Валерій Петров народився в єврейсько-болгарській сім'ї. Батько Нісим Меворах — видатний юрист, фахівець у галузі сімейного права, адвокат, громадський діяч і дипломат, у 1945–1947 посол у США, представник Болгарії в ООН, автор книжки про Пейо Яворова. Мати Марія Петрова — вчителька французької мови у столичних гімназіях. Вона народилась у Варні, і там, на вулиці Слов'янській, Валерій проводив канікули.[2] У 1939-му Валерій Петров закінчив столичний Італійський ліцей (гімназійний курс). Охрестившись у софійській церкві євангелістів, професор Нісим Меворах і його дружина стали протестантами й вирішили, що син зватиметься Валерій Нісимов Петров.
Ще п'ятнадцятирічним Валерій Петров друкував свої вірші в журналі «Ученически подем» («Учнівський зліт»). У 1936-му опублікував свою поему «Птици към север» («Птахи на північ»), присвячену Іванові Папаніну, яка наступного року вийшла збіркою з такою ж назвою. У 1938-му вийшов перший прозовий твір — роман «До полюса», присвячений Умберто Нобіле. Ці дві книжки вийшли під псевдонімом Асен Раковський. Згодом він створив поеми «Палечко» («Хлопчик-мізинчик»), «На път» («У дорозі»), «Ювенес дум сумус», «Край синьото море» («Край синього моря»), «Тавански спомен» («Спомин із горища») і цикл віршів «Нежности» («Ніжність»). Наприкінці 1930-х років почав співпрацювати з літературним журналом «Изкуство и критика», головним редактором якого був критик Георгій Цанев.
Після Другої світової війни він став одним із засновників і заступником головного редактора гумористично-сатиричної газети «Стършел» («Шершень») (1945–1962). Був лікарем у військовому шпиталі та в Рильському монастирі.
З 1947 по 1950 рік Валерій Петров обіймав посаду аташе з питань друку та культури в болгарському посольстві в Римі. За цей час побував у країнах Америки, Швейцарії та Франції як делегат на різні форуми.
Повернувшись на батьківщину, Петров працював редактором студії художніх фільмів «Бояна», редактором видавництва «Български писател» («Болгарський письменник»). Викладав драматургію в Національній академії театрального і кіноматографічного мистецтва[3]. У листопаді 1970 року на зборах Спілки болгарських письменників він разом із Марком Ганчевим, Христом Ганевим, Гочом Гочевим (усі четверо утрималися) і Благоєм Димитровим (голосував проти)[4], всупереч вимогам тодішньої комуністичної влади, відмовився підписати офіційну петицію про те, щоб не присуджувати Нобелівської премії російському письменнику-дисиденту Олександрові Солженіцину. Тож 8 січня 1971 року Валерій Петров був виключений із БКП і не міг друкуватися до 1977 року. У той час він узявся до перекладацької діяльности. Після падіння тоталітарного режиму в Болгарії 1989 року, Спілка болгарських письменників висунула кандидатуру Петрова на здобуття Нобелівської премії[5]. У 1990–1991 він був депутатом Великих народних зборів Болгарії сьомого скликання, які прийняли нову конституцію країни. Став автором остаточної редакції преамбули цієї конституції.[6]. З 2003 року академік Болгарської академії наук. Був удостоєний звання «Заслужений діяч культури Болгарії». Валерій Петров увійшов у почесний список Міжнародної ради дитячої книги за «Пет приказки» («П'ять казок»).
Мав сестру Еву Меворах. Був одружений з Домінікою Петровою-Бобошевською (1920—1997). Його дочка Бояна Петрова (1948—2017) була відома перекладачка з англійської, італійської та французької мов.
27 серпня 2014 року Валерій Петров, перебувши за останній місяць два інсульти, помер у софійській Військово-медичній академії[7]. Поховали його на Центральному цвинтарі Софії.
