Міхал Чарторийський провів своє дитинство на Волині та частково в Пруссії. Він отримав ґрунтовну освіту з французьким нахилом. Він був розумним і розумним учнем. Він перевершив свого брата Августа[18] своїми знаннями. Близько 1714 року він поїхав до Франції разом з братом і вчителем, а потім до Флоренції та Риму. З раннього віку він почав співпрацювати в суді Августа II поряд із тодішнім першим міністром та фельдмаршалом Якубом Генріком Флеммінгом[19]. Був депутатом у сеймі1722 р. від Троцької губернії[20]
Сім'я
Міхал Чарторийський був співзасновником і лідером політичної партії Фамілія. Разом з іншими членами партії у 1733 р. він підписав обрання Станіслава Лещинського[14]. Після відмови Лещинського від боротьби за польську корону він домагався довіри та прихильності короля Августа III. Він був співавтором переорієнтації поглядів Фамілії на зовнішню політику. Він подбав про посилення впливу в країні та створення проросійської партії. Він був переконаний, що лише за допомогою Росії та імператриці Катерини II можна буде провести необхідні реформи та протидіяти розподільній політиці Пруссії, короля Фрідріха II. Серед необхідних реформ у таборі Фамілії були розмови про необхідність змін форми сесій сейму, про необхідність підвищення законодавчої цінності сейму та обмеження права вето[21].
У 1732–1752 рр. співпраця Фамілії з королівським двором була доброю[23]. Після 1756 р. ситуація змінилася. Фамілія твердо стояла в опозиції до судової партії. У січні 1756 року через[24] російського секретаря місії у Варшаві Яна Рішевського Міхал Чарторийський попросив у Росії політичної підтримки Фамілії. У ті роки Міхал Чарторийський належав до наймогутніших і обдарованих міністрів Республіки Польща[25]. Він практично правив сам Литвою. Саме в центрі Міхала Чарторийського знаходилися пропагандистські та політичні контакти Фамілії.
Політичні погляди
Міхал Чарторийський працював над реформуванням парламентів та асамблей. Він не вагаючись змінив політичних союзників. Він діяв за принципом: право держави — право клану. В основному він відстоював політичні інтереси Фамілії. Він часто говорив про необхідність реформування національної освіти[26]. Він був майстром пропаганди. Щоб досягти власних цілей, він міг використати всіх колег. Він цінував енергійних і цінних людей. Він послідовно керував литовськими канцеляріями та староствами. Він зміг просувати та просувати талановитих люди, окрім власних політичних поглядів. Він був добрим, терплячим та неупередженим суддею[27]. Він мав найбільший досвід і політичну уяву серед свого оточення[28]. Він знав, як ніхто інший шляхетний народ, його політичний і соціальний консерватизм. Він міг маніпулювати ним. Кадзил Радзівілом здобув Сапіхов і Огінськи, приправляв Сосновського та Пшеддзецького; він знав, по імені сто тисяч вельмож, їх інтереси та прагнення; він вперто рекомендував королю обдарованих на вакансії, мало пам'ятаючи про себе[29].
Міхал Чарторийський користувався визнанням як вдома, так і за кордоном. Він був таким же поважним, як і страх. І як і його брат Август, він дбав про хороше ім'я серед своїх прихильників та дворянства. Навіть окупанти його поважали[30]. Почувши про його смерть, російський посол мав сказати, що зараз у Варшаві немає нікого, кому би надів капелюха[31]. За словами короля Станіслава Августа, він зміг викликати переконання серед своїх політичних опонентів у тому, що він є видатним політичним гравцем, що його підтримує громадська думка[30].
Його дружиною була австрійська графиня Елеонора Моніка Вальдштейн (1712-1795), дочка Яна Вальдштейн Антонія і Анни Вальдштейн, на якій він одружився 30 жовтня 1726 року. У пари було 3 дочки і один син:
Антоніна (1728 — 3 березня 1746 року, Варшава), 13 лютого 1744 року у Варшаві вийшла заміж за Яна Єжи Флеммінга; у них відома дочка — Ізабела Чарторийська.
Констанція (1729—1749), друга дружина Яна Єжи Флеммінга, вийшла заміж за нього після смерті сестри (яка померла при пологах своєї єдиної дочки Ізабелли 3 березня 1746 роки), померла від віспи;
Олександра (1730—1798). У 1748 році вийшла заміж за Михайла Антонія Сапегу (з 1752 року — підканцлера ВКЛ / заступника батька /), а після його смерті в 1761 році — за гетьмана ВКЛ Михайла Казимира Огінського. У двох шлюбах дітей у неї не було;
↑J. A. Gierowski, Rzeczpospolita w dobie złotej wolności, Kraków 2001, s. 333.
↑ абJerzy Dunin-Borkowski i Mieczysław Dunin-Wąsowicz, Elektorowie królów Władysława IV., Michała Korybuta, Stanisława Leszczyńskiego i spis stronników Augusta III. Lwów 1910, s. 35.
↑ абElektorów poczet, którzy niegdyś głosowali na elektorów Jana Kazimierza roku 1648, Jana III. roku 1674, Augusta II. roku 1697, i Stanisława Augusta roku 1764, najjaśniejszych Królów Polskich, Wielkich Książąt Litewskich, i.t.d. / ułożył i wydał Oswald Zaprzaniec z Siemuszowej Pietruski, Lwów 1845, s. 58.
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 62
↑Teka Gabriela Junoszy Podoskiego, t. II, Poznań 1855, s. 207.
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 44
↑Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia maximam partem nondum edita ex tabulariis Vaticanis, deprompta collecta ac serie chronologica disposita. T. 4, Ab Innocentio PP. XII usque ad Pium PP. VI 1697—1775.P.1-2, wydał Augustyn Theiner, Rzym 1864, s. 127.
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 50
↑[1], Tomasz Szwaciński, "Tumult wileński 1755 roku i jego reperkusje"
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 59
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 59
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 60
↑Krystyna Zienkowska, Stanisław August Poniatowski, Wrocław 1998, s. 63
↑Komissya Rzeczypospolitey Skarbu Koronnego. Ogłasza nowe zasady dla monet krajowych. Warszawa 11 Stycznia 1766 (podp. G. H. Harnack Leg. Cancell. Comm. Monetariae), b.n.s.
.jpg)
