Село Давидівка розташоване на лівому березі річки Руда, нижче за течією на відстані 6 км розташоване село Меченки, на протилежному березі — село Грабарівка. Поруч проходить залізниця, станція Грабарівка. На південь від села розташований Давидівський заказник.
Історія
1651 — дата заснування. Виникло в родовому володінні польського магната Єремії Вишневецького. Спочатку це був хутір козака Давида Вакуленко.
Др.п.XIX ст. - через село була прокладена залізнична колія від Прилук до Гребінки. Зростає рух потягів на даному напрямку, тим самим виникає потреба в побудові залізничної станції. Так за ініціативи полковника у відставці Веселовського, земського начальника і народного судді Червинського, які проживали в ті часи в сусідньому селі Грабарівка в 6 км від Давидівки в 1905 році була побудована станція Грабарівка. Найбільшу фінансову допомогу в будівництві надав місцевий поміщик Грабар, на честь кого і була названа станція.
Під час революції 1905—1907 рр. в селі відбулися виступи селян. Організаторів їх Я. Т. Бобиря та П. В. Дундука було ув’язнено.
На початку 20 сторіччя в селі були побудовані млин, маслобійня, організована перша міста Пирятин машино-тракторна станція. З часом в селі відкрилися заготівельні пункти зерна, сіна, цукрового буряка. Сільськогосподарська продукція відвантажувалася в найближчі міста України, Москву і Ленінград
1930 - розпочато розробку торф'яників, видобутий торф з яких постачався в міста УРСР.
1932-1933 - під час Голодомору загинуло 329 жителів села, встановлено імена 73 чол.[2].
18.09.1941-19.08.1943 - окуповане німецько-фашистськими військами. Під час боїв була зруйнована частина села і будівля залізничної станції.
В радянські часи село розрослося і станом на 1970-ті проживало 1477 осіб, у селі розташовувався колгосп ім. Кірова, який мав 6474 га землі. Господарство — рільничого напряму. Тут також було відділення «Сільгосптехніка», державний пункт хлібопродуктів. У Давидівці є середня школа, клуб, бібліотека, народний історико-краєзнавчий музей[3].
1980 - збудована і здана в експлуатацію сучасна пасажирська будівля[4].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Пирятинської міської громади[5].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Питятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Лубенського району[6].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 925 осіб, з яких 410 чоловіків та 515 жінок.[7]
↑Білоусько О.А., Варченко Ю.М., Мокляк В.О., Пустовіт Т.П. (2008). Національна книга жертв пам'яті Голодомору 1932-1933 років Полтавська область. Полтава: Оріяна. с. с.600. ISBN978-966-8250-50-7. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