Творчість
Валерій Петров — поет, драматург і перекладач, автор ліричної та сатиричної поезії, книжок для дітей. Перекладав, зокрема, твори Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфґанґа Ґете, Редьярда Кіплінга, Джанні Родарі, Трілусси, Сор Хуани Інес де ла Крус, Жака Превера, Олександра Блока і Сергія Михалкова. Ще з шкільних років він мав ліві погляди й був соціалістом[8]. Його творчості притаманні гостра соціальна скерованість, іронічність, невизнання авторитетів, неприйняття так званого ура-патріотизму. Показовими в цьому плані є вірші «Весняна прогулянка» та «Японський острів». У першому з них Валерій Петров показав темні сторони життя в передвоєнній Болгарії. В другому — піддав критиці фільм «Голий острів» відомого кінорежисера Кането Сіндо.[9]. Валерій Петров був переконаний антифашист і ніколи не забував про своє походження. Це видно з вірша «Еврейски смешки», («Єврейські анекдоти»). Цей твір українською переклав Олег Король.
ЕВРЕЙСКИ СМЕШКИ
Германският ни домакин разказва анекдот на "идиш", а пък евреин ни един не можеш в този град да видиш.
Аврам, Ребека, Соломон, на толкоз вицове герои, през камерите със циклон прокараха ви, мили мои.
Сега сте дим, сега сте прах, сега сте пръст в незнайна яма и над кого е този смях, когато смешните ги няма?
ЄВРЕЙСЬКІ АНЕКДОТИ
Гостинний німець про жидів розказував нам анекдоти. А тих, про кого мову вів, не знайдеш тут, шкодá й роботи.
Абрам, i Сара, й Соломон, смішні дорослим та малечі... Судився вам усім циклон i ненаситний пломінь печі.
Ваш прах розвіяно, ви дим у Йосафатовій долині... Як тут сміятися? Над ким, коли смішних нема в помині?
Поезія і проза
1937 «Птици към север» — «Птахи на північ», збірка віршів
1938 «Към полюса» — «До полюса», роман
1945 «Стари неща малко по новому» — «Старі речі трохи по-новому», цикл віршів
1949 «Стихотворения» (художник Борис Ангелушев, изд. Наука и изкуство, 159 с.) — «Вірші», збірка віршів
1954 «Там на Запад» (изд. Български писател, 66 с.) — «Там, на Заході»
1958 «Книга за Китай» — «Книжка про Китай», дорожні записки
1961 «В меката есен» (изд. Български писател, 72 с.) — «М'якої осені», поема
1962 «Поеми» (изд. Български писател, 208 с.) — «Поеми», збірка поезій
2004 — Национална награда «Константин Константинов» — за цялостен принос в детското книгоиздаване — Державна премія імени Константина Константинова — за внесок у видавання літератури для дітей
2005 — Голяма литературна награда на СУ[11] — Велика літературна премія від Софійського університету
2006 — Награда «Христо Г. Данов» — за цялостен творчески принос. — Премія імени Христо Г. Данова — за творчий внесок упродовж усього життя
2006 — Почесний доктор Університету бібліотекознавства та інформаційних технологій[12].
2007 — Награда «Св. Паисий Хилендарски» — Премія імени Святого Паїсія Хілендарського
2011 — Почетен знак «Марин Дринов» на БАН — Почесна відзнака імени Марина Дринова від Болгарської академії наук
2013 — Наградата за европейски гражданин на Европейския парламент за 2013 г. — за принос към българската култура и разбирателството между нациите; — Премія для європейського громадянина Європейського парламенту — за внесок у болгарську культуру й у порозуміння між народами
2013 — Наградата «Златен Слон»[13] — театральна премія «Золотий слон»
2014 — Медал «Иван Вазов» на СБП[14] — медаль імени Івана Вазова від Спілки болгарських письменників
Добірка віршів Валерія Петрова. «Антологія болгарської поезії в двох томах». — К.: Дніпро 1974. — 423 с. + 528 с. Упорядкування, редагування та примітки Дмитра Білоуса
Добірка віршів Валерія Петрова. — Сокаль: альманах «Соколиний край», № 7, 2007. Переклав Олег Король
Валерій Петров. «П'ять казок». — Вінниця: Теза, 2021. Переклав Віктор Мельник
↑БНР. [https://bnr.bg/post/101331992 «Да си спомним за Валери Петров и преамбюла на Българската конституция». Опубліковано 27.08.2020. Прочитано 18.07.2022
.jpg)
.svg){kind=small}
,_Flag_of_Syria_(1980%E2%80%932024).svg){kind=small}
.svg){kind=small}
