам охорони здоров'я, які беруть участь у боротьбі з пандемією COVID-19[34]. Правопорушення та Росія6 липня 2017 року Апеляційний суд Трієста засудив Орнеллу Муті до 6 місяців тюремного ув'язнення та штрафу у розмірі 500 євро за шахрайство та підробку документів[35]. У 2010 році вона мала зіграти головну героїню у виставі «Євреї» в Театрі Верді в Порденоне, за постановкою Джанні Клементі, за що їй пропонували гонорар у 24 000 євро. Але вона оголосила себе хворою і пред'явила фальшиву медичну довідку про гострий трахеїт з гарячкою та кашлем. У довідці значилося, що вона не зможе користуватися голосом протягом п'яти днів[36][37]. Хоча насправді вона цим часом 10 грудня 2010 року відвідала благодійний вечір у Санкт-Петербурзі на запрошення Володимира Путіна, отримане кількома місяцями раніше[37][36]. У підсумку їй дали умовний термін з виплатою компенсації у 30 000 євро фріульському театру. Вирок було остаточно затверджено Касаційним судом 13 червня 2019 року[37][36]. Особисте життяУ 1970 році на зйомках фільму «Найвродливіша дружина» Орнелла Муті познайомилася з Алессіо Орано. Через п'ять років одружилася (1975—1981).[38] Другим чоловіком став Федеріко Факінетті (1988—1996). Між 1980—1981 роками, під час зйомок у фільмах «Приборкання норовливого» і «Шалено закоханий», мала роман з Адріано Челентано.[39] Муті заради Челентано розлучилася, однак він не вчинив відповідно.[39][40] В інтерв'ю російському телеканалу ТВЦ у 2011 році Муті підтвердила роман з Челентано: «У акторів це нормально — любов на час фільму…».[41] 2014 року Челентано теж підтвердив факт минулого роману з Муті.[42] Після цивільного шлюбу з пластичним хірургом Стефано Пікколо, який тривав до 2008 року, зустрілася з підприємцем Фабрісом Керерве того ж року. Новий шлюб тривав 10 років (до 2018 року). Має трьох дітей. Старшу дочку Найке народила 1974 року від невідомого батька (стала акторкою та співачкою й носить прізвище матері)[43]. Дочку Кароліну та сина Факінетті народила від другого шлюбу з Федеріко Факінетті, обоє також стали акторами. Є буддисткою[44]. Фільмографія  Кінофільми
Телефільми_2.jpg)
Театр
Телебачення
Нагороди
Італійське озвучування
Дискографія
Співпраця
Відзнаки
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
