|
Вовчук Іван Федорович
Іва́н Фе́дорович Вовчу́к, (Справжнє ім'я — Федір Іванович Вовк; 18 вересня 1903 с. Очерувате, Хорольський повіт, Полтавська губернія — 14 травня 1979, Пітсбург, США) — український громадський і політичний діяч, віце-президент УГВР, член Проводу ОУН в еміграції. Молоді рокиНародився в бідній селянській родині Івана Васильовича і Марії Захарівни Вовк. В 1926 р. закінчив Харківський університет і працював співробітником науково-дослідного інституту рослинництва в Харкові. Потім працював головним зоотехніком радгоспу «Гігант», директором школи на Харківщині. Влітку в 1936 р. він переїхав з родиною в м. Нікополь. Його дружиною була Єлизавета Максимівна Шкандель, 1902 р. народження, за фахом педагог, і син Вадим, 1926 р. народження. Ф. І. Вовк був призначений директором новозбудованої СШ № 9. Під його керівництвом був організований навчально-виховний процес і позашкільна робота на високому рівні. Боротьба під час Другої світовоїУ середині вересня 1941 року, після відступу радянських військ від Дніпра, німецьке військове командування в Нікополі почало формувати міське та районне управління з числа місцевих жителів. Майже одночасно в місто проникли члени Південної похідної групи ОУН-Б Климишин Микола і Целевич-Стецюк Уляна. Вони вже знали з розповідей вчителів, які проживали в Західній Україні, а до війни відвідували Нікополь, що тут живе директор школи, свідомий українець Федір Вовк. Вони розшукали його і запропонували влаштуватися на роботу до Нікопольської районної управи на посаду керівника сільгоспуправи. У жовтні 1941 р. Ф. І. Вовк брав участь у створенні Нікопольського осередку «Просвіта» імені Тараса Шевченка та його діяльності до літа 1942 р., коли Товариство було заборонено німецьким гебітскомісаріатом. Ф. І. Вовк створив таємний осередок Організації Українських націоналістів. Нікопольська окружна організація мала завдання проводити на Нікопольщині підпільну, організаційну та агітаційну діяльність за ідею Української Самостійної Соборної Держави. Ф. І. Вовк був Нікопольським районним (тереновим) провідником ОУН і підтримував зв'язок з Нікопольським окружним провідником ОУН «Тиміш» і крайовим провідником ОУН Південно-східних українських Земель в Дніпропетровську Василем Куком (він же Леміш, полковник Коваль). Маючи можливість відвідувати села та громадські господарства Нікопольського гебітскомісаріату, Ф. І. Вовк під час організації посівних кампаній і збору врожаю, залучив до таємної антинімецької діяльності десятки нікопольців. У складі осередку ОУН, який він очолював, було до 40 чоловік. Ф. І. Вовк сприяв створенню восени 1941 р. Нікопольської агрошколи, де навчалося до 300 юнаків, організував виробництво сільськогосподарської техніки для обробки землі в промисловій артілі, за допомогою спільників таємно приховував частину хліба для населення, сприяв переховування молоді від вивезення до Німеччини. За свідченнями членів ОУН Ф. І. Вовк був заарештований гестапо за підозрою в саботажі, але після тортур вчитель був відпущений. Під час проведення німецької зондеркомандою винищення єврейського населення Нікополя восени 1941 р., Ф. І. Вовк разом зі своєю дружиною Є. М. Шкандель і вчителькою М. П. Мізіною врятували від розстрілу вчительку Сару Бакст, її матір і двох синів, їх переховували певний час в Нікополі, а потім організували перевезення в безпечне місце[2]. У 1998 р. національний інститут «Яд Вашем» Ізраїлю присвоїв Ф. І. Вовку, Є. М. Шкандель, М. П. Мізіній звання «Праведники народів світу». У жовтні 1943 р. у зв'язку з викриттям німецької службою безпеки підпілля ОУН в Нікополі, Ф. І. Вовк з сім'єю та групою молодих членів ОУН виїхали під виглядом біженців в Західну Україну[3]. Під час перебування на Галичині Ф. І. Вовк підтримував зв'язки з керівництвом ОУН, командуванням УПА, Ініціативним Комітетом зі створення представництва українського народу. Він отримав псевдонім Іван Федорович Вовчук, який мав до кінця життя. І. Ф. Вовчук бере участь в організації та проведенні 11-15 липня 1944 р. першого Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, який відбувся в карпатських лісах біля с. Сприня Самбірського повіту. Перший Великий Збір сформував і прийняв основні законодавчі документи УГВР — «Уклад», «Платформу» і «Універсал» УГВР, вибрав керівні органи УГВР: Кирило Осьмак — президент, Василь Мудрий — перший, доктор Іван Гриньох — другий, Іван Вовчук — третій віце -президенти, Роман Шухевич — голова генерального секретаріату, він же командувач УПА. Великий Збір УГВР прийняв присягу вояка УПА та інші документи. УГВР мало своїм завданням керувати всією Національно-визвольною боротьбою українського народу, представляти верховний політичний центр усієї України та українців за її межами. У серпні 1944 р. І. Ф. Вовчук переходить на територію Словаччини. Звідси, після Словацького національного повстання — на територію Німеччини, де проживав у важких матеріальних умовах. Взимку 1945–1946 рр. І. Ф. Вовчук перебував у таборі Карлсфельд близько Мюнхена. Виконуючи доручення ОУН, працював редактором часопису «Визвольна політика». Післявоєнна діяльністьУ лютому 1946 р. ОУН під керівництвом С. Бандери були створені закордонні частини ОУН, членом яких стає І. Ф. Вовчук. Він був також кооптований в Провід ОУН. Вовчук залишається в 1946–1949 рр. членом закордонного представництва УГВР (ЗП УГВР). За завданням Проводу ОУН І. Ф. Вовчук в 1949—1950 рр. працює Головою Центрального Представництва українських емігрантів у Західній Німеччині, бере участь в роботі редколегії мюнхенського тижневика «Українська трибуна». Тут, на чужині, він розшукав свого сина Вадима. У 1946 р. померла дружина Ф. І. Вовчука Єлизавета Максимівна Шкандель під ім'ям Марії Вовчук. У 1950 р. за завданням Проводу ОУН І. Ф. Вовчук переїжджає в США. Він стає редактором газети «Національна трибуна» (1950–1952 рр.), А з 1953 р. очолив Організацію Оборони Чотирьох Свобід України як Голова її головної управи. При цьому він залишається членом Проводу ОУН С. Бандери. І. Ф. Вовчук також очолив видавництво «Вісник» і однойменний журнал, через який проводив інформаційну роботу серед українців діаспори та громадян іноземних держав про стан Україною та боротьби націонал-визвольного руху за її незалежність. Він був автором багатьох наукових та аналітичних статей в українській пресі і сприяв виданню багатьох творів ідеологів українського націоналізму у віснику «ООЧСУ». І. Ф. Вовчук брав участь в організації та проведенні багатьох масових суспільно-політичних акцій: 20-річчя Великого Голодомору в Україні (1953 р.), 100-річчя народження І. Франка (1956 р.), 300-річчя перемоги української і татарської армії над московським військом під Конотопом та ін. У жовтні 1959 р. Голова ООЧСУ професор І. Ф. Вовчук брав участь в похоронах провідника ОУН С. Бандери, вбитого в Мюнхені агентом КДБ СРСР Б. Сташинським. У своїй промові І. Ф. Вовчук сказав:
Протягом двох термінів І. Ф. Вовчук був Головою політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки (УККА). У 60-70-х рр. XX століття професор І. Ф. Вовчук прикладав зусилля в своїй політичній діяльності в двох напрямах: Розкриття колоніальної політики московського керівництва КПРС і СРСР щодо України через численні статті, доповіді, виступи. Зокрема, характерним прикладом є його виступ на II конгресі Світового Конґресу Вільних Українців в листопаді 1973 р. в Торонто перед більше ніж 1000 делегатів з усіх країн української діаспори та інших. Консолідації всіх національно-політичних угруповань української громадськості за кордоном і відстоювання головного принципу ОУН: у боротьбі за самостійну Українську державу, спиратися на сили власного народу. Як член Проводу ОУН він був найближчим соратником не тільки С. Бандери, а й С. Ленкавського, Я. Стецька, співпрацював з пресовими органами ОУН «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний Шлях». Смерть14 травня 1979 після важкої хвороби професор І. Ф. Вовчук помер і був похований через три дні поблизу Піттсбурга (США) на українському цвинтарі Святої Трійці. На могилу І. Ф. Вовчука Голова ОУН Я. Стецько поклав грудку землі з Канева, з могили Кобзаря. В некролозі від імені Проводу ОУН під керівництвом Я. Стецька було зазначено:
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
