|
Вулиця Коцюбинського (Львів)
Ву́лиця Коцюби́нського — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в місцевості Цитадель. Сполучає вулиці Вітовського та Грабовського та є уявним продовженням вулиці Грабовського. Прилучаються вулиці Драгоманова, Кирила і Мефодія. ІсторіяПервісна забудова у районі сучасної вулиці Михайла Коцюбинського, яка припадає на період кінця XVIII століття, на жаль, не збереглася. Найбільших змін топографія місцевості у районі вул. Коцюбинського зазнала у середині XIX століття, під час зведення потужних фортифікацій львівської Цитаделі. І як зазначають дослідники: «Узгір'я ці на той час були вкриті садами та городами, серед яких стояли численні будинки і навіть двори, які належали багатому львівському патриціату»[5]. Найдавніша назва походить від 1863 року — Вонвозова (пол. wąwóz — ущелина, яр) виникла від того, що дорога проходила яром поміж двома горами. З плином часу із повсякденного вжитку зникла стара назва, а їй на заміну прийшла нова. Так з 1886 року до вересня 1941 року ця вулиця мала назву на честь відомого економіста та поважного львів'янина Юзефа Супінського. Супінський помер у 1893 році, а вулицю на його честь назвали ще за його життя. Під час німецької окупації — з вересня 1941 року до липня 1944 року вулиця мала назву Гартунггассе (нім. Hartunggasse — дорога у яру). У липні 1944 року їй повернули стару назву — вулиця Супінського, а вже у грудні того ж року вулиця отримала свою сучасну назву на честь видатного українського письменника та громадського діяча Михайла Коцюбинського[5]. Архітектурний ансамбль вулиці формувався наприкінці XIX — першій половині XX століття. Тут представлено архітектурні стилі — класицизм, історизм, сецесія та конструктивізм[4]. Забудова верхньої частини вулиці вирізняється пізнішими будинками, зведеними в стилі функціоналізму. Декілька будинків на вулиці внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3]. Будинки№ 1 — житловий будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1274-м[3]. № 2 — за Польщі тут містилися телеграфне відділення № 11 та кравецька майстерня С. Смагаж[6]. № 3 — житловий будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 599-м[3]. № 4 — в будинку містився кабінет акушерки Е. Мазуркевич та каменярське підприємство З. Края[6]. № 5 — колишній прибутковий будинок, відомий як будинок з каштанами, споруджений 1906 року за проєктом архітектора Л. Цибульського[7]. Тут мешкав археолог Карел Гадачек[6], родина Фельпелів, зокрема, архітектор Роман Фельпель[8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 600-м[3]. № 7 — одноповерховий будинок, в якому за Польщі містилася механічна столярня «Марцін Пруґар і син», а також майстерня з виробництва спортивного інвентарю (нарти, луки, стріли, пристосування для гімнастичних залів тощо) Бруно Пруґара[9]. За радянських часів, від 1947 року, тут містилася Музична фабрика народних інструментів промислового об'єднання музичних інструментів «Укрмузпром». Згодом тут містився Науково-дослідний центр аерокосмічної інформації та екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. Глушкова НАН України. Рішенням ЛМР від 7 грудня 2002 року цій установі було заборонено проводити будь-які будівельні роботи по вул. Коцюбинського, 7[10]. На початку 2002 року НДЦ переїхав на нову адресу — вул. Горбачевського, 19, а земельну ділянку по вул. Коцюбинського, 7 у червні 2002 року надано в користування Карпатському відділенню Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України. 2016 року новий власник отримав дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом та розпочав будівельні роботи. У 2018 році стару будівлю частково розібрано, залишилася лише передня стінка будинку. Будівництво самої ж багатоповерхівки не було розпочато через протести мешканців сусідніх будинків, оскільки дозвіл було надано незаконно та сусідні будинки почали руйнуватися. Станом, на 2023 рік «фасад» критичний. № 8 — житловий будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 601-м[3]. № 9 — в будинку у міжвоєнний період містилося підприємство з виготовлення свічок Т. Новосельського[6]. № 10 — житловий будинок, у якому за Польщі містилася приватна музична школа Яніни Сіберової-Коссовської[11]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1275-м[3]. № 11, 11а, 13 — колишній професорський будинок або ж колишній житловий комплекс викладачів Львівського університету імені Яна-Казимира[6], споруджений 1927 року за проєктом архітекторів Мечислава Штадлера та Мар'яна Нікодемовича[12]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1276-м, 1601/1-м, 1601/2-м[3]. № 15 — чотириповерховий житловий будинок. № 19 — триповерховий житловий будинок, зведений у 1905 році. У період між двома світовими війнами він належав родині Пєньондзів. Ініціали одного із них, а саме Антонія Пєньондза, можна і сьогодні ще побачити на склі із сецесійними орнаментом, що збереглось на вхідних дверях сходової клітки. У цьому будинку багато років мешкали дійсні члени НТШ етнограф, фольклорист, мовознавець Володимир Гнатюк та етнограф, перекладач, класичний філолог Осип Роздольський з родиною. За