Експериментальна математика — галузь математики, що відрізняється використанням різних прийомів, зокрема прийомів підстановки, переміщення, доведень від супротивного, зокрема з використанням електронно-обчислювальних засобів для перевірки, підтвердження старих і одержання нових фактів (теорем). Всі результати, отримані в експериментальній математиці, є строго доведеними твердженнями математики. Строго кажучи, будь-які доведення, розрахунки, обчислення тощо є експериментами з метою отримання нових законів (теорем). Однак в експериментальній математиці для проведення експериментів використовується сучасна обчислювальна техніка, що дозволяє здійснювати експерименти, недоступні за ручних обчислень. Основним методом експериментальної математики є доказові обчислення, в ході яких результати обчислень використовуються для строгого доведення математичних фактів.
Пол Річард Халмош писав: «Математика не є дедуктивною наукою — це кліше. Якщо ви намагаєтеся довести теорему, вам недостатньо перерахувати засновки, а потім почати міркування. Ви робите проби і помилки, експериментуєте і вгадуєте. Вам потрібно виявити, що це за факт, і те, що ви робите, схоже на роботу експериментатора в лабораторії.»
Історія
Математики завжди практикували експериментальну математику. Існують записи ранніх математиків, таких як вавилонські, що зазвичай складаються зі списку числових прикладів, які ілюструють алгебричну тотожність. Однак сучасні математики, починаючи з XVII століття, розвинули традицію друку результатів у кінцевому, формальному поданні. Числові приклади, які могли привести математика до формулювання теореми, не публікувалися, і, як правило, забуті.
Експериментальна математика, як окрема галузь вивчення, відродилася в XX столітті, коли винайдення електронних комп'ютерів значно розширило обсяги здійсненних обчислень зі швидкістю й точністю, яка була недоступна попереднім поколінням математиків. Суттєвою віхою і досягненням експериментальної математики було відкриття 1995 року формули Бейлі — Борвейна — Плуффа для двійкових цифр числа π. Формулу відкрито не формальним шляхом, а після пошуків за допомогою комп'ютера. Тільки після цього знайдено строге доведення[2].
Цілі і використання
Метою експериментальної математики є «отримати розуміння і проникнення в сутність понять, підтвердити або спростувати гіпотези, зробити математику помітнішою, яскравішою і цікавішою як для професійних математиків, так і для аматорів».
Використання експериментальної математики:
- Отримання розуміння та інтуїції.
- Відкриття нових моделей і зв'язків.
- Використання графічного відображення для розуміння принципів, що лежать в основі.
- Перевірка і спростування гіпотез.
- Дослідження можливих результатів для з'ясування, чи є вони вартісними формальними доведеннями.
- Відшукання підходів для формального доведення.
- Заміна довгих ручних виведень виведеннями за допомогою комп'ютера.
- Підтвердження результатів, отриманих аналітично.
Апарат і техніки
Експериментальна математика використовує чисельні методи для обчислення наближених значень інтегралів і сум нескінченних рядів. Для обчислень часто використовується арифметика довільної точності — зазвичай 100 значущих цифр і більше. Потім для пошуку зв'язків між цими значеннями і математичними константами використовується алгоритм цілочисельних відношень. Робота з високою точністю зменшує можливість прийняття математичного збігу за справжній зв'язок. Потім шукається формальне доведення передбачуваного зв'язку — часто простіше знайти доведення, якщо гіпотетичний зв'язок відомий.
Якщо шукається контрприклад або потрібно провести доведення, що потребує перебору великого обсягу, можна скористатись розподіленням обчислень між багатьма комп'ютерами.
Часто використовуються загальні системи комп'ютерної алгебри, такі як Mathematica, хоча пишуться і специфічні для конкретної галузі програми, щоб атакувати проблеми, для вирішення яких потрібна висока ефективність. Програмне забезпечення експериментальної математики зазвичай включає механізми виявлення та виправлення помилок, перевірки цілісності і надлишкові обчислення для мінімізації можливості одержання помилкового результату за програмних помилок або збоїв процесора.
Застосування і приклади
- Пошук контрприкладу
- Пошук нових прикладів чисел або об'єктів з певними властивостями
- Пошук випадкових числових схем
- Використання комп'ютерних програм для перевірки великого, але кінцевого числа випадків для завершення за допомогою комп'ютера доведення повним перебором варіантів[en]
- Символьна перевірка (за допомогою комп'ютерної алгебри) гіпотез для заохочення пошуку аналітичного доведення
- Розв'язання особливого випадку квантової задачі трьох тіл, відомої як задача про молекулярний іон водню — знайдено базові розв'язки на основі квантової хімії, ще до розуміння, що всі вони приводять до одного і того самого аналітичного розв'язку в термінах узагальнення W-функції Ламберта. Пов'язана з цією роботою ізоляція невідомого раніше зв'язку між теорією гравітації і квантовою механікою в малих розмірностях (див. статтю «Квантова гравітація»).
- У галузі релятивістської механіки декількох тіл, а саме, симетричної за часом теорії поглинання Вілера – Фейнмана — еквівалентність між випереджальним потенціалом Ліенара — Віхерта частинки j, що діє на частинку i, і відповідним потенціалом частинки i, що діє на частинку j, продемонстровано аж до порядку , перш ніж факт довели математично. Інтерес до теорії Вілера — Фейнмана відновився внаслідок квантової нелокальності[en].
- В галузі лінійної оптики — перевірка розкладання в ряд обвідної[en] електричного поля для ультракоротких світлових імпульсів у неізотропних середовищах. Попереднє розкладання в ряд було неповним — результат залежав від додаткового члена, правомірність якого підтверджено експериментально.
- Обчислення сум нескінченних рядів, нескінченних добутків та інтегралів (див. також «Символьне інтегрування»), як правило, шляхом розрахунків з високою точністю, а потім використання алгоритму цілочисельних відношень (такого як «Inverse Symbolic Calculator[en]» (Зворотний символьний калькулятор) для пошуку лінійної комбінації математичних констант, яка дає це значення. Наприклад, цю рівність спочатку передбачив Енріко Ау-Ян, студент Джонатана Борвейна з використанням комп'ютера та алгоритму PSLQ у 1993: .
Правдоподібні, але неправильні приклади
Деякі правдоподібні зв'язки виконуються з високим ступенем точності, але залишаються неправильними. Один з прикладів:
Ліва й права частини цього виразу відрізняються лише 42-м знаком.
Інший приклад — найбільша висота (найбільше абсолютне значення коефіцієнтів) усіх множників xn − 1 виявляється тією ж самою, що й висота колового многочлена n-го степеня. Комп'ютерні обчислення показали, що це виконується для n < 10000 і очікували, що це правильно для всіх n. Однак повніший пошук показав, що рівність порушується для n = 14235, коли висота колового многочлена n-го степеня дорівнює 2, а найбільша висота множників xn − 1 дорівнює 3[9].
Дослідники
Істотний внесок у галузі експериментальної математики зробили такі математики і інформатики:
Див. також
Примітки
Література
- Paul R. Halmos. I Want to be a Mathematician: An Automathography. — Springer-Verlag, 1985. — ISBN 9780387964706.
- Jonathan Borwein, David Bailey. Mathematics by Experiment: Plausible Reasoning in the 21st Century. — A.K. Peters, 2004. — С. 2. — ISBN 1-56881-211-6.
- David H. Bailey, Jonathan M. Borwein. Future Prospects for Computer-Assisted Mathematics. — 2005. — 25 вересня. Архівовано з джерела 20 липня 2011. Процитовано 11 січня 2021.
- Clement W. H. Lam. The Search for a Finite Projective Plane of Order 10 // American Mathematical Monthly. — 1991. — Т. 98, вип. 4 (25 вересня). — DOI:10.2307/2323798. Архівовано з джерела 27 вересня 2011. Процитовано 11 січня 2021.
- David Mumford, Caroline Series, David Wright. Indra's Pearls: The Vision of Felix Klein. — Cambridge, 2002. — ISBN 0-521-35253-3.
- David Bailey. New Math Formulas Discovered With Supercomputers // NAS News. — 1997. — Т. 2, вип. 24 (25 вересня). Архівовано з джерела 25 січня 2017. Процитовано 11 січня 2021.
- Арнольд В.И. Экспериментальная математика. — М. : Фазис, 2005. — 64 с. — ISBN 5-7036-0105-3.
- Бабенко К.И., Петрович В.Ю., Рахманов А.И. О доказательном эксперименте в теории поверхностных волн конечной амплитуды // Докл. АН. — 1988. — Т. 303, № 5 (25 вересня). — С. 1033-1037.
Посилання