Станіслав Чу(о)пурна(о) Роді(и)мович (лат.Stanislaus alias Czupurna, Czupurna, Czapurne, Czoporne, Czeporne, Tchapurne, пом. 1411) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, маршалок двірський (1395—1407) і земський (1407—1411) великого князя литовського Вітовта.
У орденських описах доріг є відомості за 1385—1387 роки про маєток Чупурни «нім.Czapornendorf» неподалік від Солечників, імовірно в сучасному селі Таборишки[be-tarask][2]. Він володів також маєтком у самих Солечниках, будинками у Віленському замку та Ковні[3].
Вперше Станіслав Чупурна згадується у наданні Вітовта Віленській катедрі 2 лютого 1395 року[4] як двірський маршалок (лат.marschalcus curie) господаря[5][6]. Очевидно, він був близьким соратником князя, брав участь у переважній більшості подій разом із ним і, особливо на початку його правління як «найвищого князя литовського» (від 1401 року), разом із Альбертом Монивидом, був чи не найвпливовішим у оточенні правителя[7].
Станіслав Чупурна був одним із відповідальних за дипломатичні зв'язки з Тевтонським орденом. Він декілька разів їздив із посольствами до великого магістра ордену Конрада фон Юнгінгена (1400, 1401, 1405, 1407). Імовірно, вони підтримували дружні відносини[11].
13 січня 1407 року Станіслав Чупурна вперше виступає в документі з титулом маршалка Литовської землі[13]. З переписки орденських урядників від травня 1407 року відомо про хворобу Чупурни[14]. Великий магістр цікавився його здоров'ям, сам маршалок виїжджав на лікування до ордену[11].
У документах посада маршалка називається по-різному. Так, 1409 року в одному документі він указується маршалком земським, у іншому «принижується» до маршалка двірського[5].
6 грудня 1410 року він фундував каплицю у Віленському францисканському костелі. Можливо, був одним із фундаторів костелу у Солечниках[11]. До документу від 26 травня цього ж року привісив печатку з іншим надписом[15]:
+ ЧОПУРНА РОДИМОВИЧ П
21 січня 1411 року разом із князями Ягайлом і Вітовтом, Чупурна видав послам ордену дозвіл на вільне пересування[11]. 1 лютого 1411 року був одним із підписантів мирного договору з Орденом у Торуні[16].
Востаннє згадується в документах 20 квітня 1411 року[13]. Помер Чупурна, очевидно, невдовзі після цього. 1413 року згадується вже як небіжчик[17].
Примітки
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С. 175, 239.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С. 84-85, 95.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 146, 313.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С.84, 313
↑ абПятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 155.
↑Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 80.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 174.
↑Codex epistolaris Vitoldi Magni Ducis Lithuaniae 1376—1430, s. Kraków 1882, s. 73.
↑Semkowicz W. Braterstwo szlachty polskiej z bojarstwem litewskiem w unii Horodelskiej 1413 roku // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. — Kraków, 1914. S. 411.
↑Алёхна Дайліда. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — С. 60, 78.
↑ абвгПятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 314.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 262, 308, 314.
↑ абUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 71.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 65.
↑Semkowicz W. Braterstwo szlachty polskiej z bojarstwem litewskiem w unii Horodelskiej 1413 roku // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. — Kraków, 1914. S. 412.
↑Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 2, 1382—1445, Kraków 1891, s. 42.
↑Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 313.
Джерела
Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4