Вільгір
Вільгі́р — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області, орган місцевого самоврядування — Бугринська сільська рада. Населення становить 491 особу (станом на 2001 рік)[1][2]. Село розташоване на південному заході Рівненського району. За 10,9 кілометра[5] від Гощі та за 22.5 кілометрів від Острога. ГеографіяСело розташоване на лівому березі річки Горинь. Відстань до Києва — 263,0 км[5].
У західній частині села розміщується Крейдярня — родовище крейди.[джерело?] Історія
До найдавнішої з відомих писемних згадок про село Вільгір (староукр. - Велъгор), належить запис у литовській метриці датований 1484 роком. Це лист короля польського і великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика до маршалка Волинської землі Олізара Шиловича, за яким село Вільгір, що перебувало на той час у володінні волинських бояр Івашка Бабинського та Сенька Мокосія-Денисковича, мало бути віддане боярину Юхну Зенковичу Кидійовичу за його шлюб з онукою Івашка Бабинського — Євдокією Андріївною Денисківною. Юхно Зенкович та Євдокія Денисківна є засновниками нової гілки волинського роду Кирдійовичів - Вільгорських. Їхні діти Андрій та Федір вже носили прізвище - Вільгорські, а село Вільгір стало родовим гніздом цього роду.[6] У 1590 році, під час поділу сіл Вільгора, Симонова, Угольців і Завизова між синами Льва Андрійовича Вільгорського, згадується "Святої Покрови свято руське - празник вільгорський", що вказує на існування в селі Вільгір церкви Святої Покрови та престольного празника в день цього свята, вже на той час.[7] Протягом XV—XVIII ст. село Вільгір було важливим річковим портом. Частинами села володіли волинські шляхтичі Вільгорські, Бабинські, Мокосії-Денисковичі, Хребтовичі-Богуринські, Єловицькі та інші. У XV—XVIст. Вільгір — село Луцького повіту, Волинського воєводства у Великому Князівстві Литовському. Від червня 1569 року — Луцького повіту, Волинського воєводства у Короні Польській Речі Посполитої. Під час Козацької революції 1648 - 1657 років Вільгір було спустошено козаками й татарами. З 1795 року Острозький повіт (Заславського) Волинського намісництва, а згодом Волинської губернії Російської імперії. У 1906 році село Бугринської волості Острозького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 21 верст, від волості 4. Дворів 125, мешканців 647[8]. У 1918—1920 роках Погоринський край Української Народної Республіки. З 1921 року Бугринська ґміна Ровенського повіту Волинського воєводства. З вересня 1939 по червень 1941 року Гощанський район Ровенської області УРСР. З 1942 року по лютий 1944 року Рейхскомісаріат Україна, генеральний округ Волинь і Поділля, округ Рівне. 29 лютого 1944 року в селі Сіянці, що неподалік, місцевими повстанцями було випадково смертельно поранено в сідницю генерала Червоної армії Миколу Ватутіна, який їхав з Рівного до Славути. Після цього почалися зачистки спецзагонами НКВД, зокрема насильна відправка на фронт і масові депортації до Казахстану та Сибіру. Бої повстанців УПА (переважно місцеві) проти більшовиків продовжувалися на цих теренах до кін. 1950-х років. В цьому районі діяла сотня отамана «Калини». З 1945 року до 1991 року Гощанський район Ровенської області. УРСР. З 1991 року по 2021 рік Гощанський район Рівненської області, Україна. З 1 січня 2021 року Бугринська ТГ, Рівненського району Рівненської області, Україна. НаселенняСтаном на 1989 рік у селі проживало 550 осіб, серед них — 253 чоловіки і 297 жінок[9]. За даними перепису населення 2001 року у селі проживала 491[1][2] особа. Рідною мовою назвали[10]:
Пам'ятки
Відомі уродженці та історичні персонажі
Примітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia