|
Олександр (Драбинко)
Олекса́ндр (у миру Драбинко Олександр Миколайович; нар. 18 березня 1977, Корець, Рівненька обл., УРСР) — український церковний діяч, архієрей Православної церкви України, митрополит Переяславський і Вишневський. До 15 грудня 2018 — був архіреєм УПЦ (МП), митрополитом Переяславським і Вишневським.[3]. З 1998 року був референтом митрополита Київського УПЦ (МП) Володимира[перевірити][уточнити], з 2006 року — його секретарем. У 2011—2012 — голова Відділу зовнішніх зв'язків (в.о. з 2010) та постійний член Синоду УПЦ (МП). 2006—2012 — головний редактор сайту церкви. 2006—2007 — голова місії «Синодальний відділ УПЦ (МП) у зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». 2009—2014 — член Міжсоборної присутності РПЦ. Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила УПЦ (МП), зокрема, його «поміркованої» частини[4]. Вважався «правою рукою» предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана)[5]. Настоятель дерев'яного Храму УПЦ (МП) всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[6] та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві Теремки-2 в Києві[7]. 15 грудня 2018 року взяв участь у Об'єднавчому соборі, де перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ.[8] 4 березня 2019 року Синод ПЦУ призначив його єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).[9] ЖиттєписОлександр Миколайович Драбинко народився 18 березня 1977 року в місті Корець, нині Рівненська область, Україна (тоді Ровенська область, Українська РСР, СРСР) в сім'ї службовців. У 1994 році закінчив Корецьку середню загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю. У 1994 по 1998 роки навчався у Московській Духовній Семінарії, яку закінчив за першим розрядом. З 1998 по 2002 роки навчався в Київській Духовній Академії. Початок служіння при митрополитові ВолодимируУ 1998 році призначений референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля УПЦ МП. У 2002 році захистив дисертацію на тему «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)»[10]. За цю наукову працю Вченою радою Київської Духовної Академії йому було присуджено вчений ступінь кандидата богослов'я. З лютого 2003 року по листопад 2005 року — співавтор та ведучий телепрограми «Православний Міръ», що виходила в ефірі телеканалу «Ера» на замовлення Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви. 20 травня 2004 року на свято Вознесіння Господнього в храмі на честь святої Марії Магдалини в Тверії (Свята Земля) митрополитом Київським Володимиром висвячений на диякона. 1 липня 2006 року призначений особистим секретарем предстоятеля УПЦ митрополита Володимира. 28 липня 2006 року (в день пам'яті святого князя Володимира) за Божественною Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври митрополитом Володимиром висвячений на священика у целібаті. З 1 серпня 2006 року — головний редактор офіційного сайту Української Православної Церкви[11] та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання «Церковна (православна) газета». 20 серпня 2006 року в Монастирі святого Пантелеймона на горі Афон митрополитом Київським і всієї України Володимиром пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного Олександра Свірського. 28 серпня за богослужінням в Києво-Печерській лаврі зведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами. 24 вересня за богослужінням в Зимненському монастирі зведений в сан архімандрита. 7 січня 2007 року нагороджений другим хрестом з прикрасами. Рішенням Священного Синоду УПЦ (МП) від 22 листопада 2006 року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»[12]. 1 травня 2007 року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення[13]. Архієрейське служіння до 2011 рокуРішенням синоду УПЦ МП від 14 грудня 2007 року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії[14]. 19 грудня року в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.[15] У 2008 році призначений настоятелем дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[16]. 27 липня 2009 року призначений членом Міжсоборної присутності РПЦ[17] З січня 2010 року згадується, як виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ[18]. У 2010 році став настоятелем ставропігійного Храму Преображення Господнього в київському жилому масиві Теремки-2[7], який було зведено громадою Церкви святих Бориса і Гліба УАПЦ на чолі з отцем Юрієм Бойком. Однак, власник землі, на якій було збудовано храм, народний депутат від Партії Регіонів Ігор Лисов, передав церкву УПЦ (МП)[19]. 19 грудня 2010 року під час Служби Божої в крипті Базиліки святого Миколая в Барі (над його мощами) зведений в сан архієпископа[20]. Невдовзі після цього відомий російський богослов і місіонер протодиякон Андрій Кураєв висловив припущення, що невдовзі архієпископ Олександр стане Керівником справами Української Православної Церкви[21]. Рішенням синоду УПЦ МП від 14 червня 2011 року затверджений головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП і постійним членом синоду з титулом «Переяслав-Хмельницький і Вишневський». Після погіршення здоров'я митрополита ВолодимираПід час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) на засіданні Синоду 23 грудня 2011 року призначений головою комісії, яка мала тимчасово керувати Київською єпархією, а також відповідальним за лікування предстоятеля перед синодом[22]. На засіданні 26 січня 2012 року рішення про створення комісії з управління Київською єпархією скасоване як таке, що суперечить статуту УПЦ МП. Тоді ж Синод звільнив Драбинка з посади настоятеля Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового «з метою вдосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві собору» після доповіді митрополита Вишгородського Павла (Лебедя) про результати аудиторської перевірки фінансування будівництва[23]. 20 лютого Релігійно-інформаційна служба України опублікувала лист митрополита Володимира, в якому він скасував наступне засідання Синоду, скликане найстаршим після нього за хіротонією членом митрополитом Одеським Агафангелом (Саввіним) на 21 лютого[24]. За свідченням джерела газети «Сегодня», цей лист був ініційований архієпископом Олександром. Видання також опублікувало карикатурний вірш, підписаний іменем Драбинка, в якому члени Синоду митрополити Агафангел, Павло та Іларіон зображені в образах «Привоз», «Малина» і «Колхоз» відповідно[25]. 21 лютого засідання Синоду таки відбулося після того, як його члени відвідали митрополита Володимира в лікарні. Було ухвалено рішення звільнити Олександра з посад голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП та головного редактора офіційного сайту церкви, його також було виведено зі складу постійних членів Священного Синоду. В рішенні йдеться, що воно ухвалено, зважаючи на смуту, яку вносить в життя УПЦ діяльність Преосвященного Олександра[26]:
Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом Кирилом (Гундяєвим) звузити свободу управління автономної УПЦ (МП)[27]. Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ (МП) як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві[28]. 25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу № 23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»[29]. Наприкінці червня 2013 року архієпископ Олександр (Драбинко) фігурував в історії навколо викрадення двох монахинь Покровського монастиря включно з настоятелькою, пов'язану з аферами з продажу автомобілів Lexus[30][31][32]. 14 червня монашки нібито приїхали в лавру на запрошення архієпископа Олександра, після чого зникли на три доби. В кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, архієпископ проходив як свідок[33]. ЗМІ та деякі оглядачі, а також предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет у своїй офіційній заяві звинуватили проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на архієпископа Олександра (Драбинка)[34][35]. У 2016 р. народний депутат Новинський напав на Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у місті Корець[36]. Також у 2016 р. Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ (МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це — Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит ухвалив рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».[37]. У листопаді 2016 року Синод УПЦ (МП) видав заяву, у якій йдеться, що митрополит Олександр поширював «плітки і наклеп», а також став джерелом «інформаційного бруду».[38] 8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок Вадима Новинського, яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.[39][40]. Після об'єднавчого соборуУ травні 2019 митрополит Олександр подав позов проти глави УПЦ (МП) Онуфрія щодо захисту честі і гідності. «Оскільки у Зверненні Синоду РПЦвУ[41] вкрай негативно згадано моє ім'я, відразу після публікації Звернення я звернувся з відкритим листом до Блаженнішого Митрополита Онуфрія та до всього єпископату Української Православної Церкви, в якому вказав на безпідставність звинувачень та їх вигаданий, наклепницький характер», — йшлось в заяві митрополита ПЦУ. Митрополит Олександр пояснив. що відповіді на свій лист до УПЦ (МП) він не отримав, тому вирішив позиватися до суду[38]. Також у травні 2019 він заявив, що Вселенський патріарх не відкличе томос у Православної церкви України, оскільки такої процедури не існує.[42] «Визнання помісного статусу України Елладською Православною церквою — це друга визначна подія після вручення Томосу Патріархом Варфоломієм», — сказав митрополит Олександр у жовтні 2019 року[43]. У січні 2020 року митрополит Олександр подарував нововисвяченому єпископу УГКЦ Стефану (Сусу) панагію, яка раніше належала Митрополиту Володимиру (Сабодану).[44] 11 жовтня 2020 року з нагоди 10-ліття освячення Преображенського собору отримав від предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія Орден святого архістратига Божого Михаїла I ступеня.[45] Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[46] ПоглядиАрхієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в УПЦ (МП), прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії[4]. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії[47]:
Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера Валерія Каурова[4]. НагородиДержавні
Церковні
Праці
Під загальною редакцією вийшли:
Корупція2023 року в розслідуванні журналісти УП дійшли висновку, що Драбинко продав будинок депутату Павлу Халімону за значно заниженою ціною[52][53]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
