Народився в сім'ї Симеона Ханчева і Невени Азманової Ханчевої[2]. Закінчивши гімназію в Старій Загорі, Веселин Ханчев навчався на юридичному факультеті Софійського університету (1941—43). З 1944 року він вступив у Болгарську комуністичну партію[3]. Взяв участь у Другій світовій війні (1944—45), був на посаді помічника редактора (1938—1943) в газеті «Литературен глас» («Літературний голос»), керівника відділу літератури і мистецтва в «Радіо „Софія“» (1945), редактора (від 1958) журналу «Пламък» («Пломінець») і драматурга в Народній опері (1949—51) та в Софійському театрі сатири. Працював радником у питаннях культури при болгарському посольстві у Варшаві (1962—64) та Парижі (1964—66). У 1963-му Ханчеву дали звання заслуженого діяча культури Болгарії. Двічі (1959 і 1962) він ставав лауреатом Димитровської премії[4]. Був одружений, мав двох дочок — Елку і Рум'яну[5]. В останні роки життя дуже важко хворів на рак[5], але писав вірші до самого кінця.
Творчість
Уперше надрукувався 1934 року. Співпрацював з газетами «Час» («Година»), «Литературен глас» («Літературний голос»), а після 1944 року — з усіма літературними періодичними виданнями. У своїй першій збірці віршів «Испания на кръст» («Іспанія на хресті»), яка присвячена громадянській війні в Іспанії, переважають пацифістські настрої, протест проти війни. В образі розп'ятої Іспанії прочитувалась Болгарія, керована антинародним урядом[6]. Новим етапом творчого розвитку стала збірка «Стихове в паласките» («Вірші в патронташах») — лірична оповідь про героїзм і мужність болгарських солдатів у Другій світовій війні. У Веселина Ханчева завжди були в єдності та гармонії громадянське і особисте. Йому вдалось обійти притаманні соціалістичному реалізму декларації й гасла. Любов до людей пережита й усвідомлена поетом як необхідна умова індивідуального творчого життя. Лірика Ханчева драматична, але має в собі напрочуд багато світла, віри в перемогу доброти над ненавистю[6]. Уже смертельно хворий, він творив хоч і пронизані болем, але все ж таки життєлюбні вірші. «Люди, ось діагноз моєї хвороби — я живу», написано у вірші «Жив съм» — «Я живу». Один із прощальних творів поета — це короткий місткий вірш «Постъпване в болницата» — «Прибуття в лікарню» (переклав українською Олег Король):
ПОСТЪПВАНЕ В БОЛНИЦАТА
Мога ли в стая с единствен креват,
докторе, да оживея?
Има ли стая за целият свят?
В нея сложете ме, в нея!
ПРИБУТТЯ В ЛІКАРНЮ
Лікарю, в цій тісноті, ну скажіть,
Як же я зможу ожити?
Є тут палата, велика, як світ?
В ній ви мене положіте!
Веселин Ханчев відомий також як драматург. Він написав п'єси «Злато» («Золото»), «Отровен гълъб» («Отруєний голуб»), «Двамата и смъртта» («Двоє і смерть»), а також сценарій фільму (не реалізований) «Крали Марко» («Кралі Марко»). Переклав «Героїчну комедію» Ростана (1961), твори французьких (Жак Превер) і російських поетів. Вірші Веселина Ханчева перекладено німецькою, польською, румунською, російською, українською, угорською, французькою, чеською, японською та іншими мовами.
З 1984-го у Старій Загорі щороку влаштовують Національний молодіжний конкурс поезії імени Веселина Ханчева[8]. У ньому можуть взяти участь поети у віці 14 — 25 років, які ще не видали ні одної поетичної збірки. Нагородою переможцеві стає публікація його першої збірки поезій[9].
Іменем Веселина Ханчева названо середні школи № 142 і № 9 відповідно в Софії та Старій Загорі, а також вулиці в тих же містах.
У Старій Загорі, в будинку № 41 на вулиці Сави Сілова, де жив Веселин Ханчев, відкрито його меморіальну кімнату[10].
Твори
Поезія
Испания на кръст, 1937 — «Іспанія на хресті» (збірка віршів)
↑[недоступне посилання з грудня 2021 «Блок на „Гурко“ пази в основите си спомени за Девическото домакинско училище от 20-те години на миналия век». Сайт «7 дни Зарата». 26.03.2015. Перевірено 06.09.2015](болг.)
↑Большая Советская Энциклопедия, ІІІ изд., т. 28, с. 191
.svg){kind=small}
