Стахів Володимир Павлович

Володи́мир Па́влович Ста́хів
Володи́мир Па́влович Ста́хів
Володи́мир Па́влович Ста́хів
Міністр Зовнішніх Справ
30 червня 1941 — 12 липня 1941

Народився1910(1910)
с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер1971(1971)
Відомий якжурналіст
Національністьукраїнець
Політична партіяОУНР
Релігіягреко-католик

Володи́мир Па́влович Ста́хів (1910, с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1971, Мюнхен, ФРН) — український громадсько-політичний діяч, журналіст і публіцист. Активний член ОУН від 1929. Міністр зовнішніх справ в уряді Українського Державного Правління 1941. Співредактор журналів «До зброї» і «Сучасність». Старший брат Євгена Стахова.

Життєпис

Постанова, підписана Ярославом Стецьком та Степаном Бандерою про призначення Володимира Стахіва до складу Українського державного правління

Володимир Стахів народився у селі Бзовиця — нині село в Зборівській міській громаді, Тернопільського району Тернопільської області в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника походу на Київ Павла Стахіва (1880—1960)[1].

Закінчив гімназію у Перемишлі в 1930 році, де став членом Пласту, Юнацтва ОУН, а потім і самої ОУН. Згодом став провідником Перемиської округи ОУН, однак через деякий час виїхав до Берліну на політехнічні студії. Під час навчання у Берліні брав активну участь в українському студентському русі, особливо на міжнародному форумі. Редагував (до 1941) бюлетень Української пресової служби українською та німецькою мовами та інформував про українські справи кореспондентів міжнародної преси[2].

Після вторгнення Третього Рейху до СРСР у червні 1941 року Стахів написав листа Адольфові Гітлеру, в якому говорив про свою віру в те, що «єврейсько-більшовицький вплив на Європу незабаром буде зупинено» і виказував надію на можливість створення незалежної української держави після операції «Барбаросса»[3][4]. Згодом Стахів став членом Українського державного правління у Львові (1941), і був відповідальний за зовнішню політику[2].

15 вересня 1941 року Стахова заарештувало Гестапо, і згодом він був ув'язнений в «бараку» Целленбау нацистського концтабору в Заксенгаузені (до 1944)[5].

Надалі жив еміграції в Мюнхені. Стахів входив до проводу Закордонних частин ОУН, Закордонного проводу УГВР та Політичної ради ОУНз. У різні періоди також очолював Спілку українських журналістів на еміграції в Німеччині та Лігу політичних в'язнів. Був головним редактором газет «Українська трибуна», «Сучасна Україна», а також співредактором журналів «До зброї» і «Сучасність». Помер 1971 року в Мюнхені[2].

Примітки

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  2. а б в Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші - Україна Incognita. web.archive.org. 10 лютого 2018. Процитовано 23 грудня 2024.
  3. Petrovsky-Shtern, Yohanan; Polonsky, Antony (19 грудня 2013). Polin: Studies in Polish Jewry Volume 26: Jews and Ukrainians (англ.). Liverpool University Press. с. 46. ISBN 978-1-83764-900-6.
  4. Himka, John-Paul (1998). Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews During the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors. University of Alberta. с. 174—175.
  5. УІНП (25 лютого 2019). A few words for Christopher Miller about “Banderites” and Ukrainian history. УІНП (укр.). Процитовано 23 грудня 2024.

Література

Посилання