Гексаціаноферат(III) калію

гексаціаноферат(III) калію
Систематична назва	калій гексаціаноферат(III)
Інші назви	фериціанід калію
Ідентифікатори
Номер CAS	13746-66-2
PubChem	26250
Номер EINECS	237-323-3
ChEBI	30060
RTECS	LJ8225000
SMILES	[C-]#N.[C-]#N.[C-]#N.[C-]#N.[C-]#N.[C-]#N.[K+].[K+].[K+].[Fe+3]
InChI	InChI=1S/6CN.Fe.3K/c6*1-2;;;;/q6*-1;+3;3*+1 і InChI=1S/6CN.Fe.3K/c6*1-2;;;;/q;;;;;;-3;3*+1
Номер Гмеліна	21683
Властивості
Молекулярна формула	K3[Fe(CN)6]
Молярна маса	329,24 г/моль
Зовнішній вигляд	коричнево-червоні кристали, оранжевий (до жовтого) порошок
Густина	1,85 г/см³
Розчинність (вода)	46,0 г/100 г (20°C) 48,8 г/100 г
Пов'язані речовини
Пов'язані речовини	гексаціаноферат(II) калію, берлінська лазур
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Ге́ксаціа́нофера́т(III) ка́лію, або червона кров'яна сіль — комплексна сполука складу K₃[Fe(CN)₆]. Вважається отруйною.

Добування

Добувають окисненням гексаціаноферату(II) калію за допомогою хлору або електролітично:

• 2K₄[Fe(CN)₆] + Cl₂ = 2K₃[Fe(CN)₆] + 2KCl

Фізичні властивості

Темно-червоні кристали, які при подрібненні (розтиранням) перетворюються на помаранчевий або жовтий порошок. Розчинні у воді, ацетоні; нерозчинні в етанолі. Водний розчин, так само як і порошок, має жовтий (зеленувато-жовтий[1]) колір.

Хімічні властивості

Термічно нестійка сполука. На відміну від гексаціаноферату(II) калію, відносно легко гідролізує із виділенням ціаніду, тому є отруйною.

• [Fe(CN)₆]^3– + H₂O = [Fe(CN)₅(H₂O)]^2– + CN^–

Ймовірно, саме ця реакція приводить до зростання pH водного розчину цієї солі при освітленні його розсіяним денним світлом, внаслідок гідролізу: CN^– + H₂O ⇄ HCN + OH^–

При подальшому поверненні розчину до темряви pH розчину знову знижується, тож ці процеси є оборотними.

З гарячою розведеною сульфатною кислотою виділяє гідрогенціанід, із концентрованою — монооксид вуглецю (як продукт гідролізу ціаніду до мурашиної кислоти та дегідратації останньої).

У водному розчині є окисником, в лужному середовищі дуже сильним:

• 3[Fe(CN)₆]^3– + Cr(OH)^–
  ₄ + 4OH^– = 3[Fe(CN)₆]^4– + CrO^2–
  ₄ + 4H₂O

Також окиснює W до WO^2–
₄, NH₃ до N₂ тощо.

Із солями феруму(II) утворює синій осад або колоїдний розчин (турнбулева синь):

• Fe^2+ + [Fe(CN)₆]^3– = Fe^3+ + [Fe(CN)₆]^4–,

4Fe^3+ + 3[Fe(CN)₆]^4– = Fe₄[Fe(CN)₆]₃↓

Сполука такої самої кристалічної будови утворюється при додаванні Fe^3+ до розчину гексаціаноферату(II) калію — берлінська лазур. Варіюванням умов перебігу реакції можна отримати різноманітні подібні продукти, в тому числі розчинну берлінську лазур KFe[Fe(CN)₆].

При взаємодії з розведеними кислотами виділяє дуже токсичну синильну кислоту[2]:

${\displaystyle {\mathsf {K_{3}[Fe(CN)_{6}]+6HCl{\xrightarrow {}}\ 3KCl+FeCl_{3}+6HCN{\uparrow }}}}$

Застосування

Реагент для якісної реакції на Fe^2+, якій не заважає наявність в розчині іонів Fe^3+. Також для добування пігментів: після їхнього відкриття берлінська лазур (1704) та турнбулева синь (1840) тривалий час використовувалися як пігменти, в тому числі для чорнила.

Джерела

• Некрасов Б. В. Основы общей химии. Т. 2. — Изд. 3-е, испр. и доп. — Москва : Химия, 1973. — 688 с.; 270 табл.; 426 рис.; список литературы, ссылок.(рос.)
• Свойства неорганических соединений. Справочник / Ефимов А.И. и др. — Л. : Химия, 1983. — 392 с.(рос.)
• Greenwood N.N., Earhshaw A. Chemistry of the Elements. — 2nd ed. — Butterworth-Heinemann, 1998. — P. 1094. — ISBN 0-7506-3365-4.(англ.)
• Nicholls D. The Chemistry of Iron, Cobalt and Nickel / Ed. by Baylar J.C. and others. — Pergamon Press, 1973. — Vol. 40-42. — P. 1047. — (Chapters 40-42 of Comprehensive Inorganic Chemistry) — ISBN 0-08-018874-5.(англ.)
• Cyanide in Water and Soil: Chemistry, Risk and Management / Ed. by Dzombak D.A., Ghosh R.S., Wong-Chong G.M. — Boca Raton, FL : Taylor & Francis Group, 2006. — ISBN 1-56670-666-1.(англ.)

Примітки

1. Некрасов Б. В. Основы общей химии. Т. 2. — Изд. 3-е, испр. и доп. — Москва : Химия, 1973. — 688 с.; 270 табл.; 426 рис.; список литературы, ссылок. — С.371.
2. Basset, 1924.