Миколай Радзивілл Амор
Микола Радзиві́лл «Amor Poloniae» (пол. Mikołaj Radziwiłł «amor Poloniae», лит. Mikalojus Radvila II Amor Poloniae); 1470–1521) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Великий канцлер литовський з 1510, троцький (1505—1510) і віленський (з 1510) воєвода. Мав також посади крайчого литовського (1488—1493), підчашого литовського (1493—1505), маршалка великого литовського (1505). Засновник гонязько-мядельської лінії роду Радзивіллів, яка, однак, згасла вже у наступному поколінні.[5] Відомий також як Миколай II Радзивілл. БіографіяСин Миколи Радзивілла «Старого» та його дружини Софії Монивид. Брав участь у військових походах Костянтина Острозького, зокрема, у невдалій битві над Ведрошею (1500) та переможній битві під Клецьком (1506). У 1515 році очолював посольство Великого князівства Литовського на з'їзді Ягеллонів і Габсбургів, що проходив у Братиславі та Відні. У 1518-му отримав з рук імператора Максиміліана I титул князя Священної Римської імперії «на Гоньондзі і Мяделі». Був затятим прихильником польсько-литовської унії, за що і отримав прізвисько «amor Poloniae». Брав участь у тривалому міжусобному військовому конфлікті з воєводою троцьким Альбрехтом Гаштольдом. Микола Радзивілл «amor Poloniae» був одним з ініціаторів створення Першого Литовського Статуту. Помер наприкінці жовтня чи на початку листопада 1521 р., був похований у латинській катедрі у Вільнюсі.[6] ВласністьПісля смерті батька у спадок отримав численні маєтки в Литві (Ширвінтос, Кедайняй, Упнікі, Солі та ін)., на Підляшші (Гоньондз, Райгород, Книшин), Холхлово і Хотенчиці біля Молодечно, мав Бобруйську волость, Бєльське староство. Родовий маєток знаходився у Гоньондзі. Сім'яБув одружений з Єлизаветою з роду Саковичів гербу Помян (донька троцького воєводи Богдана Саковича, його єдина спадкоємиця), від якої мав дітей:
Від сина Яна залишились лише внучки, тому весь багатий спадок Миколи ІІ Радзивілла «amor Poloniae» перейшов до інших родів, найбільше до Кішки. ПортретиПримітки
Джерела
Посилання
|