спогадами дружини Осипа Роздольського Ольги Роздольської, опублікованими у книзі «Іван Франко у спогадах сучасників»: «Гнатюки жили тоді у Львові по вулиці, що тепер носить ім'я Коцюбинського. Тут в будинку № 19 він (М. Коцюбинський) зупинявся у Гнатюків. Там я з ним і познайомилась. Це було перед вакаціями. Він приїхав з сином, що був ровесником моєму сину. Коцюбинський мешкав у Гнатюків, а його син — у нас. Потім ми поїхали в Карпати. Літо я прожила в Ясиновій Горішній, а Коцюбинський з Гнатюком — у Криворівні». Описаний візит Михайла Коцюбинського до Львова відбувся у 1910 році, коли письменник повертаючись із Капрі разом з Володимиром Гнатюком відвідали Гуцульщину[5]. По смерті Осипа Івановича тут мешкав його син Роман — відомий політолог, історик, економіст-марксист. № 21 — колишній Український академічний дім, споруджений у 1904—1906 роках за проєктом архітекторів Тадея Обмінського та Філемона Левицького в стилі українського модерну. Відомий також під назвою «Дім українських студентів», належав Науковому товариству імені Т. Шевченка[13] і фактично виконував функцію гуртожитку для студентів, які навчалися у львівських вищих школах та був важливим осередком українського студентства у Львові, заснований українською громадськістю при щедрій допомозі Є. Чикаленка — наддніпрянського мецената, відомого публіциста та видавця, про що свідчив надпис золотими літерами на мармуровій пам'ятній таблиці: «Євгенові Чикаленкові, меценатові української академічної молоді, що велів коштом дарованих на побудову Академічного Дому 40 тисяч золотих карбованців уфондувати житловий осередок для студіюючої української молоді в княжому Льва-городі». У листопаді 1928 року під час польського погрому Академічного дому таблиця була знищена. 7 грудня 1930 року, українське студентство в урочистій обстановці та за присутності митрополита Андрея Шептицького на фасаді будинку відкрили пам'ятну таблицю з написом: «На вічну пам'ять великого громадянина Євгена Чикаленка, засновнику цього Дому. Українське студентство. 7.ХІІ.1930». За радянських часів таблиця була знята і лише 1991 року з нагоди 130-річниці з дня народження Є. Чикаленка та з ініціативи ректора львівської академії друкарства Степана Гунька була встановлена нова мармурова таблиця з первісним надписом. Під час капітального ремонту будинку будівельники необачно розтрощили її. 2011 року була встановлена відновлена таблиця Є. Чикаленку[14]. За цією адресою до 1927 року знаходилася приватна гімназія Сестер Василіянок. За радянських часів, у 1950-х роках тут містився гуртожиток № 1 Львівського поліграфічного інституту, нині у цій будівлі міститься навчальний корпус № 2 Української академії друкарства та кафедри факультету поліграфічного устаткування[15]. 2002 року на фасаді будинку встановлено пам'ятну таблицю Степанові Бандері — видатному українському політичному та військовому діячеві, який мешкав тут у 1929—1930 роках[14]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1277-м[3]. № 21а — за цією адресою розташований Львівський дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 32. № 21б — багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом, збудований у 2004—2005 роках корпорацією «Карпатбуд». № 23 — двоповерховий будинок, який у 1924 році перебудовано із старої вілли за проєктом архітектора Євгена Нагірного[16]. В будинку містилося спочатку чотири, пізніше — шість класів «Рідної школи» імені Тараса Шевченка, була також гімнастична зала. У 1931—1932 роках директором школи був М. Дворян[5]. Нині цей будинок перебуває у приватній власності[17]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 602-м[3]. № 26 — на видовженій ділянці під конскрипційним № 147/3 у 1895 році була збудована кам'яниця, попередниця сучасної, у стилі пізнього історизму та належала Леону та Ядвізі Ґіжицьким. На початку 1930-х років ділянка перейшла у власність адвоката Вавжинця Корна, що планував збудувати на цьому місці новий елітний будинок для заможних мешканців — зі зручними помешканнями та з гаражами у подвір'ї. З тильного боку ділянки, яке знаходилося на підвищенні, було заплановано зробити невеличкий парк. Проєкт будинку розробив урядовий будівничий Александер Каплонський, а 19 липня 1938 року магістрат дав дозвіл на будову, згідно з поданим проєктом. До закінчення 1938 року були залиті бетонні фундаменти будинку та гаражів. У 1939 році в проєкт були внесені зміни, що стосувалися часткового перепланування помешкань. Автором додаткового проєкту був архітектор-інженер Юзеф Торн. 1 вересня 1939 року Торн отримав дозвіл на заселення нового будинку, але цього не сталося через початок війни[18]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2141-м[3]. № 36 — в будівлі містилися дошкільний навчальний заклад № 32[19] та поліклініка львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру. У 2020 році Львівська обласна рада продала комплекс будівель диспансеру, в який входять приміщення стаціонару, овочесховища, котельні, гаражу (вул. Драгоманова, 58), а також поліклініки диспансеру[20].
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
Portal di Ensiklopedia Dunia